МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКОГО ТА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

господарського та екологічного права

__________________ М.Л. Шелухін

«-------» ----------------------- 20 р.

ЛЕКЦІЯ

Тема №1. Предмет, метод, принципи і система

земельного права

для студентів факультету права, курсантів факультет кримінальної міліції, факультет міліції громадської безпеки , факультет безпеки дорожнього руху, студентів факультет заочного та дистанційного навчання

Обговорені та схвалені

на засіданні кафедри

Протокол №

від

Донецьк 2013

Тема №1. Предмет, метод, принципи і система земельного права

Питання теми:

1.1. Поняття і предмет земельного права.

1.2. Методи регулювання в земельному праві.

1.3. Принципи земельного права.

1.4. Співвідношення земельного права з суміжними галузями права.

1.5. Система земельного права.

1.6. Поняття і класифікація джерел земельного права.

1.7. Закони як основні джерела земельного права.

1.8. Підзаконні нормативно-правові акти, нормативні акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, як джерела земельного права.

1.9. Значення міжнародно-правових актів для врегулювання земельних відносин в Україні

Висновки

Нормативно-правові акти: 1-141 Навчальна література: 1-7

1.1. Поняття і предмет земельного права

Земля належить нині й належатиме в майбутньому до найбільш важливих об'єктів матеріального світу. Землю не можна оцінити адекватно, оскільки припущення, що її не існує, призводить до висновку про те, що всі інші об'єкти матеріального світу взагалі позбавляються будь-якої цінності. Цінність землі, її важливість для розвитку людства в цілому зумовили той факт, що земля є предметом правового регулювання багатьох галузей права, основною з яких є, безперечно, земельне право.

Проблемні питання зазначеної навчальної дисципліни розкриваються, виходячи з положень теорії земельного права, аналізу сучасної системи нормативно-правових актів України, а саме: законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, актів міністерств і відомств, які регулюють земельно-правові відносини, а також із аналізу практики правозастосування.

Земельне право як правова галузь являє собою сукупність правових норм, які регулюють суспільні земельні відносини. Для виділення у системі права самостійної галузі необхідна наявність предмета і методу правового регулювання, кодифікаційного акта й об'єктивної зацікавленості суспільства у цьому. Головним критерієм такого виділення э наявність спеціального, особливого предмета правового регулювання.

Предметом земельного права, як і будь-якої іншої галузі права, є певне коло суспільних відносин, що регулюються його нормами. Щоб стати предметом самостійної галузі права, ці відносини повинні мати специфіку, яка відрізняла б їх від суспільних відносин, що регулюються нормами інших галузей права. Земельні відносини як самостійний вид суспільних відносин мають специфіку, обумовлену специфікою їх об'єкта ‑ землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством. Термін "земля" може розглядатися у різних аспектах:

• як природний об'єкт, планета (земна куля), частина космічної системи;

• як земна куля (планета) земля є об'єктом правового регулювання міжнародного права;

• як середовище проживання людини, що охоплює земну і повітряну оболонки земної кулі, її надра, поверхню і ландшафт, тваринний і рослинний світ.

У цьому значенні земля є об'єктом правового регулювання екологічного і природноресурсового права, а також об'єктом правового регулювання земельного права. При цьому під терміном "земля" розуміється розташована над надрами частина земної поверхні, яка називається ґрунтовим шаром і розташована у межах території, на яку поширюється суверенітет конкретної держави.

Як об'єкт природи земля володіє унікальними для людини і суспільства властивостями. Вона є основою життя і діяльності людей, які на ній проживають. Як природний об'єкт земля виконує найважливіші функції:

• виступає засобом виробництва у сільському і лісовому господарстві;

• є просторовим базисом для розміщення будинків, будівель і споруд.

• є загальною умовою і предметом людського життя.

Будучи просторовим базисом для розміщення різних об'єктів, вона водночас є просторовим базисом для таких природних об'єктів, як ліси, води, рослинність тощо.

Характерними рисами землі як природного ресурсу є її незамінність, обмеженість у просторі, локальність і нерухомість. Незамінність дістає вияв у тому, що земля незамінна для людського суспільства, усіх поколінь людей. Про обмеженість у просторі свідчить той факт, що площа землі чітко фіксована і не може бути збільшена людьми залежно від їх потреб. Вони користуються певною територією, що обумовлено самою природою. Ця риса відображена в одному з основних принципів земельного права — принципі раціонального використання земель. Локальність пояснюється тим, що кожна земельна ділянка знаходиться у певній географічній точці незалежно від зміни землевласників чи землекористувачів. Земельна ділянка як природний об'єкт не може бути переміщена в іншу частину земної поверхні, оскільки має фіксоване географічне положення, тобто є нерухомою.

Визначальною рисою землі як засобу виробництва є її ґрунтова характеристика. Їй притаманна така унікальна властивість, як родючість. Тому особливу роль земля відіграє у сфері сільськогосподарського виробництва, де основним об'єктом її використання є ґрунти. Родючість значною мірою визначає споживну вартість землі, її корисність і здатність у поєднанні з працею бути джерелом одержання сільськогосподарської та лісової продукції¹.

Регулювання земельних відносин ґрунтується:

• на поєднанні використання землі як природного ресурсу, територіального базису і основного засобу виробництва; на різноманітності форм власності на землю та інші природні ресурси;

• на повноваженнях органів державної влади та місцевого самоврядування, пов'язаних з регулюванням земельних відносин на їх територіях;

• на рівності учасників земельних відносин щодо захисту їх прав на землю;

• на недопустимості втручання держави у реалізацію громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

• на державному управлінні землями незалежно від форм власності.

У земельному законодавстві є норми, які регулюють відносини, що мають характер цивільно-правовий - угоди з земельними ділянками, спадкування, відшкодування збитків тощо.

Таким чином, предметом земельного права є суспільні відносини, обумовлені специфічними властивостями землі як їх об'єкта у тій частині, у якій вони регулюються нормами земельного права².

Земля стає об'єктом земельних відносин тому, що використовується людьми, які привласнюють продукти землі і використовують її корисні властивості. При цьому земля продовжує залишатися об'єктом природи. Особливості земельних відносин полягають в тому, що їх виникнення і розвиток безпосередньо пов'язані з об'єктивними закономірностями розвитку людського суспільства і суспільного виробництва.

Земельне право виходить з визнання множинності суб'єктів права власності на землю і видів прав на земельні ділянки. Воно регулює поведінку суб'єктів земельних прав у сфері раціонального використання та охорони землі, земельного обігу, встановлює порядок діяльності державних органів щодо організації раціонального використання й охорони земель, а також захищає конституційні права та інтереси громадян і юридичних осіб, пов'язані з використанням земельних ділянок у всіх сферах життєдіяльності суспільства³.

Висновок з питання

Земельне право є самостійною галуззю права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, їх охорони від негативного впливу, захисту прав громадян та юридичних осіб на землю і додержання встановленого правопорядку в галузі земельних відносин, а її предметом є суспільні відносини, обумовлені специфічними властивостями землі як їх об'єкта у тій частині, у якій вони регулюються нормами земельного права.