2.6.5. Удобрення.
Як показує практика навіть в інтенсивних технологіях вирощування проса в традиційному землеробстві, застосування мінеральних добрив не завжди є ефективним через те, що просо як дрібнонасінна культура має порівняно невеликий вміст вуглеводів у зерні.
Загальні висновки системи удобрення проса в традиційному землеробстві полягають в тому, що високі дози азотних добрив на ранніх етапах органогенезу можуть бути шкідливими через можливе зниження польової схожості насіння. Необґрунтовані норми внесення азоту в період стеблування культури призводять до витягування стебел, в результаті зростає імовірність вилягання посівів. Недоцільним є і пізнє внесення азотних добрив, тому що вони збільшують тривалість дозрівання зерна у різних частинах волоті і цим провокують осипання зерна з верхньої частини волоті.
Коренева система розміщується у верхньому шарі ґрунту й характеризується низькою засвоюваною здатністю, тому рослини вибагливі до поживного режиму ґрунту. Просо інтенсивно засвоює поживні речовини у період від кущіння до достигання зерна.
В 2009-2010 роках в Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва, НААН вивчали вплив органічних і мінеральних добрив на врожайність сучасних сортів проса. Було встановлено, до добрива справляють суттєвий вплив на кінцеву урожайність проса, але в більшій мірі вона залежала від генетичного потенціалу сорту (Рис. 5).
Рис. 5. Вплив технологічних факторів на урожайність
проса (2009-2010рр)
Таким чином, наведені дані свідчать, що просо по своїм біологічним особливостям у порівнянні з іншими культурами більше відповідає умовам системі органічного землеробства ніж традиційного.
Розробляючи систему удобрення проса, слід брати до уваги, що на формування 1 ц зерна і відповідної вегетативної маси рослини виносять з ґрунту залежно від багатьох факторів у середньому близько 3-3,2 кг азоту, 1,3-1,5 фосфору, 2,5-3,4 калію та 1-1,3 кг кальцію. У живленні проса суттєву роль відіграють також мікроелементи (магній, залізо, бор, марганець, цинк, мідь, молібден). Встановлено, що з урожаєм 3,0 т/га зерна і відповідно 6,0 т/га соломи воно виносить з ґрунту в середньому 90 кг/га азоту, 42 — фосфору, 106 — калію і 31 кг/га кальцію. За іншими даними за врожайності 4 т/га зерна і відповідної кількості соломи просо виносить із ґрунту близько 130-140 кг азоту, 60-70 - фосфору, 85-120 - калію 40-55 - кальцію та 30-35 кг магнію. Встановлено, що на початку розвитку просо найбільше потребує азоту, а під час цвітіння й утворення зерна — калію. Фосфор просо засвоює рівномірно протягом вегетаційного періоду. Таким чином, найбільше поживних речовин просо засвоює у другій половині вегетації, коли діяльність ґрунтових мікроорганізмів максимальна.
Поживні речовини ця культура поглинає нерівномірно. У період сходи-кущення воно споживає всього біля 7% необхідних для неї поживних речовин, але потім швидкість поглинання поживних речовин різко зростає. Так, у міжфазний період кущення-цвітіння просо поглинає з ґрунту більше 65%, в період цвітіння-достигання – 28-30% загальної кількості необхідних для культури поживних речовин. Максимум поглинання азоту, калію і кальцію припадає дає на фазу цвітіння, фосфорна - на налив зерна.
Просо добре використовує післядію органічних добрив, які у сівозміні зазвичай вносять переважно під просапні культури - попередники проса. Вносити безпосередньо гній під просо недоцільно тільки з причини різкого зростання рівня забур’яненості культури.
Найраціональніше просо використовує азот із ґрунту за співвідношення вмісту N:Р, яке становить 1:2. Приріст урожаю зерна проса від наявності в ґрунті доступного азоту закономірно знижується від провінції Західного Лісостепу до Східного та з півночі до півдня з 0,5-0,8 до 0,2-0,3 т зерна на центнер діючої речовини азоту. Просо добре реагує на підживлення. Перший раз посіви його підживлюють у фазу кущіння, використовуючи пташиний послід (3—4 ц/га) або гноївку (3—4 т/га). У період між виходом у трубку і викиданням волотей бажано забезпечити рослини додатковим фосфором та калієм. На чорноземах просо краще реагує на фосфор, а на легких ґрунтах – на калій.
