Раздел 2. Гражданское правоотношение. Лекция №2. Тема №3. Гражданские правоотношения.

План

1. Понятие гражданского правоотношения.

2. Элементы и структурные особенности гражданских правоотношений.

3. Виды гражданских правоотношений.

4. Состав участников (субъектов) гражданских правоотношений.

5. Объекты гражданских правоотношений.

6. Содержание гражданского правоотношения.

7. Понятие возникновения, изменения и прекращения гражданских правоотношений.

8. Понятие юридических фактов в гражданском праве.

9. Классификация юридических фактов в гражданском праве.

Вопрос 1. Понятие гражданского правоотношения.

Серед різноманітних зв’язків, що виникають у суспільстві (еконо­мічних, політичних, культурних, моральних та ін.), існують відносини, поведінка учасників яких регулюється нормами цивільного права. У результаті такої урегульованості ці відносини набувають особливих властивостей і стають цивільними правовідносинами. Отже, цивільні правовідносини — це урегульовані правом суспільні відносини. При­чому, якщо норми цивільного права звернені до широкого кола осіб, то кожне правовідношення, навпаки, має конкретний характер, тому що виникає між чітко визначеними суб’єктами — його учасниками. У зв’язку з цим цивільні норми в кожному правовідношенні знаходять свою безпосередню реалізацію.

В юридичній літературі по-різному визначається природа цивіль­ного правовідношення. Склалося дві основні позиції щодо цього пи­тання. Відповідно до першої правовідношення — це самостійне ідео­логічне відношення, відокремлене від реального суспільного відно­шення, тобто юридичний зв’язок, який пов’язує сторони між собою. Друга полягає у тому, що правовідношення — це саме суспільне від­ношення, яке внаслідок врегулювання нормами права набуває особли­вих властивостей правовідношення. Остання позиція здається більш переконливою. Вона дає можливість підкреслити головне: існує не два окремих види відносин (ті, що підлягають врегулюванню, і врегульо­вані — правові), а лише одне — врегульоване нормами цивільного права суспільне відношення, тобто цивільне правовідношення.

Цивільні правовідносини мають загальні ознаки, які властиві й ін­шим видам правовідносин, а саме: вони є конкретним суспільним зв’язком, що виникає між його учасниками; учасники мають суб’єктивні права та обов’язки; здійснення суб’єктивних прав та обов’язків забез­печується можливістю застосування державного примусу тощо.

Водночас цивільні правовідносини мають і низку особливостей, які в сукупності дають можливість відокремити їх від інших видів право­відносин. По-перше, це особисті немайнові та майнові відносини, що регулюються нормами цивільного права. По-друге, цивільні право­відносини ґрунтуються на засадах рівності їх учасників і відсутності елементів влади і підпорядкування однієї сторони другій стороні, причому вбачається, що саме ця обставина є найбільш суттєвою особливістю цивільних правовідносин. По-третє, учасники цивільних правовідносин мають автономію (відокремленість) та можуть здійснювати суб’єктивні права на власний розсуд. По-четверте, ци­вільні правовідносини можуть бути захищені специфічними цивільно-правовими засобами захисту, які передусім мають майновий і ком­пенсаційний характер (відшкодування збитків та інші способи від­шкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, віднов­лення становища, яке існувало до порушення, тощо).

Отже, цивільне правовідношення — це особисте немайнове або майнове відношення, врегульоване нормами цивільного права, що виникає між автономними і рівноправними суб’єктами, які наділені суб’єктивними цивільними правами та суб’єктивними цивільними обов’язками.