1)Виховання – процес формування, розвитку особистості, який включає у себе як цілеспрямований вплив ззовні, так і самовиховання.

Мета виховання – розвиток, актуалізація духовності особистості, її соціальної, професійної, комунікативної та інших компетентностей на основі самотворчості (самопізнання, самовизначення, самовиховання, самовдосконалення, самоактуалізації) особистості.

Основні завдання виховання:

· розвиток, актуалізація духовності особистості як сутності, смислу людського буття;

· створення умов для самотворчості, самореалізації, самоактуалізації особистості, розвитку її духовності, індивіду-альних здібностей і талантів, соціальної, професійної, комуні-кативної та інших компетентностей;

· формування потреби внутрішньої і зовнішньої свободи особистості як визначальної умови її самотворчості, духовного розвитку та самореалізації особистості загалом;

· розвиток критичності особистості як здатності критично ставитися до авторитетів, ідей, поглядів; уміння порівнювати, аналізувати, оцінювати відповідні ідеї, погляди і на основі цього виробляти власну точку зору, власну позицію;

· здатність на основі свободи, самотворчості, критичності, комунікативної компетентності формувати, відстоювати і реалізовувати власні ідеї, цінності; розвиток високої самооцінки, почуття власної гідності, подолання почуття страху у відстоюванні ідей, цінностей;

· розвиток психологічної культури особистості як важливої умови самореалізації особистості, формування соціальної, професійної, комунікативної та інших компетентностей, розвиток духовності особистості;

· виховання вольових аспектів особистості як визначального фактора актуалізації і об’єктивації духовності, процесу на­буття і реалізації відповідних компетентностей, самореалізації особистості загалом;

· формування світоглядної позиції особистості, виховання потреби в пізнанні та необхідності пошуку і визначення смислових, ціннісних аспектів людського буття;

· розвиток моральної культури особистості, внутрішньої потреби усвідомлення і актуалізації моральних ідей добра, істини, справедливості, честі, гідності, поваги, відповідальності тощо;

· розвиток високої художньо-естетичної культури особистості;

· формування національної свідомості, любові до свого народу, рідної землі, готовності її захищати;

· забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури й історії рідного народу;

· формування високої мовленнєвої культури;

· формування екологічної культури і гармонії відносин людини з природою;

· забезпечення фізичного розвитку молодого покоління, охо­рона і зміцнення його здоров’я;

· розвиток соціальної компетентності, яка спрямована на самореалізацію людини в різних соціальних групах та у відповідних соціальних умовах (ринкові відносини, конфліктні ситуації тощо);

· розвиток професійної компетентності, процес якої розгортається від виховання потреби та уміння оволодіти знаннями на різних етапах пізнавальної діяльності дитини (садочок, школа, вища школа та ін.) до набуття професійних знань і реалізації себе у відповідній сфері професійної діяльності;

· розвиток комунікативної компетентності як формування умінь комунікації у міжособистісних відносинах та відповідних соціальних групах як важливого чинника самореалізації.

процес виховання – це взаємодія цілеспрямованого зовнішнього педагогічного впливу і самовиховання особистості.

Процес виховання має свої особливості. Він завжди носить цілеспрямований характер; є багатофакторним (впливають родина, середовище, громадськість, виховні установи); тривалим і безперервним, комплексним. Для виховного процесу характерна віддаленість результатів від моменту безпосереднього виховного впливу, а також неоднаковість результатів виховання, що пов’язано з індивідуальними відмінностями вихованців.

Виховання здійснюється двома універсальними шляхами: засобом духовного впливу і включенням людини в різні види діяльності, що дає їй можливість засвоїти соціальний досвід, спрямований на формування гуманістичних міжособистісних і суспільних відносин у реально існуючих або спеціально створених умовах

2) .Професіограма класного керівника.

Щоб успішно виконати поставлені завдання, класний керівник повинен мати професійні здібності, які можна розділити на чотири основні групи: рефлексивно-аналітичні, конструктивні, організаторські, комунікативні.

Рефлексивно-аналітичні здібності - уміння аналізувати свою діяльність, передбачати результати, вивчати особистість і колектив на основі діагностики, оцінювати рівень індивідуального розвитку школяра і сприяння цьому сім'ї та позашкільного середовища, учити дітей і клас аналізувати свою діяльність.

Конструктивні здібності _ вміння планувати виховну роботу, залучаючі до цього процесу учнів, батьків, вчителів, громадськість.

