§ 2. Контрольний пост гдзс

Обладнання контрольного поста ГДЗС повинно забезпечувати умови для зберігання, очищення, дезінфекції, проведення перевірок № 1.

На контрольному посту ГДЗС повинні передбачатись:

-  пункт миття та сушіння захисних дихальних апаратів (масок);

-  стелажі (шафи) для окремого збеpігання захисних дихальних апаpатiв, захисних масок, pезеpвних повітряних (кисневих) балонiв, регенеративних патронів ізолювальних регенеративних респіраторів;

-  pобочі столи та пpилади для проведення пеpевipок захисних дихальних апаратів;

-  стенди та плакати з порядком проведення розрахунків параметрів роботи в захисних дихальних апаратах, описом їх будови, пpавилами pоботи в них та заходами безпеки під час роботи;

-  спеціальні ящики з відсіками (комірками) для перевезення захисних дихальних апаратів, повітряних (кисневих) балонів та регенеративних патронів;

-  список співробітників, за якими закріплені захисні дихальні апарати (маски), підписаний керівником підрозділу.

На контрольному посту ГДЗС забезпечується зберігання:

-  захисних дихальних апаpатiв (масок), закpiплених за вiльним вiд несення служби особовим складом;

-  100 % запасу повітряних дихальних апаратів від загальної кількості газодимозахисників чергового караулу (зміни);

-  100 % запасу повітряних (кисневих) балонів та споряджених регенеративних патронів ізолювальних регенеративних респіраторів.

Захисні дихальні апаpати та маски повиннi збеpiгатись у спецiальних шафах або на стелажах, обладнаних комірками. Кожна комiрка повинна бути обладнана табличкою із вказiвкою на ній номеpа захисного дихального апаpата (маски) та пpiзвищ закріплених осіб.

Захисні дихальні апаpати, що збеpiгаються на стелажах та в шафах, повиннi бути спpавними, чистими та пiдготовленими до pоботи.

Компpесоpне обладнання на контрольних постах ГДЗС розміщувати забороняється.

Допускається поєднувати контpольний пост ГДЗС з апаpатною бази ГДЗС.

Ключі від приміщення контрольного поста ГДЗС повинні зберігатись на пункті зв`язку частини

Розділ VІ. Медична підготовка

Глава 1. Поняття про органи та системи організму людини та їх фізіологію

§ 1. Кістково-м”язова система. Будова скелета. М”язи тулуба та кінцівок

Структура кістково-м’язової системи:

Скелет - це комплекс щільних утворів, які розвиваються із мезенхіми. Увесь скелет людини складається з кісток голови, ту­луба, верхніх та нижніх кінцівок (рис. 1).

Скелет виконує такі функції:

• опори (внаслідок прикріплення м'яких тканин до різних частин скелета);

• рухів (завдяки будові кісток у вигляді важелів);

• захисну (шляхом формування кісткових каналів і порож­нин - череп, грудна клітка, таз);

• обміну речовин (особливо мінеральний обмін, тому що кіст­ка є депо мінеральних солей — фосфору, калію, кальцію, заліза тощо);

• кровотворну (кістковий мозок);

- діагностичну (за допомогою рентгенівських променів).

Класифікація кісток:

довгі кістки мають тіло (діафіз) і кінці (епіфіз - прок­симальний та дистальний). Між діафізом та епіфізом є "зона ро­сту" - метафіз, за рахунок чого кістка росте у довжину;

• короткі кістки — наприклад, фаланги пальців;

• плоскі кістки — широкі, виконують захисну функцію (на­приклад, лопатка);

• змішані кістки - мають елементи плоских і губчастих кі­сток (наприклад, хребці);

• повітроносні кістки - мають порожнину, яка заповнена по­вітрям (наприклад, верхня щелепа);

• сесамоподібні кістки (наприклад, наколінок).

Кістка як орган складається із різних тканин: основної -власне кісткової, а також хрящової, кровотворної, жирової і її пронизують судини та нерви.

