Цілі особистості та рівень її домагань.Перспективи особистості і стан фрустрації.

Цілі людської діяльності виникли й розвивались історично, у процесі праці. Вони породжуються суспільним життям, умовами, в яких живе людина, і залежать від виконуваних людиною ролей, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей.

Рівень домагань особистості - поняття, уведене К. Левином - для позначення прагнення індивіда до мети такої складності, яка, на його думку, відповідає його здатностям. Цей утвір, тісно пов’язане із самооцінкою – особистості. Рівень домагань може бути заниженим або завищеним, тобто він не завжди відповідає об'єктивній оцінці здатностей індивіда. Розглядаючи рівень домагань особистості в трудовій діяльності, вчені простежують його залежність від віку, освіти, статі й соціального становища особистості. Зокрема виявлено, що з віком (до певного періоду) рівень домагань, пов'язаний із творчими потребами, підвищується, а потім знижується. Збільшується зростання домагань із зростанням рівня освіти. За даними дослідження, вищий рівень домагань, пов'язаний із задоволенням потреби у творчості, простежується зі збільшенням рівня освіти і управлінського персоналу. З підвищенням рівня освіти працівників збільшуються і їхні вимоги до свого колективу. Із зростанням освіти робітника збільшується і рівень домагань щодо рівня заробітної плати. Досліджуючи зв'язок між статтю працівників і рівнем домагань було виявлено, що в цілому запити жінок до змісту праці і розміру зарплати суттєво нижчі, ніж у чоловіків (Відмінність у рівні домагань пояснюється соціальними, а не психологічними чинниками).Стосовно умов праці, то рівень домагань жінок набагато вищий, ніж чоловіків.

Поняття «фрустрація» (від лат. frustratio - розлад (планів), катастрофа (задумів, надій)) використовують у двох значеннях: а) акт блокування чи переривання поводження, спрямованого на досягнення значущої мети (тобто фрустраційна ситуація); б) емоційний стан людини, який виникає після невдачі, незадоволення якоїсь сильної потреби, докорів з чийогось боку. Зазначений стан супроводжує виникнення сильних емоцій: ворожості, гніву, провини, досади, тривоги.Фрустратором є непереборна для людини перешкода, яка блокує досягнення поставленої нею мети. Фрустрацію спричиняють і внутрішні конфлікти.

Стан ФРУСТРАЦІЇ виникає не відразу. Для його появи потрібно перебороти так званий фрустраційний поріг.

Фрустрація може вплинути і на діяльність людини. В одних випадках вона мобілізує її для досягнення віддаленої за часом мети, підвищує силу мотиву, а інших - демобілізує. У цьому разі людина прагне відійти від конфліктної ситуації (заборонену чи недосяжну мету реалізовує подумки чи тільки частково або вирішує схоже завдання) чи загалом відмовляється від діяльності.

Часті фрустрації у дітей невротизують їх, розвивають у них агресивність як особистісну властивість, почуття провини, невпевненість, призведуть до ізоляції й егоцентризму, озлобленості.

Інтереси,ідеали,переконання.Становлення переконань і формування світогляду особистості.

потребами особистості тісно пов'язані інтереси. Інтерес особистості - це вибіркове ставлення особистості до об'єкта, зважаючи на його життєве значення й емоційну привабливість. Інтерес - це особливість особистості, що виявляється в її націленості на певні об'єкти, прагненні ближче їх пізнати, оволодіти ними. Людина переживає інтерес як стан, пронизаний позитивними емоціями. Надзвичайно важливу роль відіграють в інтересі і вольові риси, прагнення особистості налагодити контакт з об'єктом, виконати пов'язану з ним діяльність. Отже інтерес — це складна форма вибіркової діяльності особистості, в якій своєрідно поєднуються пізнавальні, емоційні та вольові риси особистості. Це відносно постійні, стійкі і важливі особливості, які тісно пов'язані зі світоглядом, життєвим і трудовим самовизначенням особистості. Саме цим інтерес відрізняється від тимчасової зацікавленості, яка має ситуативний характер.  • Інтереси особистості виникають під впливом суспільних умов її життя, в процесі діяльності, спрямованої на задоволення тих чи інших її потреб. Отже, інтерес відіграє надзвичайно важливу роль у житті і діяльності особистості. Він спонукає її до діяльності в певному напрямку, активізує цю діяльність.  Отже, справжній інтерес виникає в особистості за наявності:  • знань, якими вона володіє в певній сфері;  • практичної діяльності в цій сфері;  • емоційного задоволення, яке переживає з огляду на певні знання і види діяльності.  Інтереси особистості дуже різноманітні. їх класифікують за змістом, тривалістю, глибиною та особливостями. За змістом їх поділяють на навчальні, трудові, професійні, наукові, естетичні тощо. За тривалістю - на довготривалі, короткотривалі. За глибиною - на глибокі та неглибокі. За особливостями впливу — дійовий інтерес, який спонукає до діяльності; пасивний інтерес, коли особистість не виявляє наполегливих спроб задовольнити свій інтерес, припиняє свою діяльність за наявності найменших перепон.  Усвідомлювані мотиви. Це мотиви, у яких усвідомлюється причина, що є основою вибору дій і вчинків людини. До усвідомлюваних мотивів відносяться інтереси, переконання, прагнення.  Інтерес (лат. interesse — бути всередині) — емоційний вияв пізнавальних потреб людини, що реалізується у спрямованості людини на певні об'єкти, прагненні глибше і повніше їх пізнати.  Інтереси людини не вроджені. Вони виникають і розвиваються протягом її життя. Спонукаючи особистість до діяльності, інтерес активізує її. Коли людина зацікавлена тим, що робить, вона працює енергійно, жваво, творчо, отримуючи задоволення навіть тоді, коли робота складна і вимагає значного напруження. Суб'єктивно інтереси виявляються в позитивному ставленні до об'єкта пізнання. Вони дуже різноманітні, їх класифікують за змістом, метою, широтою і стійкістю. 