Для одержання на сірих лісових ґрунтах 4-4,5 т/га зерна проса в 100 г ґрунту має бути 10-15 мг Р2О5 і 12-17 мг К2О і приблизно стільки ж на опідзолених чорноземах і некарбонатних ґрунтах. За вмісту в ґрунті менше 3-4 мг рухомих форм фосфору і 5-6 мг калію висівати просо не рекомендується.
Враховуючи високі потреби проса у кальції й магнії, важливе значення має внесення доломітового борошна, особливо на кислих і слабокислих ґрунтах. Чим краще рослини будуть забезпечені елементами живлення тим більш раціонально вони використовують вологу і мають більшу стійкість до несприятливих факторів, ураження хворобами.
Таким чином, рівень урожайності залежить від взаємодії комплексу факторів, таких як сорт, сівозмінний фон, наявність поживних елементів в ґрунті, попередник, спосіб сівби, строк сівби норма висіву та ін. дозволених в органічному землеробстві.
2.6.6. Сівба.
Для реалізації потенціалу врожайності сучасних сортів проса важливе місце займає формування оптимальної густоти рослин, що досягається вибором способу сівби та оптимальної норми висіву для певної зони. Сіяти просо обов’язково необхідно однорідним, сортовим, крупним і добре очищеним насінням, з високою енергією проростання, схожість якого не нижче 92%. У лісостепових районах варто висівати менш вибагливі до тепла сорти, а в зоні Степу навпаки – більш вимогливі. Спосіб сівби. Спосіб сівби залежить від багатьох факторів. Основним способом сівби проса в органічному землеробстві є широкорядний з міжряддями 45 см або стрічковий за схемою 60x15x15 та 45x15x15 см. основна перевага їх в тому, що вони дають змогу застосовувати механізований обробіток міжрядь для своєчасного знищення бур'янів і підтримання ґрунт у пухкому стані.
На чистих від бур'янів ґрунтах можна застосовувати звичайний рядковий посів з шириною міжрядь 15 см або навіть вузькорядний з шириною міжрядь 7,5 см. На Хмельницькій сортодільниці Вінницької області у середньому за чотири роки врожайність зерна проса за рядкового способу сівби становила 4,28, а за широкорядного – 3,51 т/га.
Аналіз основних структурних показників урожаю показав, що сорти проса більшу кількість продуктивних стебел формували за рядкового способу сівби, а при широкорядному збільшувалась в основному маса зерна з волоті і маса 1000 зерен, але це не компенсувало зниження густоти стеблостою рослин проса.
При вирощуванні сучасних сортів проса у менш забезпеченій вологою східній частині Лісостепу після попередника соя теж виявилося доцільно застосовувати рядковий спосіб сівби для сортів проса Константинівське, Ювілейне, Козацьке, Вітрило, який забезпечує урожайність від 2,62 т/га до 3,27 т/га.
Для звичайної рядкової сівби з міжряддям 15 см використовують сівалки С3-3,6, СЗУ -3,6, Клен 4,5, СЗТ-3,6, а для широкорядної — ССТ-12А, ССТ-12Б з пристосуванням СТЯ-23 або сучасні сівалки закордонного виробництва.
