0

ЗМІСТ

Вступ ………………………….……………………………….……………....	3
Розділ 1. Лінгвокультурний контекст з позиції перекладознавства ………	6
1.1.  Культурна асиметрія між вихідною і цільовою культурою та ступінь віддаленості обох лінгвокультур ……………………………..	6
1.2. Інтернаціональне і культурно-специфічне у перекладі ...………..	10
1.3. Перекладацькі та адаптивні стратегії, що застосовуються під час перекладу культурно-специфічних одиниць …….…..………………..	16
Розділ 2. Відтворення лінгвокультурологічних одиниць у перекладі англомовної художньої прози українською мовою …..…………………….	24
2.1. Особливості відтворення онімів як носіїв культурної специфіки українською мовою ..……………………………….…………………..	24
2.2. Підходи перекладача художнього твору до відтворення реалій ..	32
Висновки ………………………………………….………………………..…	38
Список використаних джерел ………….………………..…………..……..	41
Додатки ……………………………………………..……………………..…..	50
Додаток А ……………………………………………….………………....…	51
Додаток Б ………………………………………………………………….….	52

ВСТУП

Неухильний розвиток суспільства протягом усіх епох від античності до сучасності відбувався шляхом вдосконалення людського розуму засобами мови й культури. Проблема збереження мовної та культурної ідентичності в умовах глобалізації хвилює не тільки лінгвістів, культурологів, а й широкий загал, бо саме переклад як невід’ємний засіб діалогу культур, безперечно, слугує важливим інструментом захисту власної мови і культури від надмірних іншомовних впливів та розчинення у світовому мовнокультурному просторі: Міжмовні контакти створюють благодатний ґрунт для взаємопроникнення культур, а отже, стимулюють розвиток кожної з них.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що художній текст є дуже яскравим прикладом насиченості тексту лінгвокультурологічно маркованими одиницями, які є носіями екстралінгвістичної інформації про народ, державу та власне автора вихідного іншомовного тексту. Не зважаючи на пожвавлення інтересу саме до цього аспекту художнього дискурсу, питання відтворення цих маркованих одиниць у тексті оригіналу українською мовою залишається малодослідженим. Адже досконалий і повноцінний переклад художнього тексту з урахуванням лінгвокультурних особливостей потребує від перекладача не лише високого рівня володіння мовою, але й глибокої бази фонових знань, а саме відомостей про країну народу носія мови, якою виконується усний або вже виконаний письмовий переклад

Мета роботи полягає у встановленні умов адекватного/неадекватного відтворення лінгвокультурологічно маркованих одиниць англомовної художньої прози українською мовою.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання низки конкретних завдань:

• з’ясувати роль культурного чинника при перекладі художньої прози шляхом здійснення лінгвокультурологічного аналізу матеріалу дослідження з виокремленням елементів, які є носіями культурно-специфічної інформації,

• окреслити роль прагматичної адаптації при перекладі лінгвокультурологічних одиниць англомовної художньої прози українською мовою;

• схарактеризувати підходи українських трансляторів до перекладу англомовної художньої прози щодо відтворення: a) лінгвокультурологічних елементів; б) експресивів;

• проаналізувати українські переклади американської та англійської художньої прози на предмет доцільності прагматичної адаптації їхнього лінгвокультурологічного компонента.

Об’єкт дослідження є мовні одиниці, що становлять лінгвокультурний контекст художнього твору американської та англійської літератури та їхні переклади українською мовою.

Предметом дослідження є стратегії перекладачів у віднайденні способів та прийомів перекладу маркованих мовних одиниць.

Фактичним матеріалом дослідження слугували тексти американської та англійської прози ХІХ-ХХ ст.: Р. Дала «Матильда», Дж. Джойса «Портрет митця замолоду, К. Льюїса «Хроніки Нарнії. Лев, Біла Відьма та шафа», Дж. Свіфта «Мандри Ґуллівера», Дж. Д. Селінджера «Над прірвою у житі», Дж. Р.Р. Толкіна «Гобіт, або Туди і звідти» та їхні переклади українською мовою у виконанні В. Морозова, М. Прокоповича, В. Наріжної, М. Іванова, О. Логвиненк, Олени О’Лір. Матеріал дослідження добирався методом суцільної вибірки. Обсяг вибірки склав понад 200 зразків речень, що містять досліджувані одиниці.

Багатоаспектність роботи зумовила комплексний характер методики дослідження. Завдання цього дослідження обумовлюють використання різноманітних методів. При системно-комплексному підході до проблеми дослідження використовували такі основні методи як описовий, порівняльно-зіставний, метод кількісних підрахунків.

Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що в роботі застосовано лінгвокультурний підхід до перекладу американської та англійської прози з акцентом на необхідність лінгвокультурної адаптації тексту в процесі перекладу, що реалізується за рахунок вибраної перекладачем стратегії перекладу.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його результати становлять внесок у розвиток теоретичних аспектів перекладознавства, зокрема теорії перекладу художніх текстів, і надає можливість використовувати вивченні способи передачі лінгвокультурологічно маркованих одиниць не лише під час перекладу художніх текстів, але й текстів інших типів.

