Фізіологічні основи сприймання.Поняття про перцептивні дії

Сприймання, як і відчуття, носить рефлекторний характер. І.П. Павлов довів, що підґрунтя сприймання складають умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, які утворюються в корі головного мозку при впливі предметів та явищ навколишнього світу з різноманітними властивостями на рецептори. Предмети та явища виступають комплексними подразниками в єдності всіх своїх властивостей та рис, тому сприймання є комплексною діяльністю системи аналізаторів. Це, у свою чергу, передбачає складну аналітико — синтетичну діяльність мозкових відділів аналізаторів. Аналіз забезпечує виокремлення об'єкта з навколишнього світу, синтез - об'єднання окремих властивостей та рис об'єкта сприймання в цілісний образ. Без аналізу неможливе осмислене сприймання об'єкта. Тому незнайома іноземна мова сприймається як звуковий потік. Для осмисленого сприймання мови необхідно поділити мову на окремі слова або словосполучення, а потім, використовуючи синтез, людина сприймає не окремі, розрізнені звуки, а слова і фрази.

При сприйманні уроку школяр бачить учителя, чує його пояснення, бачить наочність, робить певні записи в зошиті. Подразник в даному випадку діє як комплексний і викликає збудження в зоровому, слуховому, руховому аналізаторах. Збудження передається до мозку, у результаті чого утворюються складні системи тимчасових нервових зв'язків, що і визначає цілісність сприймання.

Підґрунтям сприймання є два види нервових зв'язків: зв'язки всередині одного аналізатора та міжаналізаторні зв'язки. Перший вид зв'язку має місце тоді, коли подразник має одну модальність (мелодія, яка являє собою поєднання окремих звуків і діє як складний подразник). Другий вид нервових зв'язків при впливі комплексного подразника — це зв'язки в межах різних аналізаторів.

Фізіологічним підґрунтям сприймання, на думку І.П. Павлова, є „рефлекс на відношення". Учений показав, що при сприйманні окремих явищ сигнальне значення мають не самі подразники, а особливості відношень між ними. Тому в ході сприймання виробляється умовний рефлекс більшою мірою на відношення між подразниками.

Взаємодія аналізаторів зумовлюється взаємозв'язком об'єктивних подразників, внаслідок чого виникає асоціація відчуттів, яка властива будь-якому сприйманню. Цілісний образ предмета чи явища складається поступово завдяки взаємодії аналізаторів.

Відсутність одного з аналізаторів або пошкодження його окремих частин може компенсуватися за рахунок інших аналізаторів, що сприяє орієнтуванню людини в навколишньому середовищі. Так, у сліпих людей підвищується чутливість слухового, дотикового і нюхового аналізатора.

Фізіологічне підґрунтя сприймання ще більш ускладнюється тим, що воно тісно пов'язане з руховою активністю, з емоційними переживаннями, з різноманітними психічними процесами. Почавшись в органах чуття, нервові збудження, викликані зовнішніми подразниками, переходять у нервові центри, де охоплюють собою різні зони кори, вступають у взаємодію з іншими нервовими збудженнями. Уся ця мережа збуджень, які взаємодіють між собою і охоплюють різні зони кори, і складає фізіологічне підґрунтя сприймання.

Таким чином, фізіологічною основою сприймання є умовно рефлекторна діяльність внутрішньоаналізаторного та міжаналізаторного комплексу нервових зв'язків, що забезпечує цілісність та предметність об'єкта сприймання.

Перцептивні (лат. реrceptio - сприймання) дії - структурні одиниці процесу сприймання у людини, які забезпечують свідоме перетворення сенсорної Інформації, що забезпечує побудову образу, адекватного предметному світу.

Розвиток сприймання як процес розвитку і формування перцептивних дій охоплює такі етапи:

1) формування у дитини матеріальних, практичних дій з предметами, розвиток їх у процесі гри-маніпуляції з ними. Провідну функцію у контакті з предметним світом на цьому етапі виконують руки, завдяки яким маленька дитина отримує інформацію про основні просторові характеристики предмета: форму, об'єм, місце у перцептивному полі тощо. Завдяки цьому у малюка створюються уявлення про предмети матеріального світу, формуються операції психічної діяльності, на основі яких дитина вчиться і набуває здатності адекватно сприймати світ;

2) використання з перцептивною метою сенсорних процесів. Дитина починає адекватно сприймати предмети реального світу за відсутності безпосереднього контакту з ними, що є наслідком роботи її рецепторних апаратів. Наприклад, вона вже може обстежити предмет очима. Тобто в процесі розвитку відбувається інтеріоризація, у якій полягає суть психічного розвитку людини;

8) набуття перцептивними діями прихованості, згорнутості. У перцептивній діяльності дитини зникають зовнішні (ефекторні) ланки, сприймання позбавляється зовнішніх проявів. Однак воно і надалі залишається активним процесом, який відбувається тільки у внутрішньому плані, тобто стає елементом і завданням психічної діяльності дитини.

