2.1.Поширення.

Просо звичайне - одна з самих старих культур світового землеробства. За археологічними даними цю культуру вирощували з 3-го тисячоліття до нашої ери в Китаї та Монголії. Найбільше різноманіття форм цього виду було виявлено на території Китаю. Серед них було виявлено і "клейке" просо, крохмаль якого повністю складається з амілопектину.

З Китаю просо було занесене кочовими народами в різні країни Азії та Європи. Сьогодні найбільші площі воно займає у північних районах Китаю і південно-східної Монголії. В меншій мірі культура проса поширена в Японії, Індії, Афганістані, Ірані, Казахстані та Туреччина. В Європі просо вирощується в Польщі, Румунії, Угорщині, Болгарії та Україні.

В Україні воно займає близько 200 тис. га. Найбільші площі проса знаходяться на півдні країни. Посіви проса ранніх сортів поширені також у лісостепових і навіть поліських районах. В оптимальній структурі валового збору зерна в масштабах України просо має займати 0,7-1,3%, при споживанні тільки продовольчого зерна на рівні 120 тис. В Україні існують добрі наукові доробки з вирощування проса. Наприклад, в Інституті рослинництва імені В.Я. Юр’єва НААН України селекцією та вирощуванням проса займаються майже 100 років. Відповідні досліди розпочато ще в 1926-му.

Найбільш придатними зонами для вирощування проса в Україні є Степова і Лісостепова. Найбільші площі вирощування проса, за даними Державної служби статистики України, в 2011 році були зосередженні в Дніпропетровській – 19,8 тис. га, Запорізькій – 17,3 тис. га, Миколаївській – 16,1 тис. га, Харківській –14,5 тис. га, та Херсонській областях – 14,4 тис. га.

Рис. 1. Динаміка виробництва та урожайність проса в Україні

Найбільші валові збори, за підсумками минулого року, отримали у Харківській області (33,1 тис. т), Дніпропетровській (33 тис. т), Запорізькій (25,8 тис. т). Найвищу врожайність зерна з 1 га отримали аграрії Полтавщини (2,65 т/га), Харківщини і Черкащини (на рівні 2,42 т/га). Застосовуючи прогресивні технології, кращі господарства України вирощують по 4,5 – 5,5 т/га і більше зер­на на всій площі посіву.

Про перспективу зростання урожайності даної культури в Україні при впровадженні інтенсивних технологій можна судити по результатам вирощування проса в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр’єва, НААН України.

Рис.2. Урожайність проса у сівозмінах лабораторії рослинництва і сортовивчення у середньому за 1926-2010 роки, т/га 

(Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва, НААН України)

2.2. Екологія культури.

Відношення до температури. Просо — теплолюбива культура. Насіння починає проростати при температурі 8-10°С, але дружне їх проростання спостерігається при 14-15°С. Якщо у період проростання температура утримується на рівні 8 - 9 °С, сходи з'являються тільки через 15 — 18 днів, при температурі 15-18⁰С сходи з’являються на 7-9 день.

Найбільш сприятлива температура для росту 18-24°С. Однак, у різні фази розвитку для проса необхідна не однакова середньодобова температура повітря. Оптимальними для окремих періодів температурами росту і розвитку проса є: сходи – кущення – 18⁰  С, кущення  - викидання волоті -20, викидання волоті – цвітіння – 23, цвітіння – дозрівання – 21⁰ С. Необхідна сума активних температур залежить від скоростиглості сорту і змінюється у межах – 1800-2300°С. Так, сума активних температур для ранньостиглих сортів становить 1500°С, середньопізніх — понад 1600°С, а в прохолодні та вологі роки - понад 2000°С.

Просо жаростійка культура. Високі температури просо краще переносить, ніж зернові культури першої групи. Параліч продихів у нього спостерігається при температурі 38-40°С лише через 49 год, тоді як у ячменю - через 25-35 год, ярої пшениці - 17 год, а у вівса вони паралізуються вже через 5-7 год.

Стійкість проса до понижених температур залежить від фази розвитку і знижується від сходів до цвітіння. Сходи проса надзвичайно чутливі до низької температури (-2 -3⁰С), а генеративні органи можуть ушкоджуватися заморозками 1–2⁰С. При понижених температурах затримується проходження генеративної стадії. Рослини, захоплені осінніми заморозками, формують щупле зерно.

Відношення до світла. Просо – світлолюбива культура короткого дня хоч і виявлені зразки, що слабо реагують на зміну довжини дня. При розміщенні рядків з півночі на південь покращуються умови освітлення, що зумовлює підвищення на 6-10%, урожайності зерна.

Вимоги до вологи. Просо маловибагливе до наявності вологи в ґрунті. Рослини мають значно нижчий транспіраційний коефіцієнт, ніж у злакових зернових культур першої групи - 220-270, проти  382-505 – у ячменю, 430-480 – у вівса і 415-519 – у пшениці. Посів проса площею 1 га витрачає в середньому 1,8-2,7 м³ води за годину. Крім цього рослини проса здатні витримувати тривале прив’янення і навіть глибоке обезводнення тканин без суттєвого зниження урожайності. Відносна його посухостійкість зумовлена добре розвиненими водопровідними тканинами коренів і стебел, дрібними продихами листків, здатністю задовільно витримувати тимчасове зневоднення тканин. М.І.Вавілов відносив просо до найбільш посухостійких сільськогосподарських культур.

У проса рідко спостерігається запал зерна, його коренева система добре забезпечує суцвіття водою навіть тоді, коли в ґрунті кількість вологи наближається до мертвого запасу. При цьому воно здатне добре використовує опади другої половини літа, тоді як для інших хлібів першої групи опади в цей період не дають ніякої користі. В той же час у проса виділені окремі зразки, які позитивно реагують на зрошення.

Для проростання зерно проса потребує води до 25% від його маси. Максимум споживання вологи припадає на період від початку виходу в трубку до кінця викидання волоті і формування зерна (критичний період). Найбільш високі витрати вологи і найбільша чутливість до її нестачі відмічаються за 10-15 днів перед викиданням волоті і до масового цвітіння. Для проса важливе значення має запас продуктивної вологи в окремі періоди вегетації. Добрими вважаються запаси вологи в ґрунті, коли вони сягають у посівному шарі 10 мм, в 0-30 см шарі - 60 мм/га, а в 0-100 см шарі ґрунту - 130-160 мм/га. Значна кількість вологи витрачається у період формування зерна ( І. Я. Яшовський, 1987р).

Вимоги до ґрунту. До ґрунту просо не дуже вимогливе. Задовільні врожаї можна отримати на самих різноманітних типах ґрунтів – від легких супісків до важких суглинків, але найбільш високі врожаї просо дає на рихлих, богатих на органічну речовину родючих чорноземах і каштанових ґрунтах, які мають нейтральну або близьку до неї реакцію ґрунтового розчину (рН=6,5-7,5). Високі врожаї зерна проса збирають також на сірих та темно-сірих ґрунтах. Розлоге просо менш вибагливе до родючості ґрунту, однак важкі перезволожені ґрунти для його вирощування непридатні. Особливо добрі результати просо дає при розміщенні його на цілинних землях у рік їх освоєння. Просо краще за інші культури росте на засоленому ґрунті. Воно може розвиватися й давати врожай за концентрації солей до 0,6%. Зовсім не придатними є малородючі піщані й заболочені гранти.