6. Витоки лісової типології

6.1. Визначення лісової типології та її витоки

 

Лісова типологія або вчення про типи лісу — це розділ лісівництва, який розробляє питання діагностування, виділення та класифікації типів лісорослинних умов, типів лісу як природної основи ведення лісового господарства. Лісова типологія пояснює причини різноманітності природних насаджень, спираючись на фактори навколишнього сере­довища і біоекологічні (лісівницькі) властивості деревних порід. Лісова типологія класифікує насадження за їх суттєвими ознаками, дозволяє об'єктивно оцінювати стан лісів та вести раціональне господарювання в них.

Ідея типів лісу зародилася у практиці лісівництва та лісовпо­рядкування у Росії в останній чверті XIX століття. Вона веде початок від першого свідомого використання лісу людиною. Так, російські лісовпорядники І. І. Гуторович, П. П. Серебреников, Н. К. Генко та ін., працюючи у північних лісах Східноєвропейської рівнини, вже в кінці XIX ст. зустріли у місцевого населення, що було зв'язане у господарській діяльності з лісом, досить чітку лісову типологію, яку і використовували у своїх роботах. Звідси був взятий і термін "тип насаджень", який надовго зберігався у російській лісівницькій літературі.

Використовуючи народні назви при таксаційних описах ділянок лісу (рада, согра, ровнядь, холм, лог, біль, суболоть та ін.), названі вище лісовпорядники не створили класифікаційної системи, якщо не враховувати пізнішу спробу П. П. Серебреникова (1913). У ній автор класифікував ліси за деревостаном та двома градаціями за вологістю: по суходолу і мокрому місцю. Вперше чітко сформулював ідею типів насаджень В. Я. Добровлянський.

Ідея приуроченості типів лісу різним лісорослинним умовам практично почала втілюватися у 80-90 pp. XIX ст. під впливом проф. О. Ф. Рудзького — автора "Руководства к устройству русских лесов" (1888), в якому він пропонував розрізняти насадження залежно від місцеположення і ґрунту, вважаючи, що вони помітно впливають на породний склад і ріст лісу. О. Ф. Рудзький запропонував лісову дачу розчленовувати на "відділи", які пізніше і стали називати типами насаджень. У 1889 р. Н. К. Генко при проведенні лісовпорядкування у Біловезький пущі вперше використав цей принцип. Він застосував для окремих типів народні назви: лядо (сосновий ліс по суходолу), багон (сосна по болоту), бір з дубиною і т.п.

У 1893 р. І. І. Гуторович при впорядкуванні північних лісів виділив дев'ять типів лісу, даючи їм народні назви: рада, согра, холм, лог, бор тощо. По суті справ це був перелік найпоширеніших на півночі типів лісу з наведенням їх найважливіших ознак: складу порід, топографічного положення ділянки, ґрунтово-гідрологічних умов, надґрунтового покри­ву, якості деревини. І. І. Гуторович показав генетичний зв'язок між сосновими та березовими насадженнями, зміною одних другими, що стало початком визначення домінуючих і похідних лісостанів.

Д. М. Кравчинським на основі рекомендацій О. Ф. Рудзького про розподіл насаджень залежно від місцеположення і ґрунту були запро­поновані так звані "господарські типи насаджень". Він виділив у Лісінській дачі, що під Петербургом, господарства за типами: ялина по суходолу, береза по суходолу, береза по болоту.

У цей же період В. Я. Добровлянський запропонував вивчати понов­лення лісу у зв'язку з типами насаджень.

p class=MsoBodyText style='margin-top:0cm'>Ідея ведення лісового господарства з урахуванням типів насаджень знаходила все більше і більше прихильників. Виникали класифікації типів, наприклад, Грузова для Брянського масиву, Хитрово і Лемана — для Казанських дібров, Корнаківського — для Телерманівського лісу, Бітріха — для лісів Архангельської губернії, тощо. Ідея типів насаджень отримала науковий зміст завдяки працям Г.Ф.Морозова (1904, 1905, 1907, 1912).



6.2. Вчення Г. Ф. Морозова про типи насаджень

 

Г. Ф. Морозов вже на початку своєї наукової діяльності (1901 р.) звернув увагу на праці північних лісничих та лісовпорядників "типо­логічного" спрямування, побачивши в них зародок нового напрямку у лісівництві. Саме під впливом Г. Ф. Морозова ідея про необхідність поділу лісу на якісні одиниці, подібні "типам насаджень", здобула певний зміст. Вона отримала в його роботах, роботах колег та учнів широкий розвиток. Так, у 1903 р. Г. Ф. Морозов у статті "До питання про типи насаджень" відмітив, що ідея типів дуже необхідна для лісівництва, що лісова типологія повинна розкрити внутрішні лісівницькі властивості насаджень, що у кінцевому результаті повинен бути складений для Росії "план насаджень". Початком нового етапу в розвитку лісової типології вважають 1904 р., коли у журналі "Лесной журнал" Г.Ф.Морозов опуб­лікував статтю "Про типи насаджень і їх значення у лісівництві".