У живому організмі кістка містить до 50 % води, 28,15 % органічних речовин, в тому числі 15,75 % жиру, і 21,85 % неорга­нічних речовин, які представлені сполуками кальцію, фосфору, магнію та інших елементів.

Зовні кістка, за винятком суглобових поверхонь, покрита окістям. Окістя складається з поверхневого волокнистого шару, утвореного пучками колагенових волокон, та глибокого остеогенного шару (в ньому розміщені остеобласти та остеокласти). За рахунок окістя, яке пронизане судинами, здійснюється живлення кісткової тканини, а клітинні елементи остеогенного шару забезпечують ріст кістки в ширину та її регенерацію. Суглобові поверхні кістки покриті суглобовим хрящем.

Між епіфізом та діафізом трубчастих кісток знаходиться хрящова пластинка росту (епіфізарна), за рахунок якої кістка росте в довжину.

Перервні з'єднання (суглоби) утворюються лише тоді, коли для цього є чотири необхідні компоненти, а саме: наявність двох суглобових поверхонь, капсули, синовіальної рідини і порожнини. Синовіальна рідина змочує суглобові поверхні для зменшення тертя під час рухів, а капсула герметично оточує суглобову порожнину. Крім цих чотирьох обов'язкових складових суглоба, в деяких зчленуваннях є додаткові елементи, а саме: синовіальні ворсинки, синовіальні складки, сумки, жирові складки, диски, меніски, внутрішньосуглобові зв'язки, сесамоподібні кістки. Усі ці додаткові елементи виникають у суглобах, на які припадає велике функціональне навантаження.

Усі суглоби класифікуються за кількістю суглобових поверхонь, за функцією та формою

Мал. 1. Скелет людини:

1 - череп; 2 - хребетний стовп; З - ключиця; 4 -ребро; 5 - груднина; 6 - плечова кістка; 7 - променева кістка; 8 - ліктьова кістка; 9 - кістки зап'ястка; 10 - кістки п'ястка; 11 - фаланги пальців кисті; 12- клубова кістка; 13- крижова кістка; 14 - лобкова кістка; 15 - сіднична кістка; 16 - стегнова кістка; 17 - наколінок; 18 - великогомілкова кістка; 19 - малого­мілкова кістка; 20 - кістки заплесна; 21 - кістки плесна; 22 - фаланги пальців стопи

За кількістю суглобових поверхонь розрізняють суглоби:

1. Прості (якщо в утворенні суглоба беруть участь дві кістки). Наприклад, міжфалангові суглоби.

2. Складні (якщо в утворенні суглоба беруть участь більше ніж дві кістки). Наприклад, ліктьовий суглоб.

3. Комплексні (якщо всередині суглоба є диски, меніски). Наприклад, колінний суглоб.

4. Комбіновані (якщо суглоб складається з двох анатомічно відокремлених суглобів, які функціонують одночасно). Наприклад, скронево-нижньощелепний.

За функцією розрізняємо суглоби:

1. Одноосьові — коли в суглобі можливі рухи лише навколо однієї осі.

2. Двохосьові— коли в суглобі можливі рухи навколо двох осей.

3. Багатоосьові — коли в суглобі можливі рухи навколо трьох осей.

За формою одноосьові суглоби бувають блокоподібними та циліндричними, двохосьові - еліпсоподібними, виростковими та сідлоподібними; багатоосьові - кулястими, плоскими, чашопо­дібними.

Скелет тулуба

До скелета тулуба належать хребетний стовп та кістки, що утворюють грудну клітку.

Хребетний стовп (хребет) виконує функцію опори тіла, тобто він витримує тягар голови, тулуба та верхніх кінцівок і переносить його на таз та нижні кінцівки, є гнучкою віссю тулуба.

Форма хребта дорослої людини зумовлена вертикальним положенням тіла.

У людини хребетний стовп складається з 33-34 хребців. Останні 9 хребців зростаються і утворюють крижову та куприкову кістки.

Розрізняють такі відділи хребта:

• шийний (складається з 7 хребців);

• грудний (з 12);

• поперековий (з 5);

• крижовий (з 5);

• куприковий (з 4-5).