Норма висіву проса залежить від способу сівби. За широкорядного способу висівання норму зменшують на 25, а за стрічкового - на 10-15%. Зазвичай за широкорядного способу сівби з міжряддям 45 см у посушливих районах висівають 10—15, а у вологіших лісостепових районах 16—18 кг/га насіння. Оптимальна норма висіву проса за рядкового способу сівби для Північного Лісостепу становить 4,0-4,2 млн/га, для Центрального - 3,5-3,7 і для Південного - 3,5 млн/га схожого насіння, а в районах достатнього зволоження її можна збільшувати до 5-6 млн. зерен на 1 га (25—35 кг/га). Залежно від місцевих умов норми висіву проса обов’язково уточняються. При сівбі вузькорядним способом, норму висіву збільшують на 0,5-0,7 млн. схожих зерен на 1 га. За дефіциту вологи в ґрунті, а також у разі проведення післясходового боронування норму висіву рекомендується збільшувати на 7-10 відсотків. Необхідно пам’ятати, що польова схожість насіння залежить від умов вирощування. У польових умовах польова схожість проса нижча ніж у крупнонасінних зернових культур і може становити лише 60-70% від кількості висіяного насіння
Глибина загортання насіння. Біологічна глибина заробки насіння проса невелика і знаходиться в межах 2-3 см. У виробничих умовах вона змінюється у відповідності до рівня наявності вологи у посівному шарі ґрунту, його фізичного стану та технічними можливостями сівалки. Оптимальною глибиною заробки насіння насіння у достатньо вологих районах і на важких ґрунтах є 3—4, а в посушливих районах і на сухих супіщаних ґрунтах вона збільшується і досягає 5—7 см. Таким чином, глибину загортання вибирають для кожного поля окремо у відповідності до його стану.
Строки сівби. Просо належить до теплолюбивих рослин. Його висівають тоді, коли температура ґрунту на глибині 10 см становить 12— 14 °С, що в південній і східній частині Лісостепу зазвичай настає в третю декаду квітня - першу декаду травня, в північній - у середині травня. Виходячи з цього у південних районах України просо сіють у середині квітня, а у лісостеповій зоні— на початку травня. Якщо температура у період проростання становитиме 8 °С поява сходів настає через 10—15 днів, за температури 15 °С сходи з’являться через 7-9 днів, а за 20—25 °С всього через 3-5 днів. На дружність появи сходів може вплинути великий розрив в часі між мі передпосівною культивацією та сівбою із-за втрати вологи у посівному шарі ґрунту.
Рання сівба затримує появу сходів, може привести до пошкодження їх заморозками й надмірного забур'янення площ. Не можна й запізнюватися з сівбою, особливо у східних і південних областях, бо верхній шар ґрунту швидко пересихає. Крім цього пізні посіви проса можуть не достигати до настання осінньої дощової погоди. Зазвичай такі посіви більше пошкоджуються просяним комариком.
Післяукісні та післяжнивні посіви на зелений корм. Найпоширеніші такі посіви у південно-західних районах України. При своєчасному і якісному проведенні рекомендованих агротехнічних заходів вирощування вони здатні давати високі врожаї зеленої маси. Кращий спосіб підготовки ґрунту під такі посіви поверхневий обробіток на глибину 10 — 12 см, який проводять відразу після збирання попередника. Сіють просо без розриву в часі з обробітком звичайним рядковим способом із збільшенням норми висіву на 15 — 20 % порівняно з весняною сівбою. Догляд за цими посівами такий самий, як і за весняними.
2.6.7.Догляд за посівами. Першим завданням догляду за посівами є отримання максимально швидко дружних сходів. Для цього поле після сівби прикочують кільчасто-шпоровими котками 3ККШ-6, що значно підвищує польову схожість насіння і сприяє з'явленню дружних сходів. На сучасних сівалках, особливо широкорядних ставляться індивідуальні прикочуючи котки.
Ущільнення ґрунту поліпшує контакт насінини з ним, але це стосується не лише у культури, а і насіння бур’янів. В результаті - прискорюється поява сходів бур’янів. Якщо прикочується лише зона рядка це не провокує прискорену появу сходів бур’янів у розрихлених міжряддях. На початку вегетації, особливо від появи сходів до утворення чотирьох листків, просо розвивається досить повільно і посіви його дуже швидко забур'янюються. Найчастішою причиною зниження урожайності сортів проса є забур’яненість посівів. За існуючої системи заходів контролювання рівня забур’яненості господарства щорічно втрачають у середньому 10–20 % рослинницької продукції. На забур’янених полях 30–35% поживних речовин використовується бур’янами. Навіть за традиційної технології на знищення сегетальної рослинності припадає близько третини витрат, які йдуть на вирощування сільськогосподарських культур. Виходячи з біологічних особливостей проса, необхідно забезпечити чистоту посіву від бур’янів вже на першому етапі розвитку культури. Для цього доцільно провести досходове боронування за 3 дні до появи сходів культури (зазвичай на 4-5 день після сівби). У цей час насінини проса вже наклюнулись і мають невеликі проростки. Бур’яни в цей час знаходяться в фазі білої ниточки. Боронувати необхідно поперек або по діагоналі до напрямку посіву легкими боронами ЗПБ-0,6 або середніми БЗСС-1,0 зі швидкістю 5 — 6 км/год. Боронування доцільно проводити навіть в 2 сліду. Найбільш ефективно в цей час застосувати пружинні борони БП-8, БП-12 та ін, налаштувавши їх на м’який режим роботи. Якщо після посіву випадають дощі і на поверхні ґрунту утворилася ґрунтова кірка боронуванням також досягають її знищення. Таким чином, боронування створює сприятливі умови для появи сходів проса. Перепоною для проведення боронування може бути наявність великої кількості рослинних решток на поверхні ґрунту, особливо якщо вони крупного розміру.
