89. Проблема геополітичного вибору України.

Очевидно, що зовнішня політика і трансформаційні процеси в суспільстві визначаються не тільки внутрішніми чинниками, а й зовнішнім середовищем, геополітичним положенням країни й тими зовнішніми впливами, які чиняться на неї.

Перший чинник, який визначає геополітичне положення України, полягає в тому, що її територія є полем межування двох цивілізацій: східної євразійської (російської) та західної – європейської. Це говорить про те, що сучасна Україна опинилась у ролі розділеної периферії. Східна і південно-східна частини України зорієнтовані на Росію, а західна й центральна – на Європу.

Перебуваючи в ролі розділеної периферії, Україна має досить обмежені можливості для реалізації своїх зовнішньополітичних інтересів, які залежать насамперед від характеру зв’язків між Заходом і Сходом. Будучи затисненою між європейською та євразійською цивілізаціями, вона перетворюється з окраїнної на серединну державу. Ролі, які грає серединна держава, переважно не обираються нею самою, а надаються сильними державами. В умовах багатополярного світу така роль визначається потужнішим полюсом. Очевидно, що кожний з полюсів при цьому прагне встановити власний контроль над серединною державою. При такому геополітичному положенні можливі чотири моделі зовнішньополітичного курсу України: інтеграційна, дезінтеграційна, ізоляціоністська й модель балансування між Сходом і Заходом.

«Інтеграційна модель». Ця модель реалізації зовнішньополітичного курсу по осі Схід – Захід визначається двома чинниками: інтересами та загрозами.

Україна зіткнулася з досить широким спектром загроз регіонального характеру, які без НАТО усунути було практично неможливо. Передусім це загрози, які виходили з боку самої Росії. Адже перебування України у статусі незалежної суверенної держави суперечить життєво важливим геополітичним інтересам Росії, пов’язаним з відтворенням її як континентальної геополітичної потуги.

«Модель балансування між Сходом і Заходом», або політики рівновіддаленості. Така модель має сенс в умовах, коли ані Схід, ані Захід не прагнуть до експансії чи захоплення «буферної зони», коли між ними немає конфронтації чи суперництва, але водночас відсутня й кооперація. Ця модель приносить продуктивні результати в ситуації, коли між Сходом і Заходом існують відносини партнерства чи співробітництва.

Міжцивілізаційне положення України генерує її внутрішній розкол як усередині еліти, так і серед її соціумів за регіональною та цивілізаційною ознаками. Загострення глобального міжцивілізаційного конфлікту призводить до поглиблення розколу між Сходом і Заходом України, поділяючи український народ за українською та «малоросійською» ідентичностями.

Ускладнення міжнародного становища України зумовлене також подальшою трансформацією міжнародних відносин у бік багатополярності. Головною ознакою такої трансформації є насамперед послаблення ролі США у світі, при цьому вони відчувають дедалі більший дефіцит свого зовнішньополітичного ресурсу для реалізації власних глобальних геополітичних інтересів.

Поставивши за мету закріпити за собою статус-кво одного з двох основних центрів сили в Європі, Росія відвоювала собі в Заходу Україну. Цю геополітичну перемогу Росії над Заходом визнають навіть провідні американські експерти в галузі міжнародної політики.