Практична цінність дослідження визначається тим, що її результати можна застосувати для розв’язання практичних проблем, пов’язаних з англо-українським перекладом, зокрема перекладом художніх текстів.

Структура й обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Загальний обсяг роботи – 52 сторінки, з них 40 сторінок – основного тексту. Список використаних джерел налічує 91 позицію, із них 74 – наукові праці, 12 – джерела ілюстративного матеріалу, 5 – довідкова література. Додаток А репрезентує реалізацію перекладацьких стратегій під час відтворення онімів, у Додатку Б представлено типові випадки, що ілюструють особливості відтворення реалій засобами української мови.

РОЗДІЛ І.

Лінгвокультурний контекст у дзеркалі перекладознавства

1.1. Культурна асиметрія між вихідною і цільовою культурами та ступінь віддаленості обох лінгвокультур

Комунікація – це міжособистісне спілкування, метою якого є встановлення взаєморозуміння, а міжкультурна комунікація – це особливий вид комунікації чи спілкування між носіями різних мов та різних культур. Переклад як діалог культур передбачає рівноправну культурну взаємодію представників різних лінгвокультурних спільнот з урахуванням їх етнокультурної самобутності. Найсуттєвіші ознаки перекладу як міжмовної та міжкультурної комунікації відображені в комунікативних моделях перекладу. Саме тому ставимо собі за мету розглянути найбільш відомі комунікативні моделі перекладу, розроблені авторитетними представниками цієї галузі.

У комунікативній моделі перекладу німецького ученого О. Каде поняття «переклад» розглядається як специфічна форма спілкування між людьми за допомогою мови. Особливість такого спілкування полягає у використанні двох мов. За словами автора, двомовна комунікація поділяється на три фази: 1) комунікація між адресантом тексту та адресатом–перекладачем; 2) зміна перекладачем коду М1→М2; 3) комунікація між перекладачем–адресантом і кінцевим реципієнтом [21, c. 71].

За цією моделлю перекладач у процесі міжмовної комунікації виконує функції проміжної ланки між відправником та одержувачем ТП, виступаючи почергово в ролі одержувача та відправника певної інформації.

За прикладом О. Каде, З. Львовська також розцінює переклад як двомовну комунікацію. Така комунікація, вважає дослідниця, вирізняється формальними та неформальними особливостями. Формальна специфіка перекладу як міжмовної комунікації визначається кількістю учасників комунікації – мінімум три. Неформальна особливість перекладу полягає у виконанні перекладачем двох функцій: інтерпретації тексту оригіналу (ТО) та створення тексту перекладу (ТП) [34, c. 47-48].

Російський перекладознавець О. Швейцер формулює свою модель перекладу з урахуванням мовних та позамовних чинників [58, c. 53]. Автор будує схему перекладу на основі «динамічної моделі», розробленої американським ученим Ю. Найдою. Ключовим поняттям цієї моделі виступає поняття динамічної еквівалентності, що трактується як відповідність реакцій читачів перекладу та оригіналу.

Синтезуючи міркування фахівців щодо двомовної перекладацької комунікації, О. Чередниченко доходить висновку, що між ТО та ТП встановлюються складні взаємозв’язки, опосередковані комунікативним ланцюгом, який складається з блоків автора оригіналу, перекладача та одержувача тексту [57, c. 77].

Отже, при комунікативному підході до перекладу, тобто в рамках міжмовної комунікації переклад розглядається як процес і результат, при цьому враховується сукупність мовних та позамовних чинників, що визначають можливість і характер комунікації між людьми різного лінгвокультурного універсуму. Іншими словами, переклад як особливий вид міжмовної та міжкультурної комунікації характеризується мовними та культурними чинниками.

Сьогодні ми живемо в умовах активних міжнародних процесів глобалізації та культурної (а також економічної, політичної, соціальної і мовної) інтеграції. Тому завдання перекладача все більше розширюється та виходить на новий рівень. Тепер недостатньо просто передати інформацію, що містить ТО засобами МП, але також стає необхідним передати адресату й знання про культурні особливості, притаманні носіям МО, адже мова нероздільно пов’язана з культурою. Отже, створення еквівалентного ТП вимагає від перекладача не тільки бездоганного знання МО та МП. У перекладача має бути сформована лінгвоетнічна комунікативна компетенція, відповідна лінгвосоціокультурному середовищу ТО.

Лінгвоетнічна комунікативна компетенція – це частина комунікативної компетенції, зумовлена належністю людини до певного мовного або культурно-етнічного колективу [39, c. 13]. До лінгвоетнічної комунікативної компетенції належать такі чинники, як знання певної мови (її одиниць і моделей) та норм мови, звичка до певного засобу висловлення змісту в певній ситуації (узус), наявність преінформації (пресупозиції) – попередніх знань культурно-історичного й актуального характеру, наявність національно-культурних стереотипів оцінювання. Відсутність будь-якої зазначеної складової створює певний бар’єр для розуміння. Такий бар’єр у ситуації міжкультурного спілкування ми називаємо лінгвоетнічним бар’єром. Згідно з концепцією Л. Латишева, лінгвоетнічний бар’єр – розходження лінгвоетнічної комунікативної компетенції носіїв МО та МП – складається з низки чинників [32, c. 68].

