Ідентифікація та гендерні особливості досліджуваного

Ідентифікація проявляється в схожому зображенні себе і людини з якою дитина себе ідентифікую. Або ця людина зображується досить детально і гарно промальовується.

Ідентифікація з кимось із батьків своєї статі відповідає нормальному стану речей. В малюнку

Ідентифікація зі старшим сиблінгом, незалежно від статі, також є нормальним явищем, особливо якщо є відчутна різниця у віці.

Дівчатка більше, ніж хлопчики, приділяють увагу малюванню особи, зображують більше деталей. Вони зауважують, що їхні матері багато часу приділяють догляду за обличчям, косметиці і самі поступово засвоюють цінності дорослих жінок. Тому концентрація на малюванні особи може вказувати на хорошу статеву ідентифікацію дівчинки.

У малюнках хлопчиків цей момент може бути пов’язаний із заклопотаністю своєю фізичною красою, прагненням компенсувати її фізичні вади, формуванням стереотипів жіночої поведінки.

Білет 5.

Технології створення реабілітаційного простору – архітектурні, соціальні, психологічні.

Сформульована типологія установ, що забезпечують реабілітацію ін­валідів: типологічні групи (реабілітаційно-медичні, реабілітаційний - освітні, реабілітаційний - професійні, реабілітаційно-соціальні); типи (лікувально-про­філактичні та санаторно-курортні установи, центри перепідготовки, будинки-інтернати, хоспіси і ін.). Найбільш ефективним типом, що зустрічається у кожній групі є центр реабілітації. Розроблено класифікаційні ознаки центрів реабілітації (за спрямованістю реабілітації, за профілем захворювань реабілі­тантів, за тривалістю майбутнього життя, за часом перебування реабілітантів в установі, за місткістю, за розташуванням і ін.). Як основний об’єкт дослідження автором запропоновано новий тип реабілітаційної установи - центр комплекс­ної реабілітації інвалідів з прогнозом на тривале майбутнє життя.

2. Виявлено вимоги до функціонально-просторової організації центрів реабілітації інвалідів, які обумовлені: 1) специфікою реабілітаційного процесу; 2) особливостями антропометрії і психофізіології реабілітантів, їх схильностя­ми й потребами. Вони базуються на комплексному обліку рекомендацій фахівців у області медицини, психології, ергономіки, а також складі і характері діяльності реабілітантів і полягають в необхідності створення оптимальних просторових умов.

3. Сформульовано основні принципи формування архітектурного середо-вища реабілітаційних центрів: принцип системності та структурної ієрархії; принцип цілісності, автономності та просторового взаємозв’язку; принцип ком-фортності; принцип пріоритету природоохоронних заходів; принцип стійкості; принцип оптимальної функціональної структуризації; принцип комплексної гармонізації архітектурного і природного середовища.

5. Визначено ергономічні прийоми та засоби формування архітектурного середовища реабілітаційних центрів:

- для створення в реабілітаційному центрі умов, що враховують рухову недостатність інвалідів, необхідно уникати нераціональних пересувань реабілітантів, скорочувати протяжність шляхів; уникати елементів середовища, які є перешкодою для руху; створювати опорні устаткування; застосовувати меблі, що відповідають особливостям порушення опорно-рухового апарату; забезпечити безпеку інвалідів від травм та ударів;

- для полегшення орієнтації інвалідів слід застосовувати прийоми та засоби, які активізують сприйняття архітектурного середовища, розташовувати необ-хідні орієнтири з урахуванням обмежень просторового сприйняття реабілітантів, використовувати дактильні і кинестетичні стимули сприйняття простору, забезпечувати функціональну орієнтацію шляхом позначення функціонально необхідних елементів;

- враховуючи психофізіологічні особливості людей з обмеженими фізичними можливостями, необхідно застосовувати кольори і форми, що забезпечують візуальний комфорт; не застосовувати великих невідповідних реабілітантам просторів; усувати невизначеність територіальної організації.