Ідеал — це відображення у свідомості людей розв'язаних, знятих суперечностей соціальної дійсності, суперечностей між назрілими, але не реалізованими потребами. У вигляді ідеалу людина створює для себе образ дійсності, вільної від суперечностей. Це ідеальний образ, який визначає спосіб мислення і діяльності людини,.

В ідеалі знімаються суперечності між духовною і емпіричною дійсністю. Але це не гегелівське підкорення емпірії духу, ідеї, зняття суперечностей — досягнення гармонії, яка є втіленням краси, прекрасного. Прекрасне об'єктивне, воно пов'язане з певною чуттєвою формою, ідеї властива чуттєва видимість. Прекрасне становить єдність ідеї й образу. Це не лише властивість, якість, відношення самої дійсності, це ще й ті враження, які дістає людина, сприймаючи цю дійсність. Пізнаючи красу, людина стверджує себе у світі, досягає вільного розвитку. Сприймання і переживання прекрасного має безкорисливий характер, прекрасне викликає безкорисливу любов, почуття радості і відчуття свободи.

У красі знімається невідповідність форми і змісту, а справжнє мистецтво створює форму, яка гармонійно відповідає змістові. Краса нерозривно пов'язана зі змістом буття. Краса — це життя, вважав М.Чернишевський. 1 в цьому розумінні краса "рятує світ", бо надає життю зміст і виправдання. Це загальнолюдська цінність. Сприймаючи прекрасне, людина пробуджує красу в собі, відчуває її еталон у самій собі, стверджує себе. Виявом цього еталона-ідеалу виступають почуття.

Переконання як спосіб психологічного впливу спрямоване на зняття своєрідних фільтрів на шляху інформації до свідомості й почуттів людини, воно використовується для того, щоб перетворити інформацію, яка повідомляється, в систему установок і принципів індивіда.

За твердженням спеціалістів з експериментальної риторики Єльського університету, підвищення ефективності переконуючого впливу залежить від того, наскільки враховано індивідуальні особливості, соціальні установки людей, правила конструювання повідомлень. Саме на цих засадах, на їх погляд, ґрунтується переконуюча комунікація. [1, c.73]

Переконання — це спосіб впливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів і досвіду іншої людини з тим, щоб сформувати в неї нові установки. Переконання впливає не тільки на розум, а й на почуття, якщо звернення до інших супроводжується емоціями. [7, с.10]

Переконання використовують тоді, коли хочуть вплинути на свідомість людини. Психологія переконання передбачає логічне мислення, критичний аналіз логічних сигналів.

Психологічні механізми ефективного переконання співрозмовника (аудиторія) призначені забезпечити розумне, повне і точне сприйняття сутності завдання, його кінцевих цілей і засобів його рішення. Вони тісно пов´язано з інформацією, пропагандою й агітацією.

Механізм переконання засновають на активізацію розумової діяльності людини, на звернення до раціональної стороні свідомості. Передбачається, що той хто переконує повинен здійснити свідомий вибір шляхів і засобів досягнення мети, тобто щоб переконати, треба привернути увагу об'єкта впливу, викласти і роз'яснити нову інформацію, привести вражаючі аргументи. [9, с.115]

Головним завданням ефективного переконання співрозмовника чи аудиторії є мобілізація особистої активності співрозмовника чи аудиторії, збудити їх додаткову внутрішню енергію.

