52. Основні напрями антиглобалістського руху та їх характеристика.

Програма антиглобалістів передбачає розвиток двох взаємопов’язаних напрямів :

- трансформістського (зміцнення системи самоуправління);

- руйнівного (протидія укріпленню влади корпоративного капіталізму). Пріоритетним визнається перший напрям, але на практиці поки що домінує друге спрямування.

1.Трансформістський (поміркований, реформістський) напрям антиглобального руху очолюється організацією АТТАК.Головною метою цієї організації є обмеження впливу фінансового капіталу і тим самим оздоровлення сучасної капіталістичної системи.

 Особливу увагу антиглобалісти приділяють ідеї зміцнення суверенітету і влади національних держав на противагу транснаціональному контролю. Цю ідею підтримують як у країнах Третього світу, так і у країнах світового авангарду.

Популярним серед реформістського напряму антиглобалістів є гасло «зміцнення громадянського суспільства». Згідно із цим гаслом суспільні (неурядові) організації, що складають основу антиглобального руху, повинні стати головним суб’єктом активного цивільного суспільства.

Їх основною ідеєю є так звана «партіціпативна демократія» (демократія участі). Пропонована модель покликана об’єднати систему представницької демократії із широким залученням громадян до прийняття політичних рішень.

2. Представники руйнівного напряму антиглобалістів вважають плани АТТАК та інших поміркованих антиглобальних структур утопічними і нездійсненними, оскільки їх реалізація суперечить інтересам правлячих верств усередині глобального суспільства.

Наслідуючи анархістські традиції, вони відмовляються бачити в державі нейтральний інститут регулювання і стимулювання розвитку національного добробуту. Вони закликають додемонтажу державних структур на користь самоорганізованого суспільства.

Дж. Холлоуей у своїй праці «Змінити світ, не беручи влади» (2002 р.) доводить, що реформізм, як і революційний марксизм, зазнав невдачі, покладаючись на зміну суспільства за допомогою державної та урядової влади. Держава була і є авторитарною структурою. Суть влади, на думку Дж. Холлоуея, міститься не в державі, а у соціальних відносинах. Оскільки ці відносини зберігаються, проста зміна влади нічого не змінить у суспільстві.

53. Держава як центральний регулятор глобалізаційних трансформацій.

Не менш важливою функцією держави стає її роль у розробці й реалізації національних пріоритетів в умовах глобалізації економіки. Остання вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема стикнулась із принципово новою ситуацією. По-перше, з процесом глобалізації значно послабилася ефективність використання таких традиційних важелів макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку. За умов уже достатньо високої і все більш зростаючої взаємозалежності національних господарств уряд вимушений користуватися ними з осторогою, зважаючи на інші державні суб’єкти міжнародних економічних відносин (МТНК і транснаціональні банки, які можуть звести нанівець очікуваний від вжитих заходів ефект, або навіть використати на шкоду цій країні).

Активна експансія ТНК і швидке зростання міжнародного товарообігу вимагали відповідного розширення кредитних ресурсів і легкого доступу до них у будь-якій точці світового економічного простору. Така потреба породила позанаціональні ринки капіталу в так званих євровалютах (іноземних валютах відносно країни дислокації банку). На відміну від традиційних національних ринків, які здійснюють міжнародне кредитування у місцевій валюті, євровалютні ринки оперують зарубіжними грошима. Операція такого роду не вимагає конвертації валют і тому знаходиться поза сферою дії національних валютних законодавств та не підлягає урядовому контролю (тобто стає наддержавною). Причому, нині трансграничні потоки позичкового капіталу у 50 разів перевищують обсяг міжнародної торгівлі.

Під впливом процесів глобалізації відбувається, з одного боку, втрата для національної держави можливості бути повним господарем на власному економічному просторі, а з іншого, утруднення удосконалення й використання більш складних механізмів регулювання економіки, все глибшого проникнення в проблеми окремих її галузей. Під впливом зміни висхідного змісту державного суверенітету здійснюється обмеження дії національних урядів. Володіння територією, охорона від посягань ззовні та організація використання її природних багатств були й до цього часу залишаються природними функціями держави. Зрештою, «державний суверенітет» означає здатність держави здійснювати на своїй території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, який виключає будь-яке втручання ззовні. Інтернаціоналізація економіки доповнює і зміст державного суверенітету. Державам доводиться вступати одна з одною в договірні відносини і брати на себе різні зобов’язання, які тією чи іншою мірою обмежують дії національних урядів, тобто звужують державний суверенітет. І чим багатогранніше та інтенсивніше стає господарська, політична, науково-технічна і культурна взаємодія різних країн, тим більшим стає розрив між державним суверенітетом de jure і його обсягом de facto.