6. Головним принципом формування архітектурного середовища реабілі­таційного центру є створення специфічного середовища життєдіяльності для ін­валідів з порушенням опорно-рухового апарату, яке сприяє компенсації і корек­ції інвалідності. Завдання компенсації інвалідності обумовлює максимальну пристосованість архітектурного середовища реабілітаційного центру до порушеної опорно-рухової системи реабілітантів. Вимога корекції інвалідності визначає створення повноцінних умов для відновної роботи і організацію елементів архітектурного середовища з коригуючими якостями.

7. Встановлено, що для реалізації ергономічних принципів формування архітектурного середовища центру комплексної реабілітації необхідно застосо-вувати архітектурні прийомами, які сприяють компенсації і корекції інвалід-ності:

- територіальна локалізація предметів меблів, функціональних зон, примі­щень, навколишньої території, які інтенсивно використовуються реабілітан-тами;

- створення “прозорих” меж між основними приміщеннями шляхом особи-вого рішення дверних отворів і застосування розсувних перегородок;

- організація мережі комунікацій (“архітектура доріг”) - система виділених шляхів, вільних від перешкод, що не перетинають функціональні зони, облад-наних поручнями, які забезпечують безперервне опорне та безперешкодне пересування інвалідів по території, у будівлі, у групі приміщень, а також в ок-ремих приміщеннях;

- особлива організація елементів комунікацій (коридорів, сходів, ліфтів, дверних отворів, дверей) - однакове розташування даних елементів по всій будівлі, розширення їх габаритів, застосування спеціальних технічних засобів (підйомників, ліфтів), усунення порогів, двостороннє розміщення опорного устаткування;

- створення системи орієнтирів у будівлі - сигнальне виділення елементів ко­мунікацій, функціонально необхідних деталей інтер’єру і устаткування (меблі, ручки, поручні), позначення шляхів руху, пунктів призначення, попередження про перешкоди і небезпеку;

- особливе художньо-просторове рішення інтер’єру, що враховує порушення психіки інвалідів, яке сприяє просторовій орієнтації і розвитку просторового розуміння.

8. Реалізація у практиці проектування та будівництва розроблених прин­ципів і прийомів формування архітектурного середовища для інвалідів з по­рушенням опорно-рухового апарату дозволить одержати значний соціальний ефект:

- прискорення і підвищення якості реабілітаційного процесу за рахунок ство­рення повноцінних умов для здійснення реабілітаційної роботи, скорочення ча­су всіх функціональних процесів, полегшення роботи персоналу, створення комфортною житлового середовища для інвалідів;

- залучення в сферу трудової діяльності додаткового контингенту населення за рахунок професійної реабілітації інвалідів.

Практичне:

Складіть програму корекційно-розвивального заняття з розвитку довільної і мимовільної уваги для дітей з порушенням слуху

ДИВ. ВИЩЕ

Білет 6.

Технології роботи з педагогічним колективом освітньої установи для розвитку партнерства й командних стратегій діяльності.

Однією з умов ефективної роботи освітнього закладу в області розвитку інклюзивної культури, політики і практики є якісне управління всім процесом включення «особливої» дитини та її сім’ї в загальноосвітнє середовище. Перед керівництвом освітнього закладу, що вступає на шлях інклюзії, постає й інше завдання - адаптація всіх учасників освітнього процесу - батьків, дітей, педагогів до мінливих соціальних умов. У зв’язку з цим в штаті освітніх установ мають з’явитися нові фахівці - координатори по інклюзії, (інклюзивні педагоги, завучі по інклюзивній освіті і т.д.) або координатори з особливих освітнім потребам (даний термін використовується в деяких англомовних країнах). На сьогоднішній день фігура такого координатора в освітній установі, яка реалізує інклюзивну освіту, стає ключовою.

Як правило, функції координатора по інклюзії в освітній установі виконує один співробітник, але зустрічається і така ситуація, коли функції координатора ділять між собою кілька людей. Так Д. Мітчелл у своїй роботі «Ефективні педагогічні технології спеціальної та інклюзивної освіти» приводить дослідження, що стосуються ролі лідера у розвитку інклюзивної культури і політики в освітній установі. У дослідженні взяли участь три школи в США протягом повного навчального року. В результаті було виявлено, що шість основних лідерських ролей - а) розробка та пропаганда бачення, б) заохочення і визнання, в) залучення ресурсів, г) стандартні організаційні процедури, д) відстеження покращень, і е) подолання проблем, виконувало безліч людей, включаючи і тих, у кого в школі не було формальної влади.