Мистецтво переконувати полягає як у тому, щоб бути приємним, так і в тому, щоб логічно обґрунтовувати свою позицію й переводити мислення в мовлення.

На думку Майерса [5], існує два способи переконання прямий і непрямий.

Прямий спосіб переконання - це переконання, що має місце, коли зацікавлена аудиторія зосереджує всю увагу на сприятливих аргументах [5].

Непрямий спосіб переконання - це переконання, що має місце в тому випадку, коли на людей впливають випадкові фактори, наприклад: привабливість автора [5].

Вважається, що прямий спосіб переконання є аналітичнішим, стійкішим і менш поверховим. Він також з більшою вірогідністю здатен вплинути на установки й поведінку індивіда.

Світогляд – це система найбільш загальних поглядів на світ і людину, на відносини між людиною і світом. Світогляд визначає життєву програму особистості, ідеали і переконання, інтереси і цінності. У кінцевому рахунку він зумовлює лінію поведінки людей. “Життя без світогляду, – на думку А. Швейцера, – це патологічне порушення вищого почуття орієнтування” [1, c. 82]. Світо-гляд – ідейний орієнтир і керівник особистості або соціальної групи.    Український вчений-педагог Гончаренко С.У. дає таке визначення світогляду: “Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність як світ свого буття й діяльності, визначає і сприймає своє місце й призначення в ньому. У світогляд входять узагальнені уявлення про світ і саму людину, про спрямованість ходу подій у світі, про сенс людського життя, історичну долю людства тощо, а також система переконань, принципів та ідеалів. Світогляд формується внаслідок практичного освоєння духовної культури суспільства (науки, літератури, мистецтва), пануючих у ньому політичних, моральних, естетичних, правових, релігійних (або атеїстичних), філософських та інших поглядів, а також духовних почуттів – громадянських, моральних, естетичних тощо, на які спираються віра й переконаність у реальності відповідних громадянських, моральних, естетичних і пізнавальних ідеалів, надія на їх здійснення. Формування наукового світогляду в учнів є найважливішим завданням усієї навчально-виховної роботи школи”[2, с.299].    З акцентом на переконання і практичну дієвість визначає світогляд російський вчений-педагог М.Г. Ашманіс: “Світогляд є формою свідомості, що визначає всю поведінку людини і шляхом переконань відбиває суть сукупних суспільних відносин, в які включена людина” [3, с.34].    Студенти приходять до вищого навчального закладу в тому віці, коли процес ціннісного самовизначення особистості на світоглядному рівні ще не завершений. Формування світогляду студентської молоді нині має свої особливості і труднощі. Вони пов’язані з безупинно зростаючим потоком інформації, що значно перевищує за своїм обсягом можливості індивідуальної пам’яті. Крім того, цей потік недостатньо впорядкований та насичений, головним чином, фактичним матеріалом, засвоєння якого утворює деяку “мозаїчну” картину дійсності в свідомості людей. Разом з тим, загострення проблем сучасності ставить на практичний рівень завдання формування вміння орієнтуватися в нинішньому складному, суперечливому, але взаємозалежному світі [4, с. 3], іншими словами, формування наукового світогляду студентської молоді. Вищий навчальний заклад має в цьому відношенні найширші можливості.    З метою визначення місця світогляду в системі людської діяльності необхідно передусім визначити ті проблеми, для вирішення яких виникає світогляд, цілі, які він повинен досягти для вирішення цих проблем, і функції, які він повинен виконувати, і вже потім доцільно буде зупинитися на його структурі.    Найбільш близьким нам підходом є позиція, сформульована українським вченим-філософом В.Ф. Черноволенко, який вбачає специфічну функцію світогляду в тому, щоб “…слугувати способом узагальненого усвідомлення людиною свого ставлення до оточуючої дійсності, визначення свого місця в світі, усвідомлення мети і змісту свого життя і діяльності. Всі уявлення, погляди, поняття, принципи, які безпосередньо виконують цю функцію, є світоглядними”[5, с.51]. Такий підхід чітко виводить на перший план питання щодо місця людини в світі, ставлення до якого слугує функціональним критерієм належності тієї чи іншої інформації до розряду світоглядної.    Світоглядні принципи є основою для визначення свідомого розв’язання і вироблення оптимальних програм діяльності в будь-якій ситуації, в результаті чого особистість стає самокерованою, зростає послідовність і цілеспрямованість її дій у різних умовах і життєвих ситуаціях.