17.Апологетика

Апологетика. Термін апологія означає захист. Її представники критикували античну філософську та культурну спадщину і захищали ідеї християнства.

Квінт Тертуліан (160- 229 рр.). Ідея несумісності філософії та християнства, розуму та віри.

Віра абсурдне є справжньою основою буття. Його теза «Вірую, бо абсурдно» мала сенс в епоху кризи античного суспільства. Ідеї християнської любові до ближнього та ворога і воскресіння, що не сприймалися античною свідомістю, стали базою нового світогляду, нових абсолютних цінностей, що врятували людство.

Одночасно ця теза визнавала надрозумової реальності, яка абсурдна для розуму, але доступна для інтуїції та містичного одкровення. Розум перестає бути вершиною людського духу, бо є істини, які не можуть бути висловлені і обґрунтовані засобами розуму.

18.Патристика.

Патристика. Виникає в VI ст., коли християнство стає визнаною офіційною релігією Римської імперії, як засіб систематизації християнства, обґрунтування та пояснення його основних догматів. Визначні ідеологи віри цього часу отримали назву отці церкви, з латинської отець це патер, а час їх діяльності назвали період патристики.

Августин Блаженний. (354-430 рр.). Твори: «Сповідь», «Про місто Боже». Систематизував християнський світогляд на принципах платонізму. Саме цей філософ започаткував філософську традицію сучасності, яка в центр уваги ставить людину і проблеми її існування.

Проблема гріховності. Гріх має всесвітнє значення. Зло це не помилка творця. Це вільний вибір людини, і вона несе за нього відповідальність, джерелом зла є свавілля людини, яка протиставила волі Бога свою волю. Зло це повстання людини проти Бога. Зло не має справжності, бо воно не створене Богом, тому зло це відсутність добра.

Віра та розум. Августин віддає перевагу вірі, але він не відкидає повністю розум людини. Розум потрібен, для сприйняття християнських ідей. Та його повинна випереджати віра. «Вірую, щоб розуміти».

Історія. Лінійний розвиток історії, бо вона має певну спрямованість: вона іде від виникнення (створення Богом), досягає піку (життя Христа на землі), прямує до завершення ( страшний суд). Час також не вічний, він минає.

19.Схоластика.

Схоластика. Термін походить від грецького слова «схола» - школа. Це система філософської думки середньовіччя, що спрямована на раціональне обґрунтування християнства, осмислення та доведення буття Бога. Істина вже дана у Біблії, тому потрібно її там знайти. Природа вже не є об’єктом пізнання, основна увага зосереджується на пізнанні Бога і душі людини.

Проблема універсалій, тобто загальних понять у схоластиці є основною, вона тлумачилась неоднозначно.

НОМІНАЛІЗМ (від латинського номен - імя) – напрям, який вважав, що реально існують лише поодинокі речі, а загальні поняття є тільки назвами об’єкта, або імена.( Дунс Скотт, У. Оккам).

РЕАЛІЗМ. Загальні поняття є реальними духовними сутностями, які складають субстанцію (основу) реальних речей. Спочатку існують загальні поняття, а потім їх породження – одиничні речі. (Іоан Еріугена, Ансельм Кентерберійський).

Реалісти захищали об’єктивно - ідеалістичну тезу про незалежне від матеріального світу існування ідеального, тому універсалії є реальністю, і відповідно визнавалась єдність Божественної Трійці.

Номіналісти, визнаючи реальним існування одиничних речей та явищ, визнавали реальність окремих іпостасей Трійці. Заперечення Божественної єдності було небезпечним для церкви.