"Мова" жестів

Рідко звуковий сигнал тварин не супроводжується якимись жестами. А іноді "німа розмова" зрозуміла і без будь-яких слів.

Бджоли-розвідниці передають інформацію танцем: прилетівши до вулика, бджола на сотах робить швидкі колові рухи і водночас крутить черевцем. Якщо корм зовсім близько від вулика, то вона описує криві, близькі до літери О, а коли далі - то схожі на вісімку. Ритм танцю і частота покручувань черевцем дають знати іншим членам сім'ї, чи далеко до корму і чи багато його. Напрямок визначається за кутом нахилу осі описуваної фігури відносно вертикалі. Цей кут відповідає кутові між напрямком на сонце і на джерело корму.

Різноманітними є жести, рухи і пози птахів у шлюбний період. Деякі птахи підносять один одному подарунки (рибу, водорості, ягоди, гілочки), що мають символічне значення. При цьому вони набирають найрізноманітніших поз.

Іноді птахи, відлякуючи ворога, стають у загрозливу позу. Індик настовбурчує пір'я і розпускає віялом хвіст. Під час бійки деякі птахи можуть сказати "я здаюся". Переможець, якщо він одного й того ж виду з переможеним, ніколи його не зачепить. Галка в такому випадку присідає, вигинає шию і, відвернувши голову від переможця, підставляє йому потилицю, одне з найуразливіших місць у птахів. Розпластаної пози з витягнутою вперед шиєю прибирає переможена чайка.

У мові жестів звірів не останню роль відіграє хвіст. Якщо собака крутить хвостом, значить він задоволений і ніколи в цей час не вкусить. Інша річ, коли хвіст у нього нерухомий і напружений. Наближатися до такого собаки небезпечно. Коли ж собака чимось наляканий, він підгинає хвоста, ніби каже: "Я й так боюся, не чіпай мене".

Коти також уміють розмовляти хвостом. Якщо в кота благодушний настрій, він ліниво помахує хвостом. Якщо ж розгніваний, то різко крутить ним з боку на бік, "б'є хвостом".

У козулі хвіст служить своєрідним семафором, її хвіст знизу білий, і, тікаючи, вона зводить хвоста вгору, повертаючи його білою підкладкою до дітей. У заростях він маячить, як біла хустинка, показуючи недосвідченим козенятам шлях.

Різноманітними є погрозливі жести у тварин: вишкіряння зубів, вигинання спини дугою, наїжачення шерсті, биття копитом, притискування вух тощо. Розгнівана горила б'є себе кулаком у груди і люто зиркає на порушника спокою.

У багатьох звірів, як і в птахів, є поза підкорення. Коли дорослий собака накидається на цуценя, те лягає на спину і піднімає лапки вгору. Зайнявши таку позу, цуценя опиняється в повній безпеці. Мабуть, це один із способів збереження виду, що виробився в процесі еволюції.

Умовні і безумовні рефлекси.Вчені Павлова про дві сигнальні системи та його значення для психології

Вивчення діяльності нервової системи показало, що її відпо­віді на різні подразнення протікають за рефлекторним принципом. Приймання їжі, кліпання повік, вдих і видих — усе це рефлекси. Поняття «рефлекс» було введено французьким ученим Р. Декартом більше 300 років тому. Усі рефлекторні реакції орга­нізму на різні подразники І. П. Павлов розділив на дві групи: без­умовні і умовні рефлекси.

  Безумовні рефлекси — це природжені рефлекси, що переда­ються спадково, сформовані до моменту народження. Вони є ви­довими, відносно постійні, здійснюються за участю спинного моз­ку, стовбура і підкіркових ядер головного мозку. Ці рефлекси знаходяться під контролем кори головного мозку. Біологічна роль природжених рефлексів полягає в тому, що вони забезпечують існування в перші моменти після народження, а в подальшому житті є основою для вироблення умовних рефлексів. Сукупність складних послідовних, спадково обумовлених актів поведінки, характерних для осіб даного виду за певних умов, називається інстинктом (від лат. instinctus — спонукання). Наприклад, побу­дова стільників бджолами.  Проте безумовні рефлекси не можуть забезпечити пристосу­вання організму до зміни умов зовнішнього середовища. Такі пристосування здійснюються завдяки умовним рефлексам.

