40. Перша глобалізаційна хвиля: її часові межі, особливості та протиріччя.

Глобалізація – процес універсалізації, становлення єдиних для всієї планети Земля структур, зв’язків і відносин в різних сферах життєдіяльності. Феномен глобалізації, що сприймається як об’єктивна реальність заявляє про себе замкнутістю глобального простору, єдиним світовим господарством, всезагальною економічною взаємозалежністю, глобальними комунікаціями. Манфред Б.Стегер вказує, що глобалізація – ровесниця людства, і виокремлює п’ять чітких історичних періодів: 1) доісторичний (10000 д.н.е. – 3500 д.н.е.); 2) досучасний (3500 д.н.е. – 1500 н.е.); 3) ранньосучасний (1500 – 1750); 4) сучасний (1750-1970); 5) найновіший (з 1970-х р.р.). В ХІХ –ХХ ст. глобалізація охопила багато країн і пройшла такі етапи (хвилі):І етап – на межі ХІХ-ХХ ст. теоретики першої хвилі глобалізації (Р.Кобден, Дж.Брайт) переконливо обґрунтували положення про те, що вільна торгівля незворотно підсилить всесвітнє економічне зростання (саме Британія стала гарантом „першої хвилі” зростання, досягши військової та індустріальної могутності).

Теоретики першої хвилі глобалізації Р.Кобден, Дж. Брайт, Н.Ейнджел були переконані, що вільна торгівля стимулюватиме всесвітнє економічне зростання і взаємозалежність країн. Остання, своєю чергою, унеможливить конфлікти між країнами, а гарантом першої хвилі глобалізації має виступати Велика Британія, яка на той час здійснювала фізичний контроль над морськими комунікаціями і забезпечувала стабільність міжнародних фінансових розрахунків через фунт стерлінгів і Англійський банк.

Перша світова війна довела передчасність таких розрахунків, зафіксувавши примат геополітики і страху перед взаємною залежністю над вигодами глобалізації.

У 30-ті роки XX ст. процес глобалізації почав набирати обертів. Успіхи капіталізму пов'язуються з теорією Дж. Кейнса, яка робила ставку на здатність держави регулювати економічні і соціальні процеси в країнах світу. З посиленням глобалізації кейнсіанство здає позиції ліберально-монетаристській моделі М.Фрідмена, оскільки, на думку Ю.Пахомова, "глобальні чинники дедалі виразніше переважали внутрішні, насамперед соціальні, що істотно обмежувало спроможність держав контролювати внутрішню ситуацію.

41. Друга глобалізаційна хвиля: її часові межі, особливості та протиріччя.

ІІ етап глобалізації (відродження) розпочався в кінці 1970-х рр., який виник на основі революції в інформатиці і телекомунікаціях, чому сприяло те, що транснаціональні корпорації і неурядові організації стали легко переходити кордони і здійснювати владу над населенням менш розвинених країн. США здійснили свою гегемонію заради процесу відкриття світової економіки: створення багатосторонніх інститутів, активної участі в багатосторонніх раундах торгових переговорів, відкриття власних ринків для імпорту та реалізація торгового лібералізму. З точки зору Т.Фрідмана, глобалізація – це нова система, яка прийшла на зміну „системи холодної війни”. Не кожна країна може вважати себе частиною цієї системи, але практично всі держави повинні адаптуватися до викликів глобалізації. Минула система міжнародного розподілу праці, заснована на взаємовідносинах між „розвиненою індустріальною основою світу”, напівпериферією економік, що індустріалізуються, і периферією нерозвинених країн, змінюється в сторону створення єдиної глобальної економіки, в якій домінує „глобальна тріада” Північної Америки, ЄС і Східної Азії. Тут розміщені основні виробничі сили світу і „мегаринки” світової глобальної економіки, в якій центральну роль відіграють глобалізовані транснаціональні організації.

Якщо основою першого сучасного етапу глобалізації виступала глобальна Британська імперія, то на другому етапі сучасної глобалізації домінуючим чинником стали США та американський долар.

Але не варто обмежуватися аналізом лише економічної сфери суспільства, оскільки обмін соціокультурними та іншими цінностями, соціальним досвідом є не менш важливим для суспільного прогресу, ніж досвід господарювання.

Загалом науково-технічний прогрес, особливо в галузі комунікацій, постійно сприяє зростанню глобалізації, взаємозалежності світу, створює підґрунтя для формування єдиної світової системи економічних, політичних, соціокультурних зв'язків. Останнім часом ці процеси інтенсифікувалися внаслідок бурхливого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.