Організаторські здібності —це вміння ставити перед собою і дітьми цілі, планувати діяльність, здійснювати диференційований підхід, забезпечити побутові умови й естетичне середовище для життя дитини в школі й у сім'ї, а також координувати виховний вплив школи, сім'ї, громадськості.

Комунікативні якості класного керівника повинні бути спрямовані на встановлення контакту і взаєморозуміння з кожною окремою дитиною. Для цього підходити до виховання дитини потрібно "з оптимістичною гіпотезою", вірити в її сили і можливості, намагатися зрозуміти, підтримати і захистити її. Крім того, потрібно коригувати стосунки між дітьми, чинити справедливо при розв'язанні конфліктів, сприяти взаєморозумінню учителів з учнями інших класів; досягати взаєморозуміння з батьками. Тільки така багатопланова діяльність класних вихователів сприятиме здоровому психологічному клімату та успіхам у вихованні всебічно і гармонійно розвинених особистостей.

Класний керівник повинен бути здатним до:

1. Вивчення особистостей учнів та ступеня розвитку класного колективу:

вивчення змісту роботи з вивчення вихованості учнів: (соціальна спрямованість особистості, громадська активність, характер виконання обов'язків, рівень морального розвитку, місце учня в колективі, сфера спілкування в иозаурочний час, сім'я учня, встановлення дружніх контактів з учнем, допомога в реалізації його особистості);

застосування методів визначення вихованості учнів: психолого-педагогічні спостереження, анкетування,, тестування, метод соціометрії, узагальнення незалежних характеристик, вивчення шкільної документації, громадської думки учнівського колективу, відгуків батьків, учителів;

вивчення та визначення рівня розвитку учнівського колективу: мобільність учнів класу під час виконання доручень, колективних справ, прагнення до творчості, рівень активності кожного учня, рівень розвитку самостійності, ініціативності, відповідальності, морально-психологічний клімат колективу.

2. Формування, організації і розвитку класного колективу. Висувати перспективи, зацікавлювати й об'єднувати учнів; організовувати виховуючу і розвиваючу діяльність учнів (визначати виховні завдання, допомагати в проведенні-колективних справ, зосередити увагу на результатах діяльності, контролювати та оцінювати виконання справи, стимулювати діяльність, здійснювати профорієнтацію учнів, розвивати їх художню творчість тощо).

3. Розвиток пізнавальної активності, підвищення рівня знань. Стимулювати і коригувати позаурочну пізнавальну діяльність учнів; виховувати відповідальність за навчальну працю; готувати і проводити усні журнали, конкурси, турніри, олімпіади, конференції, лекторії тощо; підвищувати культуру навчальної праці; координувати дії вчителів-предметників; залучати недисциплінованих учнів до справ класу; залучати батьків до роботи з підвищення якості знань учнів.

4. Зміцнення трудової, навчальної і громадської дисципліни. Застосовувати педагогічно-доцільні форми і методи виховання дисципліни,. роз'яснювати норми і правила поведінки, застосовувати методи стимулювання і корекції поведінки, виховувати культуру поведінки, сприяти поліпшенню правової освіти, здійснювати профілактичну роботу з учнями, схильними до правопорушень.

5. Підготовка учнів до самоврядування. Грамотно керувати діяльністю учнів, готувати їх до самоврядування, розширювати функції самоврядування, рекомендувати суспільно значущі й цікаві КТС, чітко визначати обов'язки, створювати первинні об'єднання, складати плани роботи, продумувати захоплення учнів, зміцнювати і розвивати колективні традиції, контролювати виконання єдиних педагогічних вимог, організовувати навчання органів самоврядування, будувати взаємини між органами самоврядування, колективом учнів і вчителями на ідеях співпраці.

6. Запобігання правопорушенням та злочинам. Пропагувати знання про шкідливість алкоголізму, куріння, наркоманії, токсикоманії для організму людини, сім'ї, суспільства, включати в діяльність класу і школи дітей, яких важко виховувати, розвивати гуманні почуття учнів, створювати в колективі атмосферу доброзичливості, формувати громадську думку про негативні якості та вчинки учнів, поширювати нові традиції, формувати потребу в здоровому способі життя, проводити індивідуальну роботу з педагогічно занедбаними дітьми, спільно працювати з органами охорони здоров'я, внутрішніх справ, батьками та широкою громадськістю щодо профілактики правопорушень та злочинів.