Під типом насаджень Г.Ф.Морозов розумів сукупність насаджень, об'єднаних у одну велику групу спільністю умов виростання, тобто ґрунтово-гідрологічних умов. Він вважав, що успіх будь-якого лісівничого заходу залежить від "умов, місця і часу", що природа лісу складається з природи деревних порід, їх лісостанів і умов місцевиростання. При цьому склад порід, їх поєднання у лісостані залежить від лісорослинних умов (умов місцевиростання). Морозов вважав, що для формування вітчизняного лісівництва одним із важливих кроків є розвиток вчення про типи насаджень. Саме у лісовій типології Георгій Федорович вбачав ту природну основу, на якій повинна розвиватись лісівницька наука і практика. Спочатку Г.Ф.Морозов недооцінював при виділенні типів насаджень склад порід та інші таксаційні ознаки деревостанів. У статті "О типах насаждений и их значений в лесоводстве" (1904) він писав: Якщо ж різниця обмежується тільки таксаційними елементами, то ми маємо справу з різними бонітетами одного типу". Це було помилкове уявлення, якого Г.Ф.Морозов позбувся після 1912 р., опрацювавши своє "Вчення про ліс". Вважаючи, що тип насаджень повинен бути приуроче­ним до певної кліматичної області, Г.Ф.Морозов разом з колегами та учнями розробив класифікацію для умов Центрального Лісостепу Росії (Шипів ліс, Телерманівський гай, Чорний ліс). Класифікація охоплювала лише так звані нагірні діброви, що заселяють праві круті береги річок з лесами, лісовидними суглинками, моренними суглинками, на яких сформувалися засолені у різній мірі чорноземи, сірі лісові ґрунти, а також території низинних лівих берегів з піщаними ґрунтами.

Для даного регіону Г. Ф. Морозов виділив наступні типи насаджень: 1) діброви з ясенем на підвищених місцях з темно-сірими багатими лісовими ґрунтами. Обидві породи зростають за І класом бонітету; 2) діброви з меншою участю ясена на сірих та світло-сірих суглинках II бонітету; 3) діброви на солонцюватих ґрунтах — більш прості за будовою, N1 бонітету; 4) діброви на солонцях ІV — V бонітету; 5) діброви на алювії та делювії з осикою І бонітету.

Стосовно сосняків Лісостепу, що займають ліві, низинні береги річок, Г. Ф. Морозов виділив наступні типи:

1.   Насадження на вершинах піщаних дюн, назвавши їх "сухими борами".

2.   Соснові насадження, іноді з домішком берези та осики ІІ — ІІІ боні­тету, які назвав "низинними борами" або "свіжими борами". У них відмічалось успішне природне поновлення.

3.   Сосняки на чорноземовидних супісках та суглинках, так звані пристепові бори, де сосна росте за І — Іа бонітетом.

4.   Лісостепові колки — осикові ліси на водорозділах.

Як бачимо, Г. Ф. Морозов в основу клав різницю у деревостанах у зв'язку з різницею фунтових умов. Він також виділив основні та тимчасові типи. Г.Ф.Морозов вважав, що типи насаджень потрібно виділяти за географічними зонами або областями, під областями та масивами лісу, а не в цілому по країні.

Вчення Морозова про типи насаджень підпало під критику з боку окремих лісоводів, серед яких найактивнішим противником був проф. М. М. Орлов, який вважав, що типи непотрібні, достатньо орієнтуватися на бонітети. Він вважав типи насаджень Г. Ф. Морозова модернізо­ваними, тобто такими, що мають інше значення, порівняно з відомими у лісівницькій літературі. Атому базуватися на них неможна. М. М. Орлов вважав, що для лісового господарства і лісовпорядкування потрібні тільки бонітети.

Проф. М. М. Орлов, критикуючи А. А. Крюденера, відхиляв складання таблиць для таксації лісу за типами. Крюденер на засіданні Лісового товариства звернув увагу присутніх на недобросовісність проф. Орлова у багатьох сторонах критики.

Дискусія про типи і бонітети йшла і після XI з'їзду лісоводів у Тулі (1909 р.), де Г. Ф. Морозов виступив із двома доповідями ("Вчення про типи насаджень" та "Майбутнє наших сосняків у зв'язку з типами насаджень").

Розгорнуту відповідь на критику М. М. Орлова дав Г. М. Висоцький — однодумець і соратник Г.Ф.Морозова у публікації "О модернизирован­ной типологии", яка вийшла у журналі "Лесопромышленный вестник" у 1912 р. Він переконливо аргументував важливість типології, вказуючи на неможливість надання абсолютного значення бонітетам. Г.М.Висоцький підкреслював, що не бачити важливості типів для вивчення природи лісу все одно, що агроному було не потрібно вивчати ґрунт своїх полів, а лікарю не потрібно вивчати людський організм.

Але і після статті Г. М. Висоцького з боку проф. М. М. Орлова проводилась різка критика, іноді у формі нападів.

Дискусія про типи і бонітети стихла до початку 20-х років XX ст. Вже на початковому етапі розробки лісової типології окремі російські вчені — лісоводи і практики притримувалися різних підходів до створення типологічних класифікацій, діагностики типів. Одні з них акцентували увагу на лісові насадження, вважаючи їх первинним, головним, а іноді — на місце оселення, надаючи саме тому головне значення. Так виникли два напрями у лісовій типології — фітоценологічний і лісівничо-екологічний.