Основні типи сприймання

1) аналітичний (намагання людини вирізняти й аналізувати насамперед деталі, подробиці);

2) синтетичний (схильність до узагальненого відображення явищ і визначення суті того, що відбувається);

3) аналітико-синтетичний (намагання зрозуміти основну сутність явища і фактичне її підтвердження);

4) емоційний (схильність людини скоріше до висловлювання свого ставлення, власних переживань, спричинених певними явищами, ніж до визначення їх сутності або властивостей). Таке сприймання є плутаним, неорганізованим.

У повсякденній діяльності людині слід неодмінно зважати на індивідуальні особливості сприймання інших осіб. У професійній діяльності це дозволить сформувати і вдосконалити власні перцептивні дії, розвинути спостережливість, а також сформувати уміння якомога об'єктивніше відображати навколишній світ.

Розвиток і виховання сприймання у дітей

Сприймання дитини формується в процесі її взаемодії з навколишнім середовищем. В процесі цієї взаємодії, необхідної для задоволення органічних потреб дитини, відбувається перехід від відчуттів до сприймань. Він є виявом розвитку аналітико-синтетичної діяльності великих півкуль головного мозку дитини. Так, дитина жваво реагує на присутність матері, яка її годує, диференціює особливості її обличчя, голосу, дотику. Відображення цих особливостей в їх взаємозв'язку, підкріплюване безумовними подразниками, дає образ матері, який збагачується в міру того, як дитина вступає в нові зв'язки з нею.

Маніпулювання різними предметами, що оточують дитину, відіграє значну роль у формуванні її сприймання. Беручи до рук іграшку, дитина схоплює ряд її особливостей за допомогою кінестетичного і зорового аналізаторів у їх взаємодії (іноді до них приєднується і слуховий), відображає їх відношення в процесі сприймання. Переймання дитиною деяких дій дорослих спричиняється до розвитку не тільки її рухів, а й процесів сприймання.

Можливості розвитку сприймання значно розширюються у дитини, коли вона починає ходити. Наближаючись до різних предметів, переміщуючи їх, дитина відображає їх з різних сторін у взаємозв'язку їх просторових та інших властивостей. Багаторазово підкріплюючись безумовним подразником, сприймання їх набуває стійкішого характеру.

Важливу роль у розвитку сприймань дитини відіграє оволодіння мовою. Слово, яким означається певне, постійно повторюване, стійке відношення особливостей явищ, сприяє удосконаленню сприймання, полегшує дитині відрізнення одного предмета від іншого, зближення їх за схожими ознаками. В дальшому, коли мова набуває активного характеру, предметний образ стає ще більш стійким, адекватно відбиваючи стійке взаємовідношення істотних ознак навколишніх явищ. Через мову дорослі допомагають дітям групувати їх враження від навколишніх предметів, узагальнювати їх, осмислено сприймати ці предмети.

У період переддошкільного і особливо дошкільного дитинства великого значення у формуванні сприймання набуває ігрова діяльність дитини. В процесі гри, яка є своєрідною формою активного пізнання навколишнього світу, діти повніше і точніше сприймають використовувані в ній об'єкти. Потреба відтворити в грі те, що спостерігається в житті, спонукає дошкільника пильніше придивлятися до певних життєвих явищ, зіставляти відтворюване з тим, що буває в навколишній дійсності. В грі формуються далі у дитини просторові й часові сприймання, що адекватно відображають розмір, форму, відстань різних об'єктів, тривалість і послідовність навколишніх явищ. Аналогічну роль відіграє у розвитку сприймань цілий ряд занять, що ними заповнюється перебування дітей в дитячому садку: ралювання, ліплення, ручна праця, прогулянки тощо.