Для виконання вказаних вище завдань, крім досходового боронування на суцільних і широкорядних посівах доцільним може бути і післясходове боронування від фази 3-4 листочків, до кінця кущення. Ці два заходи зазвичай забезпечують контроль сходів бур’янів на рівні ґрунтових гербіцидів. Основною пересторогою є загроза виривання культурних рослин, а відповідно зменшення густоти стояння рослин. Для уникнення цієї загрози підвищують норму висіву на 10%, або ущільнюють ґрунт у зоні рядку. Велике значення має також правильне налаштування пружинної борони, вибір оптимального напрямку її руху по відношенню до рядків, швидкості руху агрегату та часу його проведення. Необхідно пам’ятати, по-перше, що найменше пошкодження культурних рослин відбувається при русі агрегату поперед рядків на мінімальній швидкості, а по-друге, чим менші бур’яни, тим більша ефективність від боронування. На зріджених, слабо вкорінених сходах застосовувати після сходове боронування не рекомендується.
На широкорядних посівах після цього приступають до міжрядних рихлень, використовуючи культиватори УСМК – 5,4, КРН – 4,2, КРН – 5,4 та ін. Перше розпушування міжрядь проводять на глибину 4—5 см відразу після появи сходів лапами-бритвами. На забур'янених посівах доцільно проводити 2—3 міжрядних розпушування з одночасним виполюванням бур'янів у рядках. Вдруге міжряддя розпушують на глибину 6—8 см у період кущіння стрілчастими лапами або поєднують їх з лапами бритвами та долотами із залишенням захисних смуг завширшки 10 - 12 см від рядка, а втретє через два тижні після другого. Загальне правило - кожне наступне міжрядне рихлення проводять по мірі появи сходів бур’янів до змикання рядків.
Своєчасність міжрядного обробітку має дуже велике значення. Запізнення з доглядом за посівами призводить до значного збільшення затрат праці та зниження врожаю проса.
Значення окремих заходів у комплексній системі контролювання рівня присутності бур’янів у певних агрофітоценозах визначається видовим складом бур'янового компонента, погодними умовами та наявними у господарстві ресурсними можливостями.
Захист рослин. У порівнянні з іншими зерновими просо пошкоджують небагато видів шкідників. Найбільш поширені шкідники проса — смугаста хлібна блішка, просяна жужелиця, просяний комарик, стебловий метелик, південна стеблова совка, соргова (кукурудзяна) попелиця.
Одним із чинників значного недобору врожаю проса є пошкодження рослин стебловим кукурудзяним метеликом та просяним комариком. Втрати врожаю від стеблового кукурудзяного метелика можуть становити до 70 %. Пошкодження стебла кукурудзяним метеликом викликає усихання суцвіття і повну загибель зерна. Просяний комарик поширений у всіх зонах вирощування проса. Небезпечні личинки просяного комарика, які живляться квітковими плівками. Сильніше пошкоджуються рослини пізніх сроків сівби. Личинки окуклюються у середині зернівок, тому останні залишаються щуплими, недорозвинутими. Пошкоджуватися можуть від 5 до 20% колосків. Проведення спеціальних заходів захисту посівів проса проводиться лише при необхідності та наближенні рівня присутності шкідника до ЕПШ (економічного порогу шкодочинності).
