Вольові якості особистості,їх формування

Вольові якості — це відносно стійкі, незалежні від конкретно! ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. До їх числа відносять: мужність, цілеспрямованість, рішучість, самостійність, наполегливість, ініціативність, витримку тощо. Поговоримо про деякі з них. Є.П. Ільїн поділяє ситуативні вияви волі і вольові якості особистості. Перші виникають як природна реакція психіки на певні ситуації, коли людина змушена через зовнішні причини виявляти свою волю; другі - це відносно стійкі стани людини, які активізуються і виявляються в більшості однотипних ситуацій. Рішучість - це індивідуальна властивість волі, пов'язана зі здатністю і вмінням своєчасно і самостійно приймати відповідальні рішення і неухильно реалізовувати їх у діяльності. У цій якості особливо яскраво виявляється воля як здатність до вільного вибору: прийняти рішення і означає зробити вибір у неоднозначній ситуації. Цілеспрямованість - можна визначити як здатність свідомої концентрації на певній меті. Ця якість містить у собі не тільки чітке усвідомлення мети, а й вибір найбільш ефективних шляхів її досягнення, здатність до планомірного здійснення дій для досягнення мети. Наполегливість - це здатність до стійких, активних, енергійних дій, результативність у подоланні перешкод. Наполегливість особливо яскраво виявляється тоді, коли людина знаходиться в проблемній ситуації, коли є труднощі, перепони на шляху до досягнення мети. Терплячість - це здатність до тривалої протидії несприятливим чинникам. Воля в даному випадку виявляє свою ініціюючу функцію, спонукаючи людину зберігати актуальний стан всупереч ситуації, що склалася. Ініціативність — це вольова якість, яка виявляється в здатності до активних дій, що викликані власними установками, уявленнями, переконаннями людини. Ініціативність виявляється в творчості, новаторстві, самостійності, стійкості до зовнішніх впливів. Самовладання - передбачає збереження ясності думки, володіння емоціями в складній ситуації, здатність керувати своїми діями в стані стресу. Самостійність волі передбачає при врахуванні думок інших людей, їхніх порад, певну критичність щодо цих думок і порад. Самостійність волі може бути протиставлена, з одного боку, впертості, негативізму, а з іншого — навіюваності. Негативізм -це немотивована протидія всьому тому, що йде від інших; упертість - це мотивована протидія, за якої людина діє відповідно до прийнятого нею рішення, але це рішення і мотивування не мають об'єктивних підстав. При навіюваності людина не має своєї думки і чинить під впливом обставин і тиску з боку інших людей, виявляє конформність. Велике значення для аналізу вольових якостей особистості має моральність волі, яка виявляється в тому, які цілі людина перед собою ставить, які засоби для їх досягнення вона вибирає; які при цьому реалізує спонукання; якими принципами вона керується. Усі вказані складові оцінюються в даному випадку з точки зору їх відповідності моральним нормам. Слід на завершення відзначити, що далеко не за всіх обставин може сформуватися потрібна вольова якість. Наприклад, для виховання наполегливості не підходять короткочасні справи. Для її формування необхідні справи, які виконуються тривалий час. Для виховання витримки необхідне емоційне та фізичне напруження. Більше того, ці якості мають свою специфіку та своєрідність залежно від специфіки діяльності людини. Так, рішучість спортсмена не тотожна рішучості лікаря, а сміливість парашутиста - сміливості вченого. Але в будь-якому випадку позитивні якості волі, вияв її сили забезпечують успішність діяльності, з кращого боку характеризують особистість.

 темперамент та його фізіологічні основи

Стійкими і властивими людині від народження психічними властивостями є властивості темпераменту. Темперамент (від лат. temperamentum — належне співвідношення частин, домірність) — характеристика індивіда з боку його динамічних особливостей: інтенсивності, швидкості, темпу, ритму психічних процесів і станів. виникли назви чотирьох типів темпераменту — сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік16 . Наукове пояснення природи темпераменту запропоноване І.