На нашу думку, основною метою в роботі координатора є забезпечення ефективної взаємодії всіх суб’єктів інклюзивної освітнього процесу, що є однією з найважливіших умов успішного включення дітей з обмеженими можливостями здоров’я та їх батьків в середовище освітнього закладу, адаптація освітньої установи до нових умов функціонування.

Можна виділити основні завдання діяльності координатора з погляду нормативної компетентнісної моделі діяльності педагога, що дає загальне уявлення про те, що повинно бути зроблено для досягнення найкращих результатів. При цьому, компетенція нами розглядається як «інтегрована характеристика працівника, заснована на його знаннях, досвіді, навичках, мотивації, яка демонструється в діяльності та поведінці і дозволяє успішно вирішувати професійні завдання. До таких компетенцій відносяться:

- планування, реалізація і аналіз конкретних кроків адміністрації з розвитку інклюзивної практики в освітньому закладі;

- підтримка діяльності адміністрації у напрямку розвитку інклюзивної культури в установі, формуванні інклюзивних цінностей, філософії та ідеології в педагогічному, учнівському та батьківському колективах;

- підтримка інклюзивної практики: організація умов для інноваційної діяльності конкретних педагогів - вчителів, вихователів, фахівців психолого-педагогічного супроводу;

- участь у здійсненні інклюзивної політики, визначенні стратегії і тактики діяльності педагогічного колективу в області інклюзивної освіти;

- пошук необхідних ресурсів як «всередині» освітнього закладу, так і «поза» його межами;

- планування, реалізація і моніторинг конкретних кроків педагогічного колективу по включенню «особливих» дітей у групу однолітків і в освітній процес, оцінка адаптації та динаміки розвитку;

- координація взаємодії в міждисциплінарній команді фахівців психолого-педагогічного супроводу, у тому числі учасників психолого-медико-педагогічної консультації освітньої установи;

- координація взаємодії освітнього закладу з соціальними партнерами - установами та організаціями, пов’язаними в єдину систему інклюзивних освітніх установ або зацікавленими у розвитку ідей і підтримці інклюзивної освіти;

- регулювання взаємовідносин між усіма учасниками освітнього процесу, попередження і вирішення конфліктних ситуацій, підтримка відносин співробітництва та взаємодопомоги;

- організація взаємодії з батьками учнів (вихованців).

Конкретні кроки та зміст в діяльності координатора по інклюзії в освітній установі безпосередньо залежить від наступних факторів:

1. Загальної стратегії органів управління освіти та адміністрації освітнього закладу в області розвитку інклюзивної освіти;

2. Змісту розв’язуваного конкретного організаційного завдання;

3. Специфіки організації роботи в освітній установі того чи іншого ступеня освіти (дитячий садок, школа), певного типу та виду (Центр освіти - школа здоров’я, Центр розвитку дитини і т.д.);

4. Стадії (етапи) включення освітньої установи в роботу з розвитку інклюзивної політики і практики;

5. Підготовленості педагогічного колективу освітньої установи;

6. Етапу роботи протягом поточного навчального року;

7. специфіки контингенту дітей і батьків - учасників освітнього процесу.

Говорячи про умови, при яких діяльність координатора буде ефективною, необхідно зазначити, що більша частина з них пов’язана з особистісною моделлю компетенцій даного фахівця. Передбачається, що така людина володіє управлінською культурою, що включає аксіологічний, технологічний і особистісно-творчий компоненти, має вищу педагогічну освіту, знає основи спеціальної психології та дефектології (корекційної педагогіки), має досвід практичної педагогічної діяльності, володіє організаційними вміннями, уміннями, пов’язаними з пошуком, аналізом, добором і передачею інформації, вміє працювати з нормативною документацією, володіє високою особистісною та комунікативною культурою, розуміє важливість організації координаційної роботи в області інклюзивної освіти не тільки для колективу освітньої установи, а й для власного професійного розвитку.