РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.)

Загальні тенденції розвитку літературного процесу

Суспільно-по­літичні події середини XVII ст. зумовили перелом в іс­торії української літератури. З цього часу починається новий період її розви­тку, що тривав до кінця XVIII ст. За усталеною періодизацією він роз-гляда­ється у комплексі всього давнього укра­їнського письменства XI–XVIII ст. хоча ряд ознак і дає підстави вважати його перехідним етапом від літератури давньої до нової, розквіт якої припадає вже на наступну добу українського національно-культурного відродження.

Література другої половини XVII–XVIII ст. продовжує і розвиває традиції давнього письменства, вико-ристовує цер­ковнослов’янську мову, старі жанри ораторсько-учительної, агіогра­фічної, паломницької, поле­мічної прози. Водночас розвиваються нові жан­ри – мемуарно-історична проза, бурле­скно-травестійна, сати-рично-гумористична поезія, шкільна драма­тургія.

Поступово література починає з­вільнятися від церковно-релігійної тематики. Вона звертається до живої людини, реального життя, іс­торичних подій. Відбуваються пошуки нових форм і засобів худо­жнього відобра-ження дійсності, утвер­джуються нові жанри, роди й види сло­весної творчості. За художнім типом українська література цього періоду співвідноситься з новоєвро­пейським словесним мистецтвом.

У цілому вся українська літе­ратура цього періоду вписується в універсальний європейський стиль цієї епо­хи – стиль бароко з його алегори­чністю і контрастністю образів, ритори­чністю, метафоричністю, тяжін-ням до пишності. З початку XVII ст. і до середини XVIII ст. бароко­вий стиль був панівним в українській лі-тературі, проявлявся в усіх її жанрах. Український ва­ріант бароко розвивав рене­сансні ідеї, переніс на україн-ський грунт здобутки літератури європейського Від­родження. Середньовічні традиції стика­ються тут з Рене-сансними ідеями та реформаційними течіями.Стиль бароко проявлявся в українсь­кій літературі у кількох різ-новидах. Можна говрити про високе, ари­стократичне бароко, про козацьке, середнє і про народне, низове ба-роко, що мало свої особливості в художньому слові та в інших видах мис­тецтва.

Тогочасна літературно-естетична думка формувалася в навчаль­них закладах України, де читалися курси поетики і риторики. Українські теоретики спи­ралися насамперед на латиномовні рене­сансні та барокові трак-тати західноєвро­пейських авторів.

Мистецтво слова мало два шляхи доступу до людей – читання і слухання. Більшість населення була гра-мотною, хоча грамотність і обмежу­валась читанням церковних, богослуж­бових книг. Учительно-ораторські твори, шкільні драми й інтермедії, част­ково поезія були розраховані на слухання широкими верствами насе­лення. Численні книги, що виходили в Україні, зде­більшого не мали сталого літературного значення, обслу-говували переважно ре­лігійні запити і потреби населення. Відчутного удару по українській літературі завда-ли у ХVІІІ ст. ряд указів царського уряду і синоду. В цій ситуації українська література переходить до руко-пи­сних форм, до звуження кола читачів, зменшується її впли­в на культурно-громадське життя.

Май­же вся українська література XVIII ст. є неповною, бо існувала без широкого читача і активно­го со-ціального резонансу. В силу об’єктивних чинників вона не досягла вершин свого розвитку. У XVII ст. укра-їн­ська література займала провідне місце в системі східнослов’янських літератур, а у XVIII ст. цю роль пере-бирає на се­бе література російська.