П. Павловим у вченні про основні властивості нервової системи (неврологічна теорія). У процесі вивчення вищої нервової діяльності тварин він встановив, що собаки, які відрізняються за характером утворення умовних рефлексів, розрізняються також і за темпераментом. Тому був зроблений висновок, що в основі темпераменту лежать ті ж причини, що й в основі умовно-рефлекторної діяльності — властивості нервової системи. Неврологічна теорія І. П. Павлова визначає три основні властивості нервової системи: 1) силу процесу збудження і гальмування, що залежить від працездатності нервових клітин; 2) урівноваженість нервової системи, тобто ступінь відповідності сили збудження силі гальмування (їхній баланс); 3) рухливість нервових процесів, тобто швидкість зміни збудження гальмуванням і навпаки. Ці властивості пов’язані з виконанням функції вчасно врівноважувати нервову систему людини. І. П. Павлов установив, що темперамент залежить від сполучення властивостей нервової системи (від її типу). Учений розглядав чотири основних типи нервової системи: 1) сильний, неврівноважений (з перевагою сили процесу збудження); 2) сильний, урівноважений, рухливий; 3) сильний урівноважений, інертний; 4) слабкий. Іншими словами, три властивості нервової системи в класифікації І. П. Павлова в різних сполученнях дали чотири типи вищої нервової діяльності, що визначають чотири типи темпераменту (холеричний (1); сангвінічний (2); флегматичний (3); меланхолічний (4)). Слід зазначити, що тип нервової системи — це поняття фізіологічне; тип темпераменту — психологічне. Темперамент є динамічною характеристикою діяльності людини (що виявляється в активності й емоційності).

психологічна характеристика типів темпераменту

Сангвінік. Людині з даним типом темпераменту притаманна висока активність. Вона жваво, збуджено реагує на все, що привертає її увагу, наділена живою мімікою і виразними рухами. Навіть незначний привід може викликати в неї голосний сміх, так само як і неістотний факт може її сильно розгнівати. За обличчям сангвініка легко вгадати його настрій, ставлення до предмета або людини.

У нього високий поріг чутливості, тому, він не помічає дуже слабких звуків і світлових подразників. Енергійний, працездатний, з активністю береться за нову справу і може довго працювати, не втомлюючись. Здатний до швидкого зосередження, дисциплінований. Якщо хоче, може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість, швидкий темп мовлення, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність проявляється в мінливості почуттів, настроїв і прагнень.

Холерик. Як і сангвінік, відрізняється низькою чутливістю та високою активністю. Однак він нестриманий, нетерплячий, запальний. Він менш пластичний і є більш інертним на відміну від сангвініка. Звідси - більша стійкість прагнень та інтересів, висока наполегливість, можливі ускладнення в переключенні уваги. Йому притаманна циклічність в діяльності та поведінці. В спілкуванні непоступливий, любить бути в центрі уваги. Він скоріше екстраверт.

Флегматик наділений високою активністю, низькою чутливістю та емоційністю. Його складно розвеселити або засмутити. Коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним; залишається спокійним, незважаючи навіть на великі неприємності. Зазвичай у нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само як і мовлення. Розум некмітливий, складно переключає увагу і пристосовується до нових умов, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний, працездатний. Відзначається терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, важко зближається з новими людьми, погано відгукується на зовнішні враження. За своєю психологічною сутністю він інтроверт.

Меланхолік. Людина з високою чутливістю, що в поєднанні зі значною інертністю призводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози. Він надто образливий, хворобливо чутливий. Міміка і жести його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай невпевнений в собі, сором'язливий. Навіть незначна складність змушує його опускати руки. Меланхолік неенергійний, ненаполегливий, легко втомлюється. Йому притаманна низька працездатність, нестійка увага, яка весь час відволікається, уповільнений темп всіх психічних процесів. Більшість меланхоліків - інтроверти.

Зважаючи на психологічну характеристику типів темпераменту, слід пам'ятати про те, що не у всіх людей можуть мати місце яскраво виражені типи темпераменту. Досить часто у деяких людей можуть проявлятися проміжні типи і вони лише певною мірою можуть походити на той чи інший тип темпераменту.

Дослідженнями встановлено, що темперамент не визначає успішності діяльності людини, однак він впливає на спосіб її виконання. Наприклад, особи з переважанням збудження на першому етапі проявляють підвищену активність, але при цьому припускаються помилок. Поступово вони виробляють свій стиль діяльності й кількість помилок зменшується. З іншого боку, особи з переважанням гальмування спочатку, як правило, малоактивні, їхня діяльність непродуктивна, але поступово вони формують свій спосіб виконання діяльності, і продуктивність їх праці різко зростає.

Від темпераменту не залежать ні інтереси, ні захоплення, ні моральна вихованість людини. То ж "гарних" і "поганих" типів темпераменту не буває.

