66. Основоположні засади функціонування міжнародних організацій.

Міжнародні організації є суб’єктами міжнародного права. Нормативна база складається із прав та обов’язків міжнародного права. Норми міжнародного права окреслюють “межі дозволеного” в міжнародних відносинах, встановлюють своєрідні правила поведінки для суб’єктів, в тому числі для міжнародних організацій. 

Міжнародні правові норми можуть складатися внаслідок рішень міжнародних організацій або конференцій. До таких рішень, наприклад, відноситься Декларація ООН про встановлення Нового міжнародного економічного порядку. Рішення можуть мати обов’язковий або рекомендаційний характер. 

Інколи рекомендації складають ціле зведення, систему норм, що визначають дії суб’єктів міжнародних відносин в тій чи іншій сфері. Такі норми мають назву міжнародних кодексів поведінки. Вони систематизують правила поведінки членів організації в міжнародному співробітництві в певній галузі відносин. 

Окрім договірних і звичайних норм важливу роль в правовому регулюванні діяльності міжнародних організацій відіграють принципи міжнародного права. Принципи трактуються як норми, що мають обов’язковий характер для всіх учасників міжнародних організацій. Принципи поділяються на загальні та спеціальні. 

Загальними є принципи, які втілюють найпоширеніші норми поведінки суб’єктів і охоплюють широкий спектр міжнародних відносин. Загальні принципи базуються на природних законах поведінки, які складалися в суспільних відносинах протягом століть. До загальних принципів відносяться, зокрема: принцип мирного співіснування держав; принцип суверенної рівності держав; принцип співробітництва держав; принцип добровільного виконання міжнародних обов’язків; принцип взаємовигоди у міждержавних стосунках. 

Спеціальні принципи охоплюють дещо вужчу сферу відносин між суб’єктами міжнародного права і мають більш конкретний характер. Серед спеціальних принципів можна назвати: принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків, принцип суверенітету держав на свої природні ресурси, принцип найбільшого сприяння в зовнішній торгівлі. 

Міжнародна організація має певні привілеї та імунітети. Її посадові особи мають право використовувати свої прямі обов’язки на території будь-якої країни-члена. Майно організації не може бути націоналізоване, конфісковане урядом країни, в якій воно розташоване. Керівні особи та службовці організації в своїх діях несуть відповідальність тільки перед організацією. Їх діяльність скерована перш за все на користь організації, й вони повинні ігнорувати втручання уряду своєї країни, якщо воно суперечить інтересам організації. Привілеї та імунітети організації затверджені низкою міжнародних рішень і постанов. 

У зв’язку з порушенням норм поведінки окремими членами організацій міжнародне право передбачає застосування санкцій проти порушників. Найчастіші порушення можна згрупувати таким чином: невиконання постанов організації; відхилення в свої діях від принципів, записаних у статуті організації; невиконання своїх фінансових обов’язків; агресія проти іншої держави. 

В залежності від тяжкості порушення застосовуються такі санкції: • припинення права голосування в органах організації; • позбавлення технічної і фінансової допомоги; • тимчасове припинення членства в організації; • виключення з організації; • застосування збройних сил проти порушника.