7. Планування виховної роботи. Складати план роботи, визначати систему конкретних виховних справ та засобів впливу на учнів і колектив, аналізувати результати виховної роботи за попередній період, вивчати фактори, що перешкоджають ефективності виховної роботи. Плануючи виховну роботу, дотримуватися таких вимог: цілеспрямованість плану, наявність виховних завдань, різноманітність видів і форм діяльності, продуманість матеріально-технічного оснащення виховного процесу, зв'язок плану з життям та погодження його з учнями.

8. Збагачення ефективності виховного процесу. Виробляти єдині педагогічні вимоги до учнів, діагностувати виховний процес, проводити "малі педради" за участю учнів, вивчати вікові та індивідуальні особливості учнів, рівні їх вихованості, залучати учнів у гуртки, клуби, секції тощо, організовувати дозвілля учнів, залучати батьків до виховної роботи.

9. Організації роботи з батьками. Надавати допомогу батькам у сімейному вихованні, підвищувати педагогічну культуру батьків, організовувати педагогічні практикуми і педагогічний всеобуч батьків, вивчати умови виховання дітей у сім'ї, відвідувати дітей дома, організовувати сучасні форми роботи з батьками: вивчення родоводу, "творчий портрет сім'ї", "щасливий випадок", "батьківський трикутник", проводити батьківські конференції, збори, пропагувати кращий досвід сімейного виховання, організовувати роботу батьківського комітету, ради батьків.

3) Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої особистості визначають функції класного керівника,до яких належать:

1) забезпечення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку вихованців;

2) у співдружності з батьками, вчителями, які працюють з учнями певного класу, дитячими громадськими організаціями проведення цілеспрямованої роботи щодо здійснення завдань національного виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи в школі та за ЇЇ межами;

3) систематичне вивчення індивідуальних анатомо-фізіоло-гічних та соціально-психологічних особливостей розвитку учнів свого класу; надавання рекомендацій учителям-вихователям, які працюють з учнями цього класу, батькам та іншим вихователям щодо необхідності врахування індивідуальних і вікових особливостей розвитку кожного вихованця у процесі індивідуальної, групової та колективної роботи;

4) здійснення організації та виховання первинного учнівського колективу. Всебічне вивчення динаміки розвитку колективу; розвиток спілкування в колективі на рівні вимог принципу демократичного співробітництва, координація діяльності вчителів, які працюють у цьому класі;

5) проведення виховних та організаційних заходів, спрямованих на створення оптимальних умов, які б сприяли зміцненню та збереженню здоров'я учнів;

6) здійснення організаційно-виховної роботи з учнями, учителями та батьками щодо формування у школярів старанності й дисциплінованості в процесі навчальної діяльності з урахуванням їхніх індивідуальних розумових можливостей;

7) організація позакласної виховної роботи з учнями, сприяння залученню вихованців до діяльності позашкільних дитячих виховних закладів, зацікавленість в участі школярів у діяльності дитячих громадських організацій;

8) проведення цілеспрямованої організаційно-педагогічної роботи з батьками, забезпечення системності у формуванні психолого-педагогічної культури батьків;

9) домагання єдності вимог до вихованців з боку школи й сім'ї, підтримання зв'язку з вихователями груп продовженого дня, керівниками гуртків, студій, спортивних секцій, дитячими громадськими організаціями;

10) ведення необхідної документації, що стосується класу, подання керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів; стеження за станом ведення учнями щоденників.

У рамках функцій діяльності класного керівника визначаються його конкретні обов'язки з урахуванням низки суб'єктивних і об'єктивних чинників.

Які права має класний керівник?

Крім функціональних обов'язків класний керівник має певні права, як-от:

а) відвідувати уроки вчителів у своєму класі;

б) запрошувати до школи батьків учнів або їх опікунів;

в) виступати з клопотанням перед дирекцією навчально-виховного закладу про заохочення або накладення стягнення на учнів свого класу.

5. Форми роботи класного керівника.

Діяльність класного керівника має бути наповнена педагогічною творчістю і не може бути обмежена якимись рамками. З погляду рівня спілкування визначають індивідуальну, групову і фронтальну форми роботи. Вибір тої чи тої форми виховної роботи зумовлюється різними чинниками: завданнями виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями розвитку школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін

4) Основні принципи виховання

Принцип національної спрямованості. Передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідного краю, свого народу, шанобливе ставлення до його культури; повагу, толерантне ставлення до культури всіх національностей, які про­живають в Україні.

Принцип культуровідповідності. Вихованець і педагог спільними зусиллями перетворюють зміст історичного морально-етичного досвіду людства на систему відкритих проблем. Така проблематизація моральної культури слугує джерелом особистісного розвитку дитини, умовою засвоєння нею загальнокультурних надбань, а саме виховання здійснюється як культурологічний процес, формування базису культури особистості.

