11. Форфейтингові операції

Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою кампанією) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста) у разі несплати. Форфейтинг (від фр. forfait — відмова від прав) — це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (переказний або простий вексель) у кредитора на безповоротній основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання про відмову (форфейтинг) від свого права на звернення регресивної вимоги до кредитора у разі неможливості отримання боргу з боржника. Тобто покупець цих вимог бере на себе комерційні ризики, пов’язані з неплатоспроможністю імпортерів, без права регресу цих документів на колишнього власника. Форфейтер не має права подавати будь-які претензії до експортера у разі неплатежу імпортера. Форфейтер бере на себе фактично всі види ризику, а експортер відповідає лише за правові аспекти вимог, наприклад, за відповідність товару умовам договору. Купівля зворотного документа здійснюється звичайно зі знижкою. Форфейтинг застосовується: у фінансових операціях — з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань; в експортних операціях — для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві.

Форфейтингові інструменти Вексель Інші цінні папери

Механізм здійснення операцій форфейтингу передбачає, що експортер виконав свої зобов’язання за контрактом і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера шляхом їх продажу з метою отримання готівкових коштів. Етапи проведення форфейтингової операції Перший етап — підготовка операції. Експортер визначає: вимоги форфейтера до гарантії; можливий розмір дисконту до завершення операції з імпортером. Форфейтер: розглядає заявку експортера; збирає інформацію про можливу операцію; проводить кредитний аналіз; визначає тверду ціну. Другий етап — документальне оформлення операції. Досягнення попередньої домовленості сторін про укладення форфейтингової угоди. Третій етап — підписання угоди. Експортер: готує серію переказних векселів або підписує угоду про прийняття простих векселів від покупця; отримує гарантію або аваль на свої векселі. Форфейтирування надає експортеру такі переваги: збільшення ліквідності; страхування від кредитного ризику, ризиків зміни процентних ставок і валютних курсів; звільнення від необхідності контролю за погашенням кредиту і роботи з інкасації платежів; простота документації та швидкість її оформлення; збільшення доходу форфейтера порівняно з кредитною операцією; перетворення операції поставки з відстроченим платежем на операцію з готівковим розрахунком.

12. Міжнародні інвестиції. Учасники інвестиційного процесу

У процесі інтернаціоналізації виробництва відбувається трансферт капіталу однієї країни в іншу в грошовій або речовій формі, відомий як "міжнародні інвестиції". Розрізняють два види міжнародних інвестицій: прямі і портфельні. Прямі інвестиції є різновидом іноземних, що супроводжуються контролем за діяльністю компанії навіть у разі придбання невеличкої частки її акцій (на рівні 10 %). Володіння контрольним пакетом акцій закордонного підприємства є найвищим типом зобов'язань стосовно зовнішньоекономічних операцій. Воно не тільки передбачає право власності на прибуток із капіталу, а й зазвичай означає і більш інтенсивний обмін кваліфікованими спеціалістами і новими технологіями між країнами, ніж у разі відсутності контрольного пакета акцій у закордонному виробництві. Внаслідок високого рівня зобов'язань прямі інвестиції найчастіше (але не завжди) стають можливі після того, як фірма набула досвіду в здійсненні експортно-імпортних операцій. Операції щодо прямих капіталовкладень можуть бути розпочаті з метою відкриття доступу до певних ресурсів або ринку реалізації продукції фірми. 

До "портфельних" інвестицій можна віднести як боргові зобов'язання, так і акції фірми. Чинником, що дає можливість відрізнити цей тип інвестицій від прямих, є відсутність контролю за діяльністю фірми, яка приймає інвестиції. Іноземні "портфельні" інвестиції важливі майже для всіх фірм, що провадять міжнародні операції. До них вдаються, в основному, з метою вирішення фінансових завдань. Фінансові відділи корпорацій зазвичай переводять засоби з однієї країни в іншу для одержання більш високого прибутку за рахунок короткострокових капіталовкладень. Вони також використовують позики різних країн.