Зовнішній і внутрішній план діяльності.Екстеріо- та інтеріоризація діяльності

Індивідуальна діяльність людини охоплює два виміри: внутрішній і зовнішній. Внутрішня організація діяльності —це її мотиваційна, цільова та інструментальна основа. Мотиваційна основа діяльності включає мотиваційно-потребову сферу людини і пов'язана з переживаннями людиною необхідності у чомусь та спонуканнями до діяльності у зв'язку із задоволенням певних потреб.

Зовнішня організація діяльності виявляється у діях, поведінці та операціях. Дія — це відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної мети. Залежно від того, в якому плані виконуються дії, їх поділяють на зовнішні та внутрішні. Дії, які виконуються у зовнішньому плані, називають предметними діями. Завдяки ним людина змінює стани та властивості предметів зовнішнього світу. Дії, які виконуються у внутрішньому плані, називають розумовими діями. І зовнішні, і внутрішні дії мають наступні компоненти: моторні (рухові), сенсорні (чуттєві) і центральні (мисленнєві). Моторні компоненти виконують дію, сенсорні — контролюють, центральні — регулюють.

За своїм походженням внутрішня (психічна) діяльність похідна від зовнішньої (предметної). Спочатку людина опановує предметні дії і лише пізніше внаслідок накопичення досвіду стає здатною виконувати ту ж саму дію у внутрішньому плані, в голові. Процес переходу від зовнішньої предметної дії до внутрішньої психічної називають інтеріоризацією. Засобом такого переходу є мовлення. При інтеріоризації дії згортаються, автоматизуються. Наприклад, якщо спочатку під час виконання складної математичної дії студент записує всі проміжні дії у зошиті, то згодом він усю дію від початку до кінця виконує в голові. У такому разі вважають,що людина засвоїла конкретний вид діяльності. Процес переходу від внутрішньої психічної до зовнішньої предметної дії називають екстеріоризацією. Наприклад, людина здійснює в практичній діяльності те, що запланувала. Іноді екстеріоризація настає у разі порушення внутрішніх компонентів діяльності, виникненні за труднень у її виконанні. Тоді скорочені, автоматизовані компоненти діяльності розгортаються і починають контролюватися з боку свідомості.

Другим виявом зовнішньої організації діяльності є поведінка — система взаємопов'язаних несвідомих та свідомих (фізичних і психічних) дій людини, у яких виявляється суспільна природа людини і які спрямовано на досягнення певної цілі. Вона здійснюється на основі прийнятих у даному суспільстві норм і правил. Специфічним видом розумово-вольової дії людини, у якій виявляється її характер і поведінка, є вчинок. Людиною вчинок сприймається і усвідомлюється як суспільний акт, у якому виражається ставлення до інших людей.

Уміння і навички,психофізіологічні механізми їх формування

Автоматизовані, свідомо, напівсвідомо і несвідомо контрольовані компоненти діяльності називаються відповідно уміннями, навичками і звичками.    Уміння - це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад точно і правильно виконувати якусь дію, операцію, серію дій або операцій. Уміння звичайно містять автоматично виконувані частини, називані навичками, але в цілому являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, принаймні в основних проміжних пунктах і кінцевій меті.    Навички - це цілком автоматизовані, інстинкто-подібні компоненти вмінь, реалізовані на рівні несвідомого контролю. Якщо під дією розуміти частину діяльності, що має чітко поставлену свідому мету, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії. При автоматизації дій і операцій, перетворенні в навички у структурі діяльності відбувається ряд перетворень. По-перше, автоматизовані дії й операції зливаються в єдиний цілісно виконуваний акт, іменований умінням (наприклад, складна система рухів людини, яка пише або робить спортивну вправу, яка проводить хірургічну операцію або яка виготовляє тонку деталь, яка читає лекцію тощо). При цьому зайві, непотрібні рухи зникають, а кількість помилкових різко зменшується.    Важливе значення для розуміння процесу формування навичок має їх перенесення, тобто поширення і використання навичок, сформованих у результаті виконання одних дій і видів діяльності, на інші. Для того, щоб таке перенесення відбулося нормально, необхідно, щоб навичка стала узагальненою, універсальною, узгодженою з іншими навичками, діями і видами діяльності, доведеною до автоматизму.    Уміння утворюються в результаті координації навичок, їх поєднання в системи за допомогою дій, що перебувають під свідомим контролем. Через регуляцію таких дій здійснюється оптимальне керування уміннями. Воно полягає в тому, щоб забезпечити безпомилковість і гнучкість виконання дії, тобто одержання насамкінець надійного результату дії.    Велике значення у формуванні всіх типів умінь і навичок мають вправи. Завдяки їм відбувається автоматизація навичок, удосконалення вмінь, діяльності в цілому. Вправи необхідні як на етапі вироблення умінь і навичок, так і в процесі їх збереження. Без постійних, систематичних вправ уміння і навички зазвичай зникають, втрачають свої якості.    Ще один елемент діяльності - звичка. Від уміння і навичок вона відрізняється тим, що являє собою так званий непродуктивний елемент діяльності. Якщо уміння і навички пов'язані з вирішенням якогось завдання, припускають одержання якогось продукту і досить гнучкі (у структурі складних умінь), то звички є негнучкою (часто і нерозумною) частиною діяльності, виконуваною механічно, і не мають свідомої мети або явно вираженого продуктивного завершення. На відміну від простої навички, звичка може деякою мірою свідомо контролюватися. Але від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (погані звички). Звички як елементи діяльності являють собою найменш гнучкі її частини.