Отже, у дошкільників удосконалюються перцептивні дії, діти починають опановувати орієнтування у просторі і часі, у них формується художнє сприймання і сприймання людей.

Види сприймання,їх характеристика

Сприймання і спостереження.Індивідуальні відмінності в сприйманні і спостереженні

Розвиток і виховання сприймання у дітей

Загальна характеристика пам*яті.теорії пам*яті

Процеси запам'ятовування, збереження і відтворення людиною її досвіду називають пам'яттю.

Пам'ять лежить в основі будь-якого психічного явища. Відчуття і сприйняття без включення пам'яті в акт пізнання переживалися б людиною як вперше виникли, що виключило б можливість пізнання світу і орієнтації в ньому. Пам'ять забезпечує єдність і цілісність людської особистості. Нормальне функціонування особистості і суспільства неможливе без пам'яті.

Існують десятки гіпотез, теорій і течій, з допомогою яких намагаються пояснити феномен пам'яті, але єдиної закінченої теорії пам'яті досі не вироблено. Представниками різних наук висунуті різноманітні теорії пам'яті: фізична, хімічна, біохімічна, фізіологічна, інформаційно-кібернетична, а також група психологічних теорій.

Фізична теорія пам'яті. Згідно цієї теорії нервовий імпульс проходячи через певну групу нейронів (нервових клітин), викликає в місцях їх зіткнень електричні та механічні зміни і залишає після себе фізичний слід. Ці зміни забезпечують вторинне проходження імпульсу по знайомому шляху, і таким чином відбувається запам'ятовування.

Хімічна теорія пам'яті. Прихильники цієї теорії вважають, що інформація запам'ятовується внаслідок хімічних змін в нервових клітинах під впливом подразників. Відбувається перегрупування білкових молекул нейронів, передусім молекул нуклеїнових кислот. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) вважається носієм генетичної пам'яті, а рибонуклеїнова (РНК) - основою індивідуальної пам'яті.

Біохімічна теорія пам'яті. Автори цієї теорії висунули гіпотезу про двоступінчастому характер запам'ятовування. На першій ступені, на їхню думку, в мозку відбувається короткочасна (декілька секунд) реакція, яка викликає фізіологічні зміни. Ці зміни мають оборотний характер і є механізмом короткочасного запам'ятовування. На другій ступені - власне біохімічної - відбувається утворення нових білкових речовин (протеїнів). Ця стадія призводить до незворотних змін в нервових клітинах і вважається механізмом довготривалої пам'яті.

Фізіологічна теорія пам'яті базується на вченні І.П. Павлова про закономірності вищої нервової діяльності. В основі фізіологічного акту запам'ятовування лежить умовний рефлекс - це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом.

Інформаційно-кібернетична теорія пам'ятіпов'язана з появою обчислювальної техніки і розвитком програмування, що вимагало пошуку шляхів прийняття, переробки і зберігання інформації машинами. Це зажадало технічного і алгоритмічного моделювання процесів пам'яті за аналогією з людським мозком.

Психологічні теорії пам'яті. У цій групі теорій можна виділити декілька напрямків: асоціативне, гештальт-теорії, смислове теорію пам'яті, теорію діяльності. Так, суть асоціативної теорії полягає в наступному: якщо певні психічні утворення виникли в свідомості одночасно або безпосередньо одне за одним, то між ними утворюється асоціативний зв'язок і повторна поява якогось із елементів цього зв'язку з необхідністю викликає у свідомості уявлення всіх її елементів. Згідно теорії діяльності саме діяльність особистості є фактором, що визначає формування процесів пам'яті: освіта зв'язку між різними уявленнями визначається не стільки змістом запоминаемого матеріалу, скільки тим, що з ним людина робить. Ця діяльність суб'єкта і визначає запам'ятовування, збереження і відтворення інформації.