  Умовні рефлекси — це рефлекси, що набуваються протягом життя на базі безумовних рефлексів під впливом певних чинників зовнішнього середовища. Умовні рефлекси є індивідуальними: той або інший рефлекс може бути присутній у одних особин виду і відсутній у інших. При зміні умов зовнішнього середовища одні умовні рефлекси можуть зникати, а інші — виникати. Для вироб­лення умовних рефлексів не потрібен специфічний подразник. Вони виникають на будь-які умовні подразники. Для їх утворення повинні виконуватися три умови: 1) дія умовного подразника повинна обов'язково співпадати в часі з безумовним (у собаки ви­гляд і запах м'яса викликає слиновиділення, якщо показ його кілька разів поєднувався з їжею); 2) початок дії умовного подраз­ника повинен дещо передувати дії безумовного (для утворення у собаки умовного слиновидільного рефлексу на дзвінок потрібно, щоб він починав дзвонити за 5—30 с до подачі корму та якийсь час супроводжував їжу); 3) умовний подразник повинен неодно­разово підкріплюватися дією безумовного подразника.

Умовні рефлекси сприяють пристосуванню організму до умов зовнішнього середовища (досконалішому орієнтуванню в змінних умовах, уникненню небезпеки, усуненню шкідливих дій). З віком число умовних рефлексів зростає, і дорослий організм виявляєть­ся краще пристосованим до навколишнього середовища, ніж ди­тячий.

Визнаючи той факт, що вища нервова діяльність людини складні­ша, ніж у тварин, І.П. Павлов у той же час вказував, що основні фізіо­логічні закономірності діяльності кори головного мозку, найзагальніші основи вищої нервової діяльності однакові у вищих тварин і в людини. Це означає, що найскладніша діяльність кори великих півкуль головного мозку людини здійснюється шляхом аналізу і утворення тимчасових зв'язків (синтезу), що в ній відбуваються процеси іррадіації і концент­рації збудження і гальмування, процеси взаємодії індукції цих процесів і формування складних динамічних стереотипів¹⁰. Звичайно, проявляють­ся всі ці основні закономірності у людини складніше, ніж у тварин.

Якщо у тварин умовні рефлекси виробляються па безпосередні сигнали дійсності — зорові, слухові, нюхові, смакові і т.д., то у людини умовні рефлекси утворюються ще й на словесні подразники, тобто на слова.

Сукупність безпосередніх сигналів (звуків, кольорів, запахів і т.д.) І.П. Павлов назвав першою сигнальною системою дійсності, яка властива всім тваринам і людині. Словесні подразники утворюють дру­гу сигнальну систему, властиву людині. Слово, мовні сигнали можуть не тільки змінювати безпосередні сигнали, а й узагальнювати їх, виді­ляючи окремі ознаки предметів і явищ, встановлювати їхні зв'язки.

Виникнення другої сигнальної системи внесло новий принцип у діяльність великого мозку людини. І.П. Павлов писав, що наші відчут­тя, сприйняття і уявлення, які належать до навколишнього світу, є пер­шими сигналами дійсності, конкретними сигналами. А мова, передусім кінестетичні подразнення, які йдуть в кору від мовних органів, є други­ми сигналами, сигналами сигналів. Вони являють собою абстрагуван­ня від дійсності і допускають узагальнення, що є додатковим спеціаль­но людським явищем мислення, яке створює спочатку загальнолюдсь­кий емпіризм і, паренні, науку зброю вищого орієнтування людини у навколишньому світі і » собі самій.

У складній взаємодії першої і другої сигнальних систем провідна роль належить другій сигнальній системі. Вона регулює діяльність пер­шої сигнальної системи і безумовні рефлекси. Людина може свідомо загальмувати умовні і безумовні рефлекси. Слово, як умовний подраз­ник соціального порядку, на відміну від умовних подразників тварин, може стати набагато сильнішим фактором впливу, ніж безумовні под­разники. Завдяки другій сигнальній системі можливе узагальнення, аб­страктне мислення, що є спеціально людським, вищим мисленням.

Значення словесної, другої сигнальної системи в житті людей над­звичайно велике: мова служить засобом спілкування, словами люди передають один одному свій досвід і знання, виражають свої думки і почуття, бажання і т.д. Весь індивідуальний розвиток дитини, набуття нею знань і майстерності зв'язані з мовою. Взаємний вплив людей здійснюється через другу сигнальну систему.

У вищій нервовій діяльності дітей молодшого шкільного віку ще переважає перша сигнальна система, яка зумовлює конкретний, наочно-образний характер їх мислення. Але й друга сигнальна система в цьому віці розвивається з наростаючою швидкістю. Це проявляється насамперед в утворенні тонших і міцніших зв'язків, що формуються на основі єдності чуттєвих вражень і слова, яке відіграє для дитини дедалі більшу роль.