Враховуючи спільність деяких шкідників (стеблового метелика, просяного комарика, просяної жужелиці), просо не слід розміщувати після кукурудзи, сорго, суданської трави, а також просапних культур, засмічених півнячим просом (плоскухою). При плануванні сівозмін слід враховувати, що просо необхідно розміщувати на відстані понад 1000 м від минулорічних його посівів та посівів кукурудзи і сорго, що обмежує заселеність просяним комариком та стебловим метеликом.
Найбільш небезпечні фенофази розвитку рослин, у які потрібно використати засоби захисту проти шкідників наступні: у період сходів при наявності озимої совки першого покоління застосовують вогнівочну форму трихограми. Проти стеблового метелика її застосовують під час масової яйцекладки шкідника. Зазвичай це припадає на період викидання волоті у проса.
З метою обмеження пошкодженості просяним комариком ефективні ранні строки при прогріванні ґрунту на глибині загортання насіння до 12 - 15°С.
В процесі вегетації культури, при заселенні рослин шкідниками, посіви обробляють біопрепаратами інсектицидної дії. Зокрема це: Гуапсин, 4-6 л/га, (до 2-х обробок), Лепідоцид, 3-4л/га, (2 внесення); Натургард0,3-1,0л/га (до 4-х обприскувань); Сезар, 4-6 л/га (2 обробки)
На початку фази викидання волоті посіви обстежують з метою визначення інтенсивності льоту просяного комарика. При загрозливій інтенсивності його льоту крайові смуги до 100 м обприскують біопрепаратом Натургард, 0,3-1,0 л/га.
У фазі формування - наливу зерна посіви обстежують на заселеність жуками просяної жужелиці, проти якої теж застосовують Натургард, 0,3-1,0 л/га.
Крім вказаних спеціальних заходів при прогнозі появи вказаних шкідників програма контролю доповнюється агротехнічними заходами: знищенням бур’янів, збирання проса та попредника кукурудзи на низькому зрізі, дискування з наступною заробкою рослинних решток у грунт, просторова ізоляція від посівів кукурудзи.
Усі хвороби, що вражають культуру проса можна поділити на три групи залежно від їх збудників: грибкові, бактеріальні і вірусні. До хвороб, збудниками яких є різні хвороботворні гриби відносяться: сажка звичайна, що проявляється у період викидання волоті; сажка стеблова, з’являється перед викиданням волоті; гельмінтоспороз проса, проявляється впродовж вегетації культури; антракноз – виникає в період вегетації у районах достатнього зволоження; склероспороз – хвороба листя, що може з’являтись протягом вегетації проса; меланоммоз – вражає сходи і дорослі рослини.
Хворобами бактеріального походження є: смугастий бактеріоз – уражує листки, стебла і волоть рослин; меланоз – хвороба зерна.
До вірусних хвороб проса відноситься мозаїка, що проявляється в ураженні листя від початку кущення до молочної стиглості зерна.
Найбільш шкодочинною та поширеною хворобою проса є сажка, яка проявляється у період викидання волоті. Пошкоджені волоті повністю порушуються, замість них утворюються продовгуваті вздуття у вигляді желваків довжиною 3-5 см. За сильного ураження посівів недобір урожаю може складати 20–30 % і більше. Спороутворювальна здатність сажки проса велика. На враженій волоті однієї рослини замість насіння утворюється від 0,5 до 5 г спор сажки. Цієї кількості достатньо для зараження 2,5–5,0 кг насіння. Основне джерело інфекції – насіння. Грунтова інфекція зазвичай проявляється лише у випадку порушення чергування культур у сівозміні, особливо при повторному посіві проса по просу.
Основними заходами захисту від цієї хвороби є дотримання чергування культур у сівозмінах, глибоке приорювання післяжнивних решток, оптимальні строки сівби у досить прогрітий грунт, дотримання правил насінництва, сівба здоровим насіннєвим матеріалом. Високою стійкістю до сажки характеризуються сорти Харківське 31, Константинівське, Вітрило, Ювілейне, Козацьке
Для захисту від хвороб можна застосовувати і спеціальні заходи використовуючи препарати на основі хітинових похідних, глюканів та меланінів (наприклад, мікосан). Бактеріальні хвороби проявляються в період від виходу рослин в трубку до фази викидання волоті. Сильно вражені стебла відмирають до появи волоті. Особливо інтенсивно хвороба розвивається в вологу погоду та у загущених посівах. Важливим є використання сортів, стійких проти хвороб.
