Методичні рекомендації

Приступаючи до відповіді на теоретичне питання студентові варто звернути увагу на те, щодо сторін соціального діалогу на локальному рівні Закон України „Про соціальний діалог в Україні” відносить сторону працівників, суб’єктами якої визначаються первинні профспілкові організації, в разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів представників працівників. Виходячи зі змісту норм названого Закону слід зробити висновок, що трудовий колектив, легальне визначення якого дає ст. 252-1 КЗпП України, не є суб’єктом соціального діалогу.

В той же час аналіз чинного законодавства свідчить про те, що трудовий колектив був і залишається учасником колективних трудових відносин. Цьому об’єктивно сформованому колективному утворенню належить ключова роль вирішення питань участі працівників в управлінні юридичною особою-роботодавцем, щодо свого представництва у соціальному діалозі.

В Україні закону про трудові колективи не було прийнято. Натомість у чинному законодавстві передбачаються конкретні повноваження саме трудового колективу. Особливу увагу слід звернути на повноважених трудового колективу у встановленні колективних умов праці, укладенні колективного договору. Взаємні зобов’язання роботодавця і трудового колективу щодо умов праці, у тому числі й у частині трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства встановлені додаткових порівняно з чинним законодавством і угодами гарантій, соціально-побутових пільг закріплюється саме у колективному договорі – акті соціального партнерства.

В завершенні роботи потрібно визначити місце трудового колективу при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

Навчально-методична література

1. Н.Б. Болотіна. Трудове право України. Підручник 3-тє вид., стер., - К.: Вікар. 2005. – 725 с. (Вища освіта ХХІ століття ISBN № 966 – 7131-66-1);

2. Ю.П. Дмитренко. Трудове право України. Підручник. К.: Юрінком Інтер. 2009 – 624 с. Бібліогр. В кінці розділів ISBN 978-966-667-340-7;

3. Трудове право України. Академічний курс. Підручник. За ред.. доктора юридичних наук, професора П.Д. Пилипенка. К.: Концерн «Видавничий дім «Ін.Юре», 2004;

4. Трудове право України. Академічний курс. Підручник. За ред.. доктора юридичних наук Н.М. Хуторян. Київ: «Видавництво А.С.К», 2004 – 608с.:

5. Н.Б.Болотіна. Трудове право України: підручник - 5-те видання, перероб. і доп. – К.: Знання, 2008;

6. Прилипко С.М., Ярошенко О.М. Трудове право: Підручник. – 2-ге вид.. перероб. і доп. – Харків видавництво «ФІНН», 2009.

Нормативно-правові акти

1. Закон України «Про колективні договори і угоди» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 36, ст. 361);

2. Закон України «Про оплату праці» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, № 17, ст. 12);

3. Закон України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 45, ст. 397);

4. Закон України «Про соціальний діалог в Україні» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2011 № 28, ст. 255);

5. Закон України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії діяльності» (Урядовий кур’єр, № 36, 22 серпня 2012 року);

6. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (Відомості Верховної Ради (ВВР), № 34, ст. 227);

7. Положення про Національну службу посередництва і примирення (Затверджене Указом Президента України від 17 листопада 1998 року, № 1258/98).