Принцип цілісності. Виховання організується як системний педагогічний процес; спрямовується на гармонійний та всебічний розвиток особистості, формування в неї цілісної картини світу. Передбачає наступність в реалізації напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях: охоплює всі сфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється різними соціальними інсти­тутами, а також у навчальній та позанавчальній діяльності.

Акмеологічний принцип. Вихователь будує виховний процес так, щоб вихованець засвоїв найвищі морально-духовні цінності; ство­рює умови для оптимальної самореалізації підростаючої особистос­ті, розвитку її індивідуальних можливостей і здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах — міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здійснення нових, соціально значущих задумів; формування умінь долати труднощі, прогнозувати наслідки своїх учинків; здатності свідомо приймати рішення.

Принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Учасники виховного про­цесу є рівноправними партнерами у процесі спілкування, ставлять­ся уважно до поглядів один одного, визнають право на відмінність, узгоджують свої позиції. Вихователь уникає жорстких приписів, не ставиться до вихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; зважає на його психічний стан, життєвий досвід, систему звичок і цінностей; виявляє емпатію, вдається до конструктивних та про­дуктивних виховних дій; схильний до творчості та педагогічної рефлексії.

Принцип адекватності виховання до психологічних умов розвит­ку особистості. Вихователь зосереджує свою увагу на дитині, бере до уваги її вікові та індивідуальні особливості, не форсує її розвитку, задовольняє фундаментальні потреби дитини (у розумінні, визнанні, сприйнятті, широкому ставленні до неї); виробляє індивідуальну програму її розвитку; стимулює розвиток в особистості свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвого вибору.

Принцип особистісної орієнтації. Означає, що загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно і непо­вторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; не обмежує її в правах почуватися індивідуальністю; виробляє оптимістичну стратегію розвитку кож­ного вихованця; спрямовує зусилля на розвиток світогляду, само­свідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості, довільної поведінки, базових якостей особистості.

Принцип превентивності. Держава, виховні інститути здійсню­ють профілактику негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, допомагають їм виробити імунітет до негативних впливів соціального середовища. При цьому має бути забезпечена сис­тема заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру з фор­мування позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин та різним проявам деструктивної поведінки, відвернення суїцидів та формування навичок безпечних статевих стосунків.

Принцип технологізації. Виховний процес передбачає науко­во обгрунтовані дії педагога та відповідно організовані ним дії вихованців, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними меха­нізмами розвитку особистості та ведуть до кінцевої мети виховання. Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності, певною мірою гарантує позитивний кінцевий результат.

Вказані принципи складають певну систему. Кожний принцип як важлива складова системи взаємопов'язаний з іншими, їх гармо­нійне поєднання є запорукою ефективного виховного процесу.

5) Методи виховання — це способи цілеспрямованого педагогічного впливу учителя на свідомість і поведінку учнів, на формування благородних якостей й збагачення їх необхідним життєвим досвідом. Інакше  кажучи, методи виховання — це способи взаємозв'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на вирішення насущних виховних завдань. При такому підході дитина виступає як об'єкт і суб'єкт виховання.

Методів виховання в сучасній педагогіці чимало. Але з"явились вони не відразу. Методи виникають емпірично, в процесі практики родинного, шкільного й громадського виховання, у безперервних виховних пошуках батьків, учителів, вихователів й стали предметом надбання народної педагогіки, педагогічної науки в цілому.

Розрізняють такі методи виховання:

• Методи формування свідомості особистості

• Методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльності

• Методи стимулювання поведінки і діяльності вихованців

• Методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу. Форми організації виховної роботи за змістом дуже близькі до методів виховання. Виділяються такі форми організації виховної роботи, як масово (свята, змагання), групова (наприклад, гуртки, спортивні секції), індивідуальна.

Методи виховання діляться на:

1) загальні й часткові;

2) традиційні і нетрадиційні (нестандартні).

Загальні методи мають застосування у всіх видах виховання (інформація, бесіда, роз'яснення), а часткові — лише в деяких (гімнастика, гра в теніс домінують тільки у фізичному вихованні).

Традиційні (канонічні) методи ті, що обгрунтовані педагогічною наукою й поширені в шкільній практиці виховання учнів.

Нетрадиційні (нестандартні) методи виховання будуються на принципах народної педагогіки, презентуючи використання виховної скарбниці народної мудрості в роботі вчителя.