темперамент і діяльність

При доборі співробітників корисно мати на увазі, що сангвініки практичні, легко і швидко адаптуються. Вони оптимістичні та проявляють витримку, люблять точність та об’єктивність. Сміливі та кмітливі, здатні не піддаватися паниці, не втрачати самообладання у критичних ситуаціях.

Флегматики люблять працювати не у групі , а індивідуально. Не люблять розмов, та зводять їх до вияснення головного. Довго звикають до нової роботи. У роботі спокійні, не відволікаються, але важко переключаються. Переконати флегматика емоційно неможливо, діють тільки аргументи.

Холерики здатні до спринтерських форм діяльності. У стресових ситуаціях проявляє слабкий самоконтроль. Захопившись чимось, повністю вичерпує свої сили та втрачає інтерес до початого. Погано пристосовується до діяльності, яка потребує спокійного темпу, плавних рухів.

Слід звернути увагу на те, що темперамент не визначає здібності і обдарованість людини. Великі здібності можуть зустрічатися однаково часто при будь-якому темпераменті. Серед видатних талантів у всякій сфері діяльності можна знайти людей з різним темпераментом. Не можна ставити питання і про те, який з темпераментів краще. Кожен з них має свої позитивні і негативні сторони. Пристрасність, активність, енергія холерика, рухливість, жвавість і чуйність сангвініка, глибина і стійкість почуттів меланхоліка, спокій і відсутність квапливості флегматика - ось приклади тих цінних властивостей особистості, володіння якими пов'язане з окремими темпераментами. У той же час при будь-якому з темпераментів може виникати небезпека розвитку небажаних рис особистості. Наприклад, холеричний темперамент може зробити людину нестриманим, різким, схильним до постійних «вибухів». Сангвінічний темперамент може привести до легковажності, схильності розкидатися, недостатній глибині і стійкості почуттів. При меланхолійному темперамент у людини може виробитися надмірна замкнутість, схильність цілком занурюватися у власні переживання, надмірна сором'язливість. Флегматичний темперамент може зробити людину млявою, інертним, байдужим до всіх вражень життя.

Оскільки характеристики темпераменту визначають динаміку психічних процесів, то можна було б припустити, що темперамент визначає успішність діяльності людини. Проте встановлено, що якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні, то залежність між рівнем досягнення, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту відсутня. Незалежно від ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальної, стресовій ситуації, результати діяльності в цілому будуть однаковими, оскільки рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів, а не від особливостей темпераменту.

На закінчення слід ще раз зазначити, що немає хороших чи поганих типів темпераменту. Особлива рухливість (реактивність ) сангвініка може принести додатковий ефект, якщо робота вимагає зміни об'єктів спілкування, роду занять, частого переходу від одного ритму життя до іншого. Люди, що відрізняються слабкою нервовою системою - меланхоліки, - сильніше мотивовані на виконання більш простих дій, ніж інші. Тому вони менше втомлюються і дратуються від їх повторення. Більше того, оскільки люди зі слабкою нервовою системою більш чутливі до зовнішніх впливів, т. з. швидше на них реагують, то, як показують дослідження Е. П. Ільїна, більшість висококласних спортсменів-спринтерів володіють саме ці типом нервової системи. Водночас спортсмени, чия діяльність протікає на тлі надмірних емоційних навантажень, наприклад штангісти, у своїй більшості будуть володіти сильною нервовою системою.

Тому не тільки можна, але і безглуздо прагнути до того, щоб змінити темперамент. Більш доцільним представляється облік властивостей темпераменту конкретної особистості при організації діяльності.

врахування темпераменту в навчально-виховній роботі

При будь-якому типі нервової системи, тобто при наявності любого темпераменту, можна виробити, виховати, всі суспільно необхідні, позитивні риси особистості і поведінки, темперамент буде лише надавати певну своєрідність цим рисам.

Від учнів холериків треба постійно, лагідно, але наполегливо вимагати виважених, продуманих відповідей, спокійних, нерізких рухів, систематично виховувати в них стриманість у поведінці, у взаєминах із товаришами, дорослими. Під час виконання навчального завдання в холериків слід формувати вміння послідовно, за певним планом вести роботу.

В учнів холеричного темпераменту необхідно старатися шляхом тренувань розвивати гальмівний процес, виробляти вміння гальмувати себе, свої небажані реакції. Від цих учнів потрібно постійно, м’яко, але наполегливо вимагати спокійних, обдуманих відповідей, нерізких рухів, систематично виховувати у них стриманість у поведінці й відносинах із товаришами та дорослими.