1. Розходження систем МО та МП. Систему мови можна визначити як сукупність одиниць мови різних рівнів (фонем, морфем, лексем), граматичних форм, а також моделей, за якими вони об’єднуються, утворюючи мовлення. Цікаво, що продуктами системи можуть бути не лише загальноприйняті мовні одиниці, але й гіпотетичні сполуки, що могли б стати продуктами системи, але не стали. Так, система української мови дала змогу П. Тичині створити реально не існуючий в українській мові прислівник: Вірю омофорно – За рікою дзвони («Я стою на кручі...») [П. Тичина, с. 50]. Можливості англійської мови не дозволяють знайти аналог українському прислівнику, тому перекладач удається до певних поверхневих реконструкцій, наприклад: I believe starbrightly* Across the river are bells (“I’m standing at the bend...”) [пер. М. Найдан, с. 51] [цит. за: 25, с. 194].

Коментуючи це слово під окремою виноскою, перекладач (М. Найдан) пояснює, що буквально П. Тичина створює прислівниковий неологізм від іменника омофоріон – елемент обладунку (накидка) митрополита. На іконах Мати Божа часто зображається в омофоріоні як символі її заступництва за людство перед Богом. Вважаючи за можливе використати для перекладу інший варіант цього вірша, в якому на місці слова омофорно вжито семантично прозоріший неологізм – яснозорно – М. Найдан перекладає саме його.

2. Розходження норм МО та МП. Норма мови розглядається як своєрідний фільтр, який відокремлює правильне вживання мовних моделей від неправильного. Порівняємо ТО та ТП: The graphs of Figures 2-3 present some important applications of PPFs [G. Stix, p. 29]. – Графіки 2-3 ілюструють деякі важливі напрямки застосування МВМ [Г. Стікс, c. 20] [цит. за : 52, c. 53]. Відповідно до норм української мови англійський іменник у формі множини applications вживається у формі однини застосування. При відтворенні форм множини деяких англійських іменників, українські відповідники яких не вживаються у формі множини, зазвичай використовується сполучення іменника, що має форму множини, з відповідним іменником у формі однини.

3. Через ці причини ускладнюється також систематизація мовленнєвої норми (узусу). Якщо неправильне використання мовних норм призводить до мовних або мовленнєвих помилок, то порушення норм узусу, як правило, призводить до помилок соціокультурних, до поведінкового «акценту». Так, зумовленість трансформацій у деяких випадках мовленнєвою нормою чи традицією засвідчує такий приклад з п'єси Б. Шоу «Вдівцеві будинки»:

Cokane: Have you no principles, Trench? Have you no religious convictions? Have you no acquaintance with the usages of society? You actually kissed –

Кокен: Чи вам бракує принципів, Тренчу? Бракує релігійних переконань? Чи вам забракло знання світського поводження? Безперечно, ви поцілували...

Англійську питальну фразу Have you no...? перекладено антонімічно Чи вам бракує....? Такий переклад цілком слушний, він відтворює природний тип висловлювання українського мовця [цит. за : 38, c. 34].

4. Розходження пресупозиційних (преінформаційних) запасів носіїв МО та МП, які використовуються при створенні й інтерпретації текстів. Преінформаційні запаси, що носять лінгвістичний характер, це перш за все відомості соціокультурного та культурно-історичного характеру. Перекладач має враховувати цю особливість та вносити відповідні поправки в ТП. Так, у романі С. Майєр «Світанок» фраза delicate ring on my left hand дає читачеві вказівку на приналежність головної героїні роману до американської культури, адже в американців, незалежно від віросповідування існує традиція носити обручку на лівій руці. Проте в перекладі це не відтворено: делікатна каблучка на моєму підмізинному пальці, тобто перекладач вирішив зосередити увагу на спільних з українською культурою рисах (носити обручки на підмізинному пальці), а не на їх розбіжностях (адже у притаманній українській дійсності православній традиції обручку носять на правій руці). А ось фраґмент із п’єси Т. Вайлдера «Шкірою наших зубів» та його український переклад:

Conveneers: George, setting up for Barnum and Bailey.

Делегати: Джордже, відкриваєш зоопарк?

У наведеному фрагменті перекладач припустився неточності: заміна Barnum and Bailey на зоопарк невиправдана, оскільки Barnum and Bailey – один з найвідоміших американських цирків, який був заснований у 1871 році. На жаль, певні помилки є неминучими при виконанні такого складного завдання, як передача іншої культури [цит. за : 37, c. 14].

Отже, основними складовими лінгвоетнічного бар’єра є розбіжності лінгвоетнічних комунікативних компетенцій носіїв МО та МП, що складаються з низки чинників: розбіжностей у мовних системах, мовних нормах, узусах та преінформаційних запасах мовців. Найважливішим етапом процесу перекладу є відтворення змісту ТО засобами системи МП. Помітивши в ТО відрізок, який потребує асиметричного перекладацького рішення, перекладач намагається сконцентрувати на ньому свою увагу.