Усі хребці, за винятком І та II шийних, мають однакову будову, а саме: кожен хребець має тіло, спрямоване вперед, від якого відходить дуга (мал. 2). Тіло і дуга обмежовують хребцевий отвір. При накладанні хребців одного на другий ці отвори формують хребетний канал, в якому розташовується спинний мозок. Канал сполучається з порожниною черепа через великий потиличний отвір у потиличній кістці. Дуга кожного хребця за допомогою ніжок дуги хребця прикріплюється до тіла, де знаходяться верхні та нижні вирізки. Вони утворюють міжхребцеві отвори, через які проходять спинномозкові нерви. Від дуги кожного хребця відходять відростки: угору і униз - верхні та нижні суглобові (парні), назад - остисті (непарні), в сторони - поперечні (парні).

Грудна клітка формується 12-ма парами ребер, непарною грудною кісткою (грудниною) та грудними хребцями.

Ребра являють собою вузькі, довгі, вигнуті плоскі кістки. Розрізняють справжні ребра (верхніх сім). Вони самостійно перед­нім кінцем прикріплюються до груднини.

Несправжні ребра (VIII, IX, X) - вони своїми хрящами з'єднуються з хрящем попереднього ребра і лише тоді досягають груднини.

Коливальні ребра (XI, XII) - їх передні кінці вільно закінчу ючіся в м'язах передньобічної стінки живота.

Мал. 2. Грудний хребець: а — вигляд збоку, б — вигляд згори

1. - тіло хребця; 1 - дуга хребця;

2. - верхня реберна ямка; 2 - поперечний відросток;

3. - верхня хребцева вирізка; З - хребцевий отвір;

4. - верхній суглобовий відросток 4 - верхній суглобовий

відросток;

4. - поперечний відросток; 5 - поперечна реберна ямка;

в - остистий відросток; 6 - остистий відросток.

7. - нижній суглобовий відросток;

8. - нижня хребцева вирізка;

9. - нижня реберна ямка.

У кожному ребрі розрізняють задню - кісткову частину і передню - реберний хрящ. Кісткова частина має головку, шийку і тіло. Між шийкою і тілом у верхніх 10-ти парах ребер знаходиться горбик ребра. На тілі розміщені зовнішня та внутрішня поверхні, верхній і нижній краї. На внутрішній поверхні нижнього краю помітні борозна ребра, де прилягають судини і нерви.

Груднина - це плоска кістка, яка складається з трьох частин: ручки (верхня частина), тіла та мечоподібного відростка. Тіло з'єднане з ручкою під тупим кутом. На верхньому краї ручки зна­ходиться яремна вирізка, по боках від якої - ключичні вирізки. І Іп бічних краях ручки і тіла груднини помітні реберні вирізки.

Будова груднини відрізняється від інших кісток значним вмістом червоного кісткового мозку.

Скелет верхньої кінцівки. З'єднання кісток верхньої кінцівки

Скелет верхньої кінцівки складається з пояса і вільної кінцівки. Пояс складається з двох кісток - ключиці та лопатки. Вільна кінцівка має відділи: плече (плечова кістка), передпліччя (променева та ліктьова кістки) і кисть. Кисть поділяється на: зап'ясток (складається з 8 кісток), п'ясток і фаланги пальців.

Кістки плечового пояса та їх з'єднання

Ключиця - це 8-подібно вигнута кістка, яка розміщується між ключичною вирізкою груднини і акроміальним відростком лопатки. В ключиці розрізняють тіло округлої форми та два кінці: потовщений груднинний і сплющений зверху униз акроміальний. Вона зумовлює рухи верхньої кінцівки, відставляючи плечовий суглоб на потрібну відстань від грудної клітки.

Лопатка - плоска, трикутної форми кістка. Вона має верхній, нижній та латеральний кути, передню і задню поверхні, медіальний, латеральний та верхній краї. На латеральному куті знаходиться суглобова западина для головки плечової кістки. У верхній частині задньої поверхні розташована ость, яка в латеральному напрямку закінчується плечовим відростком- акроміоном. Над верхнім краєм лопатки, поблизу суглобової западини, :зна ходиться дзьобоподібний відросток. Над остю розташована надостна ямка, під остю — підостна.