Особливості сангвінічного темпераменту виявляються в навчальній роботі учнів. Якщо навчальний матеріал нецікавий та для його вивчення необхідна довга, одноманітна робота, яка не викликає в учня сангвініка емоційного настрою, дитина погано засвоює нове, відвертає увагу. За правильного виховання розвивається високорозвинене почуття товариськості, відвертості, активної участі в навчальній роботі, суспільному житті. За несприятливих умов, коли відсутнє систематичне, цілеспрямоване виховання, у сангвініка можуть проявлятися легковажність щодо справи, невміння та відсутність бажання доводити справу до кінця, негативне ставлення до навчання, до інших людей, переоцінювання себе та своїх можливостей.

В учнів-сангвініків необхідно виховувати посидючість, стійкі інтереси, більш серйозне ставлення до будь-якої справи. Викорінювати непостійність, безтурботну безпечність, легковажність, якщо вони почнуть проявлятися.

У навчальній діяльності меланхоліки не здатні витримати сильне й довге напруження, що пояснюється загальмуванням клітин їхнього мозку. В учнів меланхолічного темпераменту слід розвивати товариськість, почуття колективізму, виховувати почуття дружби. Позитивні якості меланхоліка - чуйність, відвертість.

Стосовно учнів-меланхоліків необхідно поступово відучувати їх від зайвої сором’язливості, давати їм можливість активніше діяти й проявляти активність. На уроці учнів необхідно часто запитувати, створювати спокійну обстановку; велику роль при цьому відіграє схвалення, похвала, підбадьорювання. Необхідно поступово їх вводити в колектив, виховувати колективістські почуття, почуття дружби й товаришування. Учні цього типу дуже важко пристосовуються до нових умов, нових обставин, нової діяльності. Ці властивості слабкого типу нервової системи вчителю необхідно особливо пам’ятати при роботі з учнями першого класу.

Увагу вчителя повинні привертати й учні флегматичного темпераменту, яким, як завжди, не надається достатньої уваги. Вони спокійні, посидючі, і тому наче немає підстав робити їх об’єктом спеціальної уваги. Але у флегматиків необхідно розвивати велику рухливість, активність, не допускати, щоб він проявляв безпечність до діяльності, в’ялість й інертність. Учителю необхідно більше активізувати діяльність учнів-флегматиків.

Вчитель теж є представником певного темпераменту і йому також потрібно працювати над собою.

характер і темперамент. Формування характеру

Дуже часто характер порівнюють з темпераментом, а іноді ці поняття використовують як тотожні. У психологічній літературі існує щонайменше чотири погляди на проблему співвідношення понять "темперамент" і "характер":

1) ототожнення характеру і темпераменту (Е.Кречмер, А.Ружицький);

2) протиставлення характеру і темпераменту, констатація антагонізму між ними (П.Вікторов, В.Віреніус);

3) визнання темпераменту елементом характеру, його ядром, незмінною частиною (С.Л.Рубінцггейн, С.Городець-кий);

4) визнання темпераменту природним підґрунтям характеру

(. Характер

розвивається на грунті темпераменту. Темперамент визначає в характері такі риси, як урівноваженість або неврівноваженість поведінки, легкість входження в нову ситуацію, рухливість чи інертність реакцій тощо. Однак темперамент не визначає змістовного боку характеру. У людей з однаковими властивостями темпераменту можуть бути абсолютно протилежні риси характеру. Особливості темпераменту можуть сприяти або протидіяти формуванню тих чи інших рис характеру. Так, холерику важко бути врівноваженим та стриманим, меланхоліку - сміливим та рішучим, флегматику - товариським та рухливим, сангвініку - "наполегливим трудівником життя" (.П.Павлов).

Властивості темпераменту можуть приходити у певне протиріччя з характером. У людини зі сформованим характером темперамент перестає бути самостійною формою вияву особистості, а стає його динамічним боком, виявляючись у певній емоційній спрямованості властивостей характеру, певній швидкості перебігу психічних процесів і виявів особистості, певній характеристиці виразних рухів та дій особистості.

