Висновки

Дипломна робота присвячена відтворенню лінгвокультурного контексту художнього тексту в українських перекладах. Основні результати нашого дослідження полягають у наступному:

1. В основі перекладацьких труднощів перебувають: 1) системні невідповідності між мовою оригіналу та мовою перекладу; 2) асиметрія природної мови/мовного знаку, що втілюється в неоднозначності/багатозначності мови; 3) відхилення від загальнолітературної мови. На лексичному рівні проблема перекладацьких труднощів перетворюється на проблему культурно-специфічної лексики, яка, ускладнюючи професійну діяльність окремих індивідів, водночас активізує й стимулює їхні творчі здібності і є джерелом збагачення та розвитку МП. Відтворення культурно-специфічної лексики у перекладі перетворюється на творчий акт, специфіка якого полягає у тому, що перекладач майже одномоментно: 1) інтерпретує одиницю; 2) приймає рішення стосовно вибору способу перекладу; 3) формує іншомовний відповідник .

2. Стратегія є важливим аспектом дослідження як перекладацької творчості, так і креативності, адже, як доведено в роботі, її формування відбувається під впливом чинників, що мають відносно особистості перекладача як зовнішній, так і внутрішній характер. Стратегії «одомашнення» й «очуження» виступають двома протилежними векторами втілення єдиної мегастратегії лінгвокультурної адаптації. Розуміючи під лінгвокультурною адаптацією «вписування тексту перекладу в матрицю приймаючої лінгвокультури», ми водночас наголошуємо, що вона має два стратегічних напрямки і може бути орієнтована як на лінгвокультуру оригіналу, так і на лінгвокультуру перекладу.

Встановлено, що стратегія очуження зберігає відчутний творчий потенціал, відкриваючи перед перекладачем широкі можливості для прояву своєї власної креативності, специфіка якої полягає в тому, аби майстерно зберегти мовностилістичний устрій оригіналу, не поставивши при цьому під сумнів здатність реципієнта до його адекватної інтерпретації. Надлишковість одомашнення може призвести до хибного перекладу, але ніколи – до незрозумілого. Зважаючи на наведені міркування, стає зрозумілим прагнення перекладачів художніх творів адаптувати свої переклади у напрямку доместикації, проте з відчутними елементами форенізації, покликаними доносити до свого читача відчуття іноземної культури.

3. Сукупний аналіз особливостей відтворення різних типів лінгвокультурологічних одиниць на матеріалі художнього твору продемонстрував творчий характер діяльності перекладача, окремі рішення якого мають бути взаємоузгодженими та злагодженими відповідно до обраної загальної стратегії. Перелік різновидів культурно-специфічної лексики, проаналізованої у роботі, визначається наявним масивом перекладених творів американських та англійських письменників ХІХ-ХХ сторічь. До нього увійшли: оніми, реалії, фразеологічні одиниці, метафори, порівняння, сленг.

4. Встановлено, що українські транслятори застосовують одомашнення частіше (45 %), ніж інші стратегії перекладу – форенізація (32 %), нейтралізація (23 %) під час перекладу англомовних онімів українською мовою. У цілому радикальне адаптування онімів не притаманне традиції художнього перекладу українською мовою художньої літератури, але з наведених прикладів стає очевидним, що форенізація ТП передбачає збереження форми вихідного оніму з очевидною втратою прихованого змісту. Окрім того, внаслідок транскодування іншомовних назв часто виникають не притаманні МП звукосполучення. Аби уникнути цього, можна зробити певний відступ від загальних правил, скерований на зручнішу вимову імені в МП, особливо якщо цього вимагає характер тексту, що перекладається.

Домінантною стратегією перекладу у перекладачів під час відтворення реалій є очуження (54%). Стратегія «очуження» реалізується шляхом транскрибування або транслітерування культурних маркерів оригіналу або їх цілковитої трансплантації, що спостерігаємо в перекладах англомовної прози. Збереження у ТП транскрибованих, транслітерованих та трансплантованих реалій американської та англійської культури посилює, таким чином, національне забарвлення оригіналу у перекладі. Використовуючи стратегію одомашнення (33%), перекладач створює світ, який значно відрізняється від того, який зображено в оригіналі. У художньому перекладі вибір перекладацької стратегії одомашнення допомагає реалізувати прагматику оригіналу