Груднинний кінець ключиці зчленовується з грудниною І утворює груднино-ключичний суглоб сідлоподібної форми. І (городині суглоба є хрящовий диск, внаслідок чого він функціонує як кулястий.

Кістки вільної верхньої кінцівки та їх з'єднання

Плечова кістка належить до довгих кісток. Вона має тіло і дми кінці: проксимальний та дистальний. На проксимальному кінці розрізняють головку, анатомічну шийку, нижче - хірургіч­ну шийку (місце найчастіших переломів). На тілі спіралеподібно проходить борозна променевого нерва. Дистальний кінець несе на собі виросток для з'єднання з кістками передпліччя і два надвиростки - латеральний та медіальний (у дітей його переломи бува­ють частіше). Над виростком спереду знаходиться вінцева ямка, ззаду - ямка ліктьового відростка.

Ліктьова кістка розташована з медіальної сторони передпліч­чя з боку V пальця (мізинця). Це довга кістка, яка на верхньому (проксимальному) кінці має два відростки - ліктьовий та вінцевий, а між ними розташована блокоподібна вирізка. Нижній (дис­тальний) кінець несе на собі головку і шилоподібний відросток.

Променева кістка розташована з латеральної сторони передпліччя (з боку великого пальця). Вона теж належить до довгих трубчастих кісток, і верхній (проксимальний) кінець представлений головкою, під якою знаходиться шийка. На нижньому (дистальному) кінці розрізняють зап'ясткову суглобову поверхню, ліктьову вирізку та шилоподібний відросток. Тіла обох кісток передпліччя мають тригранну форму, а загострені краї, що повер­нуті один до одного, називаються міжкістковими.

Кістки зап'ястка розташовані у два ряди. У верхньому (проксимальному), рахуючи від великого пальця, лежать: човникоподібна, півмісяцева , тригранна і горохоподібна кістки. У нижньому (дистальному) ряді розрізняємо кістку-трапецію, трапецієпо­дібну, головчасту і гачкувату кістки. Долонна поверхня зап'ястка увігнута і утворює борозну, а зв'язка, що натягнута над борозною, перетворює її на канал зап'ястка, в якому з передпліччя на кисть проходять сухожилки м'язів, судини та нерви.

Кістки п'ястка представлені п'ятьма короткими кістками, кожна з яких має основу, тіло і головку.

Фаланги пальців - це короткі кістки, які теж мають основу, тіло і головку. Фаланги позначаються як І, II, III, або як проксимальна, середня і дистальна. Кожний палець, за винятком великого, складається з трьох фаланг, а великий має лише проксимальну і дистальну фаланги.

Кістки вільної верхньої кінцівки з'єднуються між собою за допомогою суглобів: плечового, ліктьового та суглобів кисті.

Скелет нижньої кінцівки. З'єднання кісток нижньої кінцівки

Скелет нижньої кінцівки складається з тазового пояса і вільної кінцівки.

До пояса належить парна масивна тазова кістка. У свою чергу, вільна кінцівка поділяється на стегно (представлене стегновою кісткою), гомілку (представлена великою і малою гомілковими кістками) і стопу. Стопа має три відділи: заплесно , плесно і фаланги пальців.

Кістки тазового пояса та їх з'єднання

Тазова кістка до 16 років складається з окремих кісток: клубової, лобкової та сідничної. Після 16 років вони зростаються своїми тілами і в цьому місці формують кульшову суглобову западину, куди входить головка стегнової кістки.

Клубова кістка складається з тіла і крила. Крило розширене і обернене вгору, закінчується гребенем, на якому спереду є передні верхня та нижня ості, а ззаду - задні верхня та нижня ості. На тазовій поверхні крила є заглибина, що має назву клубової ямки. Позаду від неї знаходиться вушкоподібна суглобова поверхня для зчленування з однойменною поверхнею крижової кістки. На зовнішній поверхні крила розташовані сідничні лінії - місця прикріплення сідничних м'язів. Крило від тіла відмежовується дугоподібною лінією.

