84. Специфіка економічних стратегій країн, що розвиваються.

Впровадження стратегій економічного розвитку країнами, що розвиваються, здійснюється у складних умовах. Значна їх частина знаходиться на аграрній стадії економічного розвитку; у структурі промисловості більшості цих країн переважають легка й гірнича, новітні галузі або відсутні, або ще недостатньо розвинуті; їх економіка знаходиться під сильним тиском ТНК й залежністю від ринків розвинутих країн.  В цілому ж група країн, що розвивається, досягла певних успіхів в розвитку економіки за останні 50 років.. Не в останню чергу це є наслідком реформування економіки, реалізації обраних стратегій. 

Одним з головних факторів, що сприяв економічному зростанню певної групи країн (особливо Східної й Південно-Східної Азії), є дешева робоча сила. На цей фактор зорієнтовані такі галузі промисловості, як швейна, текстильна, взуттєва, побутова електроніка. Іншим фактором стало використання сировинної бази. Екологічно шкідливі виробництва через високі витрати на природоохоронні заходи в розвинутих країнах були з них витіснені до країн, що розвиваються. 

Одним із стратегічних напрямів економічної політики країн, що розвиваються, є переорієнтування виробництва з імпортозамінного на експортоорієнтований. Сьогодні вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду монофункціональних у поліфункціональні. 

У багатьох країнах, що розвиваються, на початковому етапі реформування економіки була широко застосована модель «етатизму» - широкого втручання держави в економічні процеси, створення потужного державного сектора. Економічні ресурси опинилися в руках уряду, який постійно регулював ціни на продукцію державних підприємств, регулював курс валют, контролював зовнішню торгівлю. Для зниження безробіття на державних підприємствах штучно завищувалася чисельність робітників. Поряд з позитивними наслідками такої політики мали місце й негативні; зокрема, зосередження великих ресурсів й економічної влади в руках державних чиновників часто вели до корупції. 

У виборі й реалізації економічних стратегій країн, що розвиваються, є суттєві розбіжності по групах нових індустріальних країн (НІК) і найменш розвинутих країн. 

Головну роль у становленні нових індустріальних країн зіграла держава. Нею здійснювалася дирижістська політика: жорстка економія валютних коштів, протекціонізм. Створювалися найсприятливіші умови для прямих зарубіжних інвестицій у сфері організації спочатку трудомістких, а пізніше - наукомістких виробництв, залучення нових технологій. Держава шляхом продуманої політики пільгового оподаткування скорочувала розвиток одних галузей і сприяла розвитку інших. 

Важливим важелем державної політики було валютне регулювання. Гальмувалося підвищення курсу національних валют. Зростання ж курсу валют в міру нарощування експорту й росту конкурентоздатності національних товарів держава компенсувала субсидіями для експортерів, що продовжувало робити експорт вигідним. 

Проблеми найменш розвинутих країн полягають у тому, що вони не мають власних резервів для подолання бідності. Відсутність багатих покладів корисних копалин не дає їм можливості одержати прибутків від мінеральної ренти. Перешкодою економічного розвитку стає також політична нестабільність, відсутність транспортної інфраструктури, низький рівень освіти населення. Вкрай низький рівень накопичення коштів населення і капіталів виробництва унеможливлює інвестування галузей для створення засобів виробництва, підготовки кваліфікованої робочої сили, удосконалення технологій. Це, у свою чергу, не сприяє росту продуктивності праці, викликає низький рівень споживання. Незначні інвестиції не забезпечують впровадження нових технологій. Низький попит навіть на товари першої необхідності не дає можливості створювати підприємництва серійного виробництва. 

Головною стратегічною метою більшості країн цієї групи є індустріалізація економіки. Сьогодні промислове виробництво в них представлено переважно переробкою сільськогосподарської продукції, харчовою промисловістю. Промислове виробництво зосереджено, в основному, на малих підприємствах. По числу зайнятих малі підприємства займають друге місце після аграрного сектору й багато в чому з ним пов'язані.