1.5. Системний підхід до задач дослідження операцій

Характерною особливістю дослідження операцій є так званий системний підхід до аналізу поставленої проблеми, який являється основним методологічним принципом дослідження операцій. Він полягає в тому, що будь-яку задачу, якою б ізольованою, частковою вона не здавалася на перший погляд, розглядають з точки зору її впливу на ефективність роботи всієї системи.

В даний час у зв’язку із зростанням масштабів і складності операцій все частіше доводиться вирішувати задачі оптимального управління так званими «складними системами», що включають велике число елементів і підсистем і організованими зазвичай за ієрархічним принципом. Наприклад, якась галузь народного господарства включає відносно самостійні спеціалізовані управління, які, у свою чергу, мають у своєму підпорядкуванні підприємства (фабрики, заводи); кожне підприємство включає підрозділи, цеху та ін. Оптимізуючи (з точки зору будь-якого критерію) роботу однієї ланки складної системи, не можна забувати про зв’язки, наявних між різними ланками системи, між різними рівнями ієрархії. Не можна виривати з ланцюга одну ланку і розглядати її, забуваючи про інші.

Найпростіший приклад: нехай, оптимізуючи роботу заводського цеху, ми домоглися різкого збільшення обсягів продукції — це добре. Але готові вироби зберігаються (у кращому випадку — на складах, а в гіршому — у дворі), а транспортні засоби не готові до вивозу всієї цієї продукції. Така ситуація може призвести до матеріальних втрат, що зводить нанівець виграш за рахунок збільшення продукції.

Як приклад розглянемо типову задачу управління запасами.

Структурними підрозділами підприємства є виробничий, фінансовий відділи та відділ збуту продукції.

Виробничий відділ прагне випускати якнайбільше продукції при найменших затратах. Він зацікавлений в якомога більш тривалому і неперервному виробництві, тобто у випуску виробів великими партіями, бо саме таке виробництво знижує затрати на переналагодження обладнання, а отже, і загальні виробничі затрати. Але випуск великими партіями потребує створення значних запасів матеріалів, комплектуючих тощо.

Відділ збуту також зацікавлений у значних запасах готової продукції, щоб задовольнити будь-які запити споживачів у будь-який момент часу. Щоб продати побільше продукції, він повинен пропонувати споживачу якнайширшу номенклатуру виробів. Тому між відділом збуту і виробничим часто виникає конфлікт відносно номенклатури виробів: відділ збуту наполягає на включенні до плану багатьох виробів, навіть якщо вони не приносять прибутку, а виробничий відділ вимагає виключення цих виробів з номенклатури продукції.

Фінансовий відділ прагне знизити затрати на функціонування підприємства, зокрема, на зберігання готової продукції на складах, тому він зацікавлений у зменшенні запасів до мінімуму.

Як бачимо, вимоги до розмірів запасів у різних підрозділів виявляються різні. Потрібно визначити стратегію щодо запасів, яка буде найбільш сприятливою для всього підприємства. Це типова задача оптимізації системи в цілому з урахуванням суперечливих інтересів її підрозділів.

Системний підхід до задач дослідження операцій потребує врахування взаємозалежності та зумовленості всього кодексу операцій. Звичайно, завжди можна комплекс об’єднання в одну складну операцію, але на практиці це незручно, і в ряді випадків доцільніше окремі елементи системи виділяти як операції.

Який з цього вихід? Зрозуміло, не в жорсткому плануванні роботи всієї величезної системи, коли в верхній ланці управління плануються всі без виключення, аж до цвяха, забитого у дошку у кожному цеху. Це не тільки неможливо — до цього не треба і прагнути. Розумне управління складною ієрархічною системою полягає в тому, щоб кожна вища ланка давало завдання нижчестоящим не жорстко регламентовано, а «у загальних рисах», надаючи їм відому ініціативу, але так ставлячи перед ними цілі, щоб кожна ланка, прагнучи до своєї мети, працював разом з тим у згоді з інтересами вище стоїть ланки і системи в цілому.

Це, зрозуміло, легше сказати, ніж зробити. Математична теорія великих ієрархічних систем у даний час ще тільки розробляється. Створюється математичний апарат, придатний для опису таких систем, розробляються прийоми «декомпозиції» великих систем на більш зручні в розгляді «невеликі» елементи, але дієвих методів управління такими системами поки не створено. На практиці «системний підхід» в дослідженні операцій зводиться поки що до того, що кожна ланка, робота якого оптимізується, корисно розглянути як частина іншої, більш великої системи, і з’ясувати, як впливає робота даного ланки на роботу останньої.