Психіка як форма відображення об*єктивної дійсності

Психіка є властивістю, функцією мозку і являє собою відображення в ньому реальної дійсності. Однак психіка — не дзеркальне відображення, а активний багатоактний процес, в ході якого зовнішні впливи трансформуються відповідно до внутрішніх особливостей сприймаючої людини. Змістом психіки є образи реальних предметів, явищ, подій, детерміновані індивідуальним досвідом, інтересами, почуттями і світоглядом людини. На основі і за допомогою цих образів здійснюється управління поведінкою і діяльністю людини. Отже, психіка є суб’єктивним відображенням об’єктивного світу. Активність психіки виявляється в умотивованості процесів відображення, тобто в пошуку найкращих рішень, оцінці варіантів можливої поведінки, а також у досягненні результатів пізнання, які стають дедалі адекватнішими відображуваному світові.

Розвиток психіки людини підпорядкований законам суспільно-історичного розвитку, а можливості відображення дійсності значно розширились завдяки мові. За допомогою мови відбувається передача і засвоєння суспільного досвіду, знань, стає можливим абстрактне мислення і передбачення наслідків, які можуть виникнути в тій чи іншій ситуації. Наявність психіки дозволяє розробляти послідовну програму дій і здійснювати операції спочатку у внутрішньому плані, а тільки потім діяти, тобто образ випереджає результат, подає його у вигляді моделі дійсності. Отже, особливістю психічного відображення є його випереджувальний характер. Психіка як відображення дійсності в мозку людини характеризується різними рівнями. Вищий рівень психіки, властивий людині, утворює свідомість. Свідомість — це вища, інтегруюча форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини у трудовій діяльності, при постійному спілкуванні з іншими людьми. Основними характеристиками свідомості є: ● сукупність знань про навколишній світ, якими людина оволодіває завдяки пізнавальним процесам; ● самосвідомість, тобто усвідомлення, самопізнання, самооцінка людиною себе і своїх вчинків, дій; ● забезпечення цілеспрямованої діяльності на основі формування мети, виходячи з мотивів, потреб, прийняття вольових рішень, внесення необхідних корективів у виконання дій; ● почуття та емоційні оцінки, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, інших людей тощо; ● мова.

Мозок і психіка.Рефлекторна природа психічного

Органом психіки є мозок. Мозок працює рефлекторно. Рефлекс (від лат. reflexus - відображення) - це відповідь живого організму на той чи інший вплив, який здійснюється через нервову систему, центральним органом якої є головний мозок. Відповідаючи на зовнішні впливи, організм пристосовується до зовнішнього світу.

Поняття про рефлекс як закономірну відповідь організму на зовнішній вплив було сформульовано ще в XVII ст. Р. Декартом, проте вперше положення про те, що всі акти психічного життя за своєю структурою і динамікою є рефлекторними, висунув І. М. Сєченов (1829-1905). У праці "Рефлекси головного мозку" (1863) він назвав психічні процеси "середньою ланкою" рефлекторного акту.

Рефлекторна теорія І. М. Сєченова була значним кроком у розвитку психології, оскільки вона обґрунтувала походження всіх психічних явищ; їх детермінацію зовнішнім світом і зв'язок з діями людини.

Ідеї І. М. Сєченова про рефлекторну діяльність мозку розвинув і експериментально обґрунтував І.П. Павлов (1849-1936). Він розкрив низку закономірностей регулювання мозком взаємодії тварин і людини з навколишнім світом. Наприклад, така закономірність, як сиг-пальний характер психічного відображення, означає, що будь-яка жива система відбирає лише значущі для неї зовнішні впливи. Навіть у тварин відображення завжди є біологічним аналізом - виокремленням суттєвих елементів інформації, своєрідним кодуванням подразників (коти мало реагують на чисті тони, але легко помічають ледь відчутне пошкрябування). Усе це значно ускладнюється і вдосконалюється у відображувальній діяльності людини, оскільки вибірковість людського відображення надзвичайно висока. Сферу значущих впливів визначають домінантні потреби людини. Сутність сигналу-подразника полягає не в його фізико-хімічних властивостях, а в тому, що його зумовило, для чого він потрібен (червоний колір семафора ми сприймаємо не як фізичне явище певної властивості, а як сигнальний подразник, який попереджає про загрозу і викликає певні дії у відповідь). Одна й ту саму інформацію можна передавати різними за своїми властивостями сигналами, водночас один і той самий подразник може мати різне сигнальне значення.

Результати здійснених дій відображає мозок, потім відбувається коригування зворотних дій відповідно до досягнутого ефекту. Цей процес одержав назву зворотного зв'язку. Зворотний зв'язок є необхідним для будь-якої саморегулювальної системи, якою і є живий організм. Цю універсальну особливість психічної діяльності довели П.К. Анохін і Б.А. Бернштейн. Вони відкрили, що в корі головного мозку є апарат оцінювання - акцептор дії, який приймає зворотну інформацію і порівнює її з первинною метою дії. Результатом цього порівняння може бути нова, точніша дія. Так відбувається саморегуляція. Мозок при цьому виконує функції сприймання й виділення сигналів, перероблення їх в коригувальні сигнали й регулювання за допомогою цих сигналів-дій і станів організму.