Сіднична кістка має тіло та гілку, яка потовщується і утворює сідничний горб. Вище від горба знаходиться сіднична ость.

Над остю розрізняють велику сідничну вирізку, а під остю - малу сідничну вирізку.

У лобковій кістці розрізняють тіло, верхню та нижню гілки. У тому місці, де гілки переходять одна в одну, утворюється суглобова поверхня лобкового симфізу.

Тіла всіх цих трьох кісток, гілки сідничної та лобкової кісток обмежують затульний отвір.

Кістки тазового пояса з'єднані ззаду з крижовою кісткою малоруховим парним крижово-клубовим суглобом, плоским за формою. Він утворений вушкоподібними поверхнями крижової і клубової кісток. Спереду утворюється непарний напівсуглоб - лобковий симфіз. До власних зв'язок таза належать крижово-горбова ти крижово-остиста. Вони замикають сідничні вирізки, внаслідок чого утворюються малий та великий сідничні отвори. Через ці отвори проходять м'язи, судини та нерви.

Таз утворений тазовими і крижовою кістками, куприком та їх зчленуваннями.

Розрізняють великий і малий таз. Межею між ними є так знана погранична лінія, яка проходить від мису по дугоподібних лініях клубових кісток, потім - по верхніх гілках лобкових кісток і верхньому краю лобкового симфізу.

Великий таз утворений розгорнутими крилами тазових кісток і с опорою для внутрішніх органів черевної порожнини.

Малий таз утворений тазовими поверхнями крижової кістки і куприка, сідничними та лобковими кістками. У ньому розрізняють верхню і нижню апертури (вхід і вихід) та порожнину. Малий таз містить сечовий міхур, пряму кишку і внутрішні статеві органи (матку, маткові труби і яєчники у жінок, передміхурову залозу, сім'яні міхурці і сім'явиносні протоки у чоловіків).

Кістки вільної нижньої кінцівки та їх з'єднання

Стегнова кістка - найбільша довга кістка нашого скелета.

На її верхньому кінці знаходиться головка, за нею - шийка, вгорі та внизу від якої помітні великий та малий вертлюги. Задня по верхня тіла кістки містить шорстку лінію, яка складається з внутрішньої та зовнішньої губ. Нижній кінець кістки потовщений завдяки наявності тут медіального та латерального виростків, на яких розташовані однойменні надвиростки. Між виростками спереду знаходиться наколінкова поверхня, а ззаду - міжвиросткова ямка.

Наколінок - округлої форми кістка, на задній поверхні якої є суглобова поверхня для зчленування із стегновою кісткою.

Великогомілкова кістка лежить медіально, і її верхній кінець несе латеральний та медіальний виростки, на яких знаходяться суглобові поверхні для зчленування із стегновою кісткою. Тіло має тригранну форму з гострим переднім краєм. Нижній кінець містить нижню суглобову поверхню (для зчленування з надп'ятковою (таранною кісткою) і медіальну щиколотку.

Малогомілкова кістка на гомілці лежить латерально. Верхній кінець несе головку із суглобовою поверхнею (для зчленування з великогомілковою кісткою). Нижній кінець має латеральну щиколотку, на якій знаходиться суглобова поверхня для зчленування з надп'ятковою кісткою.

Заплесно складається з таких кісток: надп'яткової, п'ятко­вої, кубоподібної, човникоподібної та клиноподібних - медіальної, проміжної і латеральної.

Надп'яткова кістка має головку із суглобовою поверхнею (спрямована вперед), за якою іде шийка, а за нею - тіло. На тілі зверху розташований блок для зчленування з великогомілковою кісткою, а на нижній поверхні - суглобові поверхні, для зчленування з п'ятковою кісткою.

П'яткова кістка лежить під надп'ятковою і має тіло та шорсткий горб, спрямований назад і униз. На тілі розташовані суглобові поверхні для зчленування з надп'ятковою та кубоподібною кістками.