Як відомо, характер формується протягом життя людини. Витоки характеру людини та перші ознаки його вияву слід шукати на самому початку життя. Головну роль у формуванні та розвитку характеру дитини відіграє його спілкування з оточуючими її людьми. Сензитивними періодами для становлення характеру вважається вік від двох — трьох до дев'яти — десяти років, коли відбувається активний процес соціалізації яку ході спілкування з дорослими, так і з ровесниками. Саме в цей період діти відкриті для впливу ззовні, з готовністю сприймають зовнішні впливи, наслідуючи всіх і у всьому. У ранньому дошкільному віці закладаються засади таких рис характеру, які мають відношення до праці - працелюбство, акуратність, відповідальність, наполегливість. Оскільки в цей період провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра, то саме в ній формуються і закріплюються відповідні звички дитини.

Молодший шкільний вік відзначається формуванням таких рис характеру, які виявляються у ставленні до людей. Цьому сприяє постійне розширення сфери спілкування дітей за рахунок шкільних друзів, учителів

У підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються вольові риси характеру, а в юнацькому формуються базові моральні, світоглядні риси особистості. До закінчення школи людина має в основному сформований характер, іте, що відбувається з нею далі, уже не може кардинально змінити її рис характеру до невпізнанності.

Слід пам'ятати, що характер - це не застигле утворення, він формується і трансформується протягом життєвого шляху людини.

. Найефективнішим засобом формування характеру є праця. Сильний характер мають ті люди, які ставлять перед собою певні цілі, наполегливо досягають їх втілення в життя, долають усі перешкоди на шляху досягнення мети. Тому можна стверджувати, що характер людини формується в діяльності.

поняття про здібності та їх структуру

Відомо, що за всіх рівних умов (рівня знань, навичок, витрат часу) різні люди досягають неоднакових результатів. Якість і засоби виконання будь-якої діяльності, її успішність і рівень досягнень залежать від здібностей особистості. Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме - набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці.

Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості.

Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людина, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. Зазначені рівні розвитку здібностей не слід вважати незмінними, оскільки кожна репродуктивна діяльність містить елементи творчості, а творча діяльність включає репродуктивну, без якої вона не може здійснюватися.

Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають поняттями талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в теорії і практиці нових результатів, які мають велике значення для суспільства. Проте, між поняттями талант і геній існує відмінність. Талановиті люди створюють нове у межах вже визначених ідей, напрямів, способів досліджень. Геніальна людина відкриває принципово нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва тощо.

Крім рівнів в психології розрізняють загальні й спеціальні здібності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань і виконанні різних видів діяльності. Під спеціальними здібностями розуміють психологічні особливості індивіда, які дають можливість успішно виконувати певні види діяльності (музика, математика, лінгвістика тощо).

До спеціальних здібностей належить віднести й здібності до практичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші.

Згідно з іншим підходом, в структурі здібностей виділяють потенційні і актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності - це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв'язання нових завдань. Проте, розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності. Справа у тому, що далеко не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об'єктивних умов і можливостей. Отже, можна зробити висновок, що актуальні здібності складають тільки частину потенційних.

проблема визначення і вимірювання здібностей

Здібності людини можуть мати різну спрямованість і відповідати різним видам діяльності. Це дає змогу стверджувати про якісну характеристику здібностей. Під кутом зору якості здібності є складним поєднанням різних психічних властивостей і якостей, що взаємно доповнюють одна одну, забезпечують успішне виконання діяльності й допомагають добитися мети різними шляхами. Наприклад, ті самі педагогічні здібності у різних вчителів мають різні складові, що сприяють одержанню однакових результатів. В ансамблі педагогічних здібностей одного вчителя — більша зацікавленість дослідницькою роботою з предмета і менша — особистісними та індивідуально-психологічними якостями учня, а в іншого — великий інтерес до особистості учня, зацікавленість у формуванні його здібностей і менша поінформованість у предметі, який він викладає. Попри те обидва досягають однакового педагогічного ефекту шляхом поєднання різних здібностей.

Якості, з яких складаються здібності, перебувають у постійній динаміці. Дефіцит одних якостей часто посилює розвиток інших. Тому є змога компенсувати одні іншими в процесі розвитку здібностей, наприклад при навчанні людей, позбавлених зору і слуху. Явище компенсації здібностей розширює можливості людини у виборі професії та вдосконаленні в ній. Якісна характеристика здібностей дає змогу дізнатися, до чого людина здібна, в якій сфері діяльності їй легше виявити себе. Вона тісно пов'язана з кількісною характеристикою, що встановлює, якою мірою розвинута здібність.

