32.Філософія г.С. Сковороди.

У філософії Г. Сковороди важливе місце посідає теорія пізнання. На думку мислителя, важливу роль у створенні ґрунту для добробуту людини і всього людства повинна відігравати творча праця.  Реалізуючи свої філософські роздуми, Г. Сковорода створив оригінальну теорію «сродної праці». Розмірковуючи над принципом «сродної праці», він мав на увазі поєднання практики із «сродністю», тобто людина повинна братись і виконувати той вид роботи, до якої вона має нахил, талант. Але «сродність», твердив Г. Сковорода, неможлива без працьовитості.  Мислитель стверджував, що людина повинна трудитися чесно, не експлуатувати ближнього, бути скромною, некористолюбною. Це принесе їй щастя і задоволення в житті. Був Г. Сковорода і видатним педагогом. Письменник вірив у здібності народу, підносив його мистецтво слова і виховання, протиставляючи їх «желудковой і череватой філософії», яка пронизує спосіб життя та освіти панства.  У багатьох працях Г. Сковорода піднімає проблеми освіти, підкреслюючи, що вона повинна бути доступною для всіх станів суспільства У розв'язанні проблеми освіти і виховання, на думку Г. Сковороди, повинен відігравати головну роль учитель, педагог. А вчителем, зазначав мислитель, може бути тільки людина, котра любить цю професію і має до неї покликання Свої філософські та педагогічні ідеї письменник частково розвивав також у байках, що увійшли до збірки «Байки Харківські». Більшість байок складається з двох частин: фабули — основної частини — і «сили», тобто мораліУ байках Г. Сковорода закликає людей до розумного життя, чесності, скромності — рис, що притаманні трудовому народу, засуджує паразитизм, зазнайство.  Фольклорні твори були для байкаря своєрідним орієнтиром при характеристиці зображуваних явищ і подій. Здебільшого «сила» — це афористично висловлене судження, на ритмічну і синтаксичну організованість якого вплинули прислів'я

33.Філософія п. Юркевича.

Відомим філософом другої половини 19 ст. був П. Юркевич, професор Київської Духовної академії. У статті "З науки про людський дух" він виступив проти матеріалізму Л. Фейєрбаха та М. Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, а й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля.

У його філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскільки в основі світу лежить божественна мета, яку здійснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і духовною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв'язок, а лише ідеальний, "доцільний", в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважає неможливим, щоб свідомість походила з матерії. Таким чином, він активно виступає проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що останній неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і відтворити правильну картину світу.

За вічно змінними явищами природи, які сприймаються нашими органами чуття, він як філософ намагався (в дусі платонізму) знайти незмінну ідею об'єкта; в цій ідеї мислення і буття тотожні.

Істина відкривається не тільки мисленням, а й "серцем", оскільки пошук істини пов'язаний з релігійними і моральними прагненнями людини. У цьому процесі сходження до істини знання пов'язане з вірою, яка є більш могутнім фактором, ніж просто емпіричний зміст мислення. Без любові, говорив Юркевич, не можна пізнати Бога; найвища сходинка в процесі сходження до абсолютного, тобто до Бога, є вже містичним спогляданням.

Отже, філософські погляди Юркевича можна охарактеризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він вважає єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини.