2.3. Значення договірного регулювання оплати праці в умовах ринкової економіки та деякі проблеми його функціонування

У регулюванні питань оплати праці в останні роки можна помітити посилення ролі договірного регулювання на основі актів соціального діалогу. Дана обставина зумовлена рядом причин, в основному економічного характеру. Отже, поряд з державним способом регулювання, договірний спосіб правового регулювання умов праці дає можливість соціальним партнерам більш оперативно реагувати на зміни економічної ситуації, та використовувати нові, більш дієві й ефективні механізми в оплаті праці. Тому в системі нормативних актів трудового законодавства поряд з централізованим законодавством, що регламентує основні принципи й окремі питання оплати праці, повинні бути присутні і локальні норми, що конкретизують і доповнюють законодавство про оплату праці. Мова йде про колективно-договірне регулювання, значення якого постійно зростає. Із прийняттям у свій час Закону «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року для цього створена широка правова та соціальна основа [60].

Виникнення і розвиток договірного регулювання оплати праці в ринковій економіці — це результат об'єктивних реалій, що випливають з нової ролі, статусу суб'єктів ринку праці. Колективно-договірне регулювання оплати праці є важливим компонентом системи соціального діалогу в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оплату праці» договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів [3]…текст………………………..

Висновки

У роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо проблематики правового регулювання оплати праці за законодавством України. Сформульовано такі найбільш важливі висновки.

1. Дискусійним у юридичній літературі залишається питання теоретичного розмежування заробітної плати і оплати праці. Аргументованість і слушність позиції дослідників, що вказують на несинонімічність термінів «оплата праці» та «заробітна плата», дає підстави стверджувати, що як у законодавстві, так і в юридичній літературі обидва терміни можуть уживатися, однак мати при цьому різні визначення. Цілком виправданим є погляд, згідно з яким оплата праці – більш широке поняття, а заробітна плата – вужче, часткове.

2. Виходячи з легального визначення заробітної плати, вдалося виокремити такі її характерні ознаки: 1) заробітна плата є винагородою за виконану роботу; 2) обчислюється зарплата, як правило, у грошовому виразі; 3) заробітна плата виплачується на підставі трудового договору; 4) правосуб’єктністю у цих трудових відносинах володіють власник або уповноважений ним орган та працівник.

3. До елементів заробітної плати відносяться основна заробітна плата, додаткова заробітна плата й інші заохочувальні та ком­пенсаційні виплати. У роботі було доведено, що така структурна побудова зарплати містить певні недоліки. Вбачається, що «інші заохочувальні та компенсаційні виплати» не можуть бути включені до структури заробітної плати працівника, адже заробітна плата є заробленою платою, і цим вона відрізняється від допомоги, доплат, надбавок, гарантійних і компенсаційних виплат.

4. Визначені та проаналізовані основні функції заробітної плати (відтворювальна, стимулююча, регулююча, соціальна, оптимізаційна, функція формування платоспроможного попиту населення, захисна і виховна функції).

5. Ґрунтовно досліджені принципи заробітної плати (принцип заборони дискримінації в оплаті праці або ж рівність в оплаті праці; встановлення державою мінімальної заробітної плати, нижче якої не може провадитись оплата за виконану працівником норму праці, роботу; диференціація розміру заробітної плати залежно від особливостей умов праці, її складності, шкідливості, значення для господарства країни та інших відповідних факторів; встановлення розміру оплати праці конкретного працівника у трудовому договорі за угодою з роботодавцем; поєднання державного (централізованого) та колективно-договірного регулювання оплати праці; гарантованості виплати заробітної плати; конкурентоздатності заробітної плати; справедливості в оплаті праці; принцип своєчасності та систематичності виплати заробітної плати та ін.).

6. Законом України «Про оплату праці» передбачаються дві сфери регулювання оплати праці: на державному і договірному рівнях. Державне регулювання оплати праці необхідно розуміти як сукупність способів визначення правил, процедур, нормативів, норм і гарантій оплати праці на основі ухвалення певних нормативних актів і контролю за їх дотриманням органами влади. Натомість договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

7. Державне регулювання оплати праці здійснюється за допомогою прямого і непрямого (опосередкованого) впливу на рівень оплати праці.

8. Мінімальна заробітна плата є одним з найважливіших елементів державного регулювання економікою і повинна підтримувати природне відтворення та сприяти розвитку особистості, створювати умови для трудової і ділової активності – основи добробуту всіх прошарків суспільства, а також сприяти розвитку виробництва та підвищенню ефективності функціонування економіки. Мінімальна заробітна плата — один з важливих соціальних стандартів, що застосовується у всіх державах світу.

9. На сьогоднішній день налічується чимало проблем у сфері державного та договірного регулювання оплати праці. Наприклад, несвоєчасність (або в неповному обсязі) виплати заробітної плати; оплата праці окремих категорій працюючих нижче від прожиткового мінімуму; невиплата компенсацій за роботу у святкові та вихідні дні або у разі залучення працівника до надурочних робіт; скасування визначених трудовим законодавством доплат за роботу у шкідливих та важких умовах праці; невідповідність колективних договорів економічним умовам, в яких працюють підприємства; низька правова культура найманих працівників, які не в змозі захистити власні інтереси або яких влаштовують «тіньові» розрахунки (отримання заробітної плати «у конвертах»), що сприяє збільшенню офіційно неформалізованих доходів як роботодавців, так і найманих працівників; недосконалість системи реєстрації колективних договорів та контролю за їх виконанням; корисливі інтереси роботодавців, які не піклуються про добробут працівників та приховують прибутки з метою особистого збагачення; та ін.

10. Основним напрямком вдосконалення правового регулювання оплати праці в сучасних умовах є досягнення оптимального співвідношення між державним та договірним способами регулювання оплати праці.