Для вимірювання здібностей потрібні науково обґрунтовані тести, які б виявляли динаміку оволодіння знаннями, навичками і вміннями. Поки що проблема об'єктивного кількісного вимірювання здібностей не має задовільного вирішення.

задатки і здібності

Важливою характеристикою особистості є її здібності — індивідуально-психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою її успішного виконання.

Здібності тісно пов’язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке надбання, закріплення й ефективне застосування на практиці.

Природною основою формування здібностей є задатки — вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху.

Задатки є необхідною, але не достатньою умовою розвитку здібностей. Якщо, наприклад, людина розумово неповноцінна, то, не зважаючи на найсприятливіші умови, вона, на жаль, навряд чи досягне висот думки. З іншого боку, наявність задатків ще не означає, що вони розів’ються в здібності.

На формування здібностей впливає цілий ряд умов: спрямованість особистості, розумова і фізична активність, інтерес до діяльності, уява тощо. У психології розрізняють загальні і спеціальні здібності. Існують літературні, математичні, педагогічні, художні та інші здібності. У психології розглядають також теоретичні і практичні здібності. Їхня відмінність полягає в тому, що перші визначають схильність особистості до абстрактно-теоретичних розмірковувань, другі — до практичних дій. Здібності пов’язані з існуванням трьох типів людей: «художнього», «розумового» і «проміжного» (за термінологією І. П. Павлова). Така типологія пов’язана із вченням, відповідно до якого вища нервова діяльність людини характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої сигнальної системи — образної, емоційної, і другої, пов’язаної із сигналізацією цих образів за допомогою слова — сигналу сигналів. Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує «художній» тип, відносна перевага сигналу сигналів — «розумовий» тип, рівне їхнє представництво — середній («проміжний») тип людей.

Зазначені розходження пов’язують з функціями лівої (словесно-логічної) і правої (образної) півкуль головного мозку. Є два рівні розвитку здібностей: 1) репродуктивний — відображає високе вміння засвоювати знання, опановувати діяльність і виконувати її за зразком; 2) творчий — уміння створювати нове, оригінальне, творче. Високий рівень у розвитку здібностей називають талантом. Талант — це сполучення здібностей, що дає змогу людині успішно й оригінально виконувати будь-яку діяльність. Результати діяльності талановитої людини вирізняються принциповою новизною. Необхідно зазначити, що про талант йдеться тоді, коли спостерігається сполучення здібностей, певна їхня сукупність. Ізольована здібність не може бути аналогом таланту (навіть якщо вона має високий рівень розвитку). Наприклад, про це свідчить дослідження психіки людей, що мали ейдетичну (феноменальну) пам’ять. Хоча, як відомо, саме в пам’яті, її міцності багато хто готовий бачити «еквівалент» таланту. Так, протягом кількох десятиліть група московських психологів проводила експерименти з випробуваним Ш., який мав феноменальну пам’ять (експериментальна психологічна лабораторія О. Р. Лурії). Мнемонічні25 здібності Ш. не викликали ні в кого сумнівів. Випробуваному пропонували ряд слів, потім чисел, потім букв, ряд цей зростав до тридцяти, до сімдесяти, до ста елементів — Ш. його спокійно відтворював і в прямій і зворотній послідовності. Він відтворював його і через п’ятнадцять років. Закривавши очі, Ш. говорив: «Так, так... Це було у вас на тій квартирі... ви сиділи за столом... ви були в сірому костюмі... я бачу, що ви мені говорили». І перелічував запропоновані йому п’ятнадцять років тому слова і цифри. Пам’ять Ш. не мала меж ні за обсягом, ні за міцністю. У діяльності людини пам’ять — це лише один з факторів, від якого залежить успіх творчості. Ш. не розвив у себе інших здібностей, крім здатності запам’ятовувати26 . Вищий ступінь у розвитку здібностей у психології називають геніальністю. Вона пов’язана зі створенням якісно нових, унікальних творів, відкриттів. Тільки геній прокладає такі нові шляхи, якими йдуть послідовники і просувають людство вперед. До таких учених належать Леонардо да Вінчі, І. Ньютон, Д. І. Менделєєв, А. Ейнштейн та ін. Виділяють два типи геніїв: 1) генії, які опромінюють велич відкриття; 2) генії-волевики. Водночас потрібно зазначити, що без праці не може бути справжньої геніальності.