Проти сажки, кореневих гнилей та шкідників перед сівбою насіння протруюють біопрепаратом інсектицидної та фунгіцидної дії Спектрал Дуо, 160 мл/10 кг насіння; та препаратами фунгіцидної дії: Агат25-К, 40 г/т; Бактофіт, 3 л/т; Псевдобактерін-2 (Респекта), 1л/т.
Збирання врожаю та післязбиральний період. Просо достигає дуже нерівномірно, а тому його збирають роздільним способом. Скошують, коли воскова стиглість зерна у волоті становитиме 75 - 80%. Скошувати необхідно на якомога нижчому зрізі (проти стеблового метелика), не допускаючи втрат зерна (проти просяної жужелиці, комарика).
Після обмолоту зерна солому негайно вивозять з поля, а поле дискують і проводять глибоку оранку для знищення рослинних решток із збудниками хвороб.
2.6.8. Збираня врожаю. Просо достигає нерівномірно, тому період достигання у проса розтягнутий. Ступінь достигання можна оцінювати по кольору суцвіття. При достиганні волоть жовтіє, а зерно поступово з верхньої частини волоті донизу набуває характерного для даного сорту кольору.
Просо можно збирати різними способами. Виходчи з біології достигання просо зазвичай збирають роздільним способом на початку воскової стиглості зерна у середній частині волоті. Зерно нижньої частини волоті достигає у валках. Скошують просо жатками різних модифікацій на висоті 15-20 см упоперек або по діагоналі до напрямку рядків. Підбирають і обмолочують валки через три-п'ять днів за вологості зерна не більше 16%. Тривалий період зберігати просо у валках не слід, бо зерно може пошкоджуватися меланозом. Зерно у скошених і своєчасно підібраних валках добре просихає, достигає, краще вимолочується і, головне, здебільшого не потребує значних витрат на просушування.
Кращим строком збирання проса роздільним способом є фаза, коли кількість достиглих зерен у більшості волотей становитиме не менше 80 – 85 %. Недобір урожаю від передчасного скошування становить від 0,2 до 0,8 т/га. Широкорядні посіви слід косити лише поперек напрямку рядків або під кутом 45-600. Валки проса при цьому краще утримуються на стерні і їх підбирають з меншими втратами.
При збиранні врожаю проса роздільним способом, зерно бур’янів в значних кількостях потрапляє до бункера і може бути видалене при очищенні. На забур’янених полях косити просо треба на низькому зрізі (10–12 см), щоб уникнути можливості насінної репродукції залишених у стерні бур'янів.
Скоростиглі сорти можна збирати прямим комбайнуванням, що дає змогу отримувати додатково зелену масу, сіно, тому що солома проса у період достигання зерна ще соковита і має високу кормову цінність. Просяна солома містить в 1 кг 0,40 корм. од., 24 г перетравного протеїну, 400 г БЕР, 20 г жиру, 6,4 г кальцію, 0,9 г фосфору, 10 мг каротину тощо.
Сьогодні, використовуючи сучасні комбайни, на чистих від бур'янів посівах просо інколи збирають прямим комбайнуванням наприкінці воскової стиглості зерна у середній частині волоті. Починають збирання проса прямим комбайнуванням, коли у волоті достигне понад 90% зерна, а його вологість не перевищуватиме 18 відсотків. Для запобігання подрібненню зерна, обмолот проводять при зменшеній швидкості барабана (700—800 об/хв). У разі запізнення зі збиранням зерно верхньої частини волоті обсипатиметься і втрачатиметься найцінніша частина врожаю.
Після обмолоту зерна його необхідно очистити на наявних в господарстві зерноочисних машинах і при потребі досушити. Зберігають зерно за вологості 13—14% у сухих приміщеннях у засіках шаром 1—1,5 м.