Кожен палець, крім великого, має три фаланги: проксимальну, середню та дистальну. Великий палець має лише проксимальну та дистальну фаланги.

М'язова система

Кожний м'яз складається із пучків посмугованих м'язових волокон, які з'єднуються за допомогою пухкої сполучної тканини в пучки першого порядку, а вони - в пучки другого порядку і т.д., утворюючи черевце. На кінцях кожного черевця сполучнотканинні прошарки переходять у сухожилок м'яза. Отже, черевце є активною складовою м'яза, а сухожилок - пасивною, за допомогою якої він прикріплюється до кісток.

Основною функцією м'язів є їх здатність до скорочення. При скороченні м'язів відбувається зближення двох точок, до яких вони прикріплюються. Отже, точка, яка є нерухомою, це місце початку м'яза, а точка, з якої починається скорочення м'яза, на тішиться місцем його прикріплення. Ці точки можуть мінятися місцями, і тоді змінюється функція м'яза. Кожний рух в будь-якому суглобі є результатом дії м'язів-антагоністів, тобто м'язів, що виконують протилежну функцію (наприклад, при скороченні м’яза-згинача скорочується і м'яз - розгинач, утримуючи його від надмірного скорочення). М'язи, які виконують однакову функцію, називаються синергістами.

За формою м'язи бувають: довгі, короткі і широкі. Деякі довгі м'язи можуть мати не одне черевце, а декілька, тому розрізняють дво-, три-, чотириголові м'язи . У них також може бути не один сухожилок. Так, згиначі та розгиначі пальців верхньої та нижньої кінцівок мають по 4 сухожилки, тому скорочення одного черевця дає руховий ефект на декілька пальців, забезпечуючи економію в роботі м'язів До м'язів тулуба належать м'язи спини, грудної клітки, жи­вота, а також м'язи шиї та промежини.

М'язи спини розташовуються пошарово. Найбільш поверхово лежать трапецієподібний м'яз - в області шиї та верхньої частини тулуба і найширший м'яз спини - в області середньої та нижньої частини тулуба. Контури цих м'язів добре помітні під шкірою у тренованих людей. Найширший м'яз спини прикріплюється до плечової кістки і діє на вільну верхню кінцівку.

Глибокі м'язи спини залягають двома масивними тяжами з боків від хребетного стовпа, між остистими відростками хребців і кутами ребер і діють, в основному, на хребетний стовп. Ці м'язи беруть участь у підтримці пози і рухах тулуба (нахилах уперед, назад, у сторони, обертових рухах).

М'язи грудної клітки також поділяються н а поверхневі та глибокі, і вони здійснюють рухи верхньої кінцівки, а при її фікса­ції беруть участь в акті дихання. Глибокі м'язи грудей піднімають ребра і розширюють грудну клітку, а також опускають ребра, бе­ручи участь в акті видиху.

М'язи живота беруть участь в утворенні стінок черевної порожнини. Як правило, вони починаються на ребрах і хребті, при­кріплюються до костей таза та переходять спереду у великі апоневрози. М'язи живота не тільки охороняють внутрішні органи від зовнішніх механічних впливів, а і формують черевний прес, що створює певний тиск у черевній порожнині, який необхідний для втримання внутрішніх органів у їхньому положенні, а також для здійснення природних функцій органів.

Рука як орган самообслуговування і праці людини виконує різноманітні рухи завдяки великій кількості м'язів. Унаслідок того, що верхня кінцівка відзначається високим ступенем рух­ливості щодо інших частин тіла, є ціла група м'язів, які розташо­вуються на тулубі, в області грудної клітки та спини, але діють на верхню кінцівку.

Нижня кінцівка людини, будучи органом опори та руху в просторі (локомоції), має потужну мускулатуру (більше 50% всієї м'язової маси). Унаслідок вертикального положення тіла людини на нижніх кінцівках домінує розвиток м'язів-розгиначів, які по­стійно працюють проти сили ваги. Розрізняють м'язи таза та м'я­зи вільної нижньої кінцівки - стегна, гомілки та стопи