2.8. Взаємодія деревних порід у лісових насадженнях

 

2.8.1. Загальні поняття про взаємодію деревних рослин

 

Лісові насадження є найбільш складними рослинними угрупован­нями серед існуючих у природі. Вже йшла мова про те, що з підви­щенням родючості фунту (трофності) при сприятливих кліматичних умовах кількість деревних порід у насадженнях збільшується. У процесі росту і розвитку деревних рослин відбуваються не лише кількісні зміни (збільшується висота, розгалужується коренева система і т.п.), але і настають якісні зміни, притаманні тому чи іншому етапу розвитку рослини. Все це викликає у насадженні певну напругу, яка, як правило, починається з нестачі світла, що призводить до гальмування процесів фотосинтезу, інших важливих фізіологічних процесів у певної частини рослин. Це призводить до диференціації деревних рослин за їх розмірами, а потім — до їх відмирання. Часто молоді рослини гинуть від нестачі води у ґрунті, а з віком може негативно впливати на них і нестача елементів живлення. У більш дорослому віці можливий дефіцит елементів живлення підсилюється тим, що не у всіх деревних порід, які входять до складу насадження, однакова потреба у їх кількості, а також тим, що окремі породи вимагають максимального споживання одного і того ж елемента у певному відрізку вегетаційного періоду. Виникає конкуренція за вологу, елементи живлення, у результаті якої виживають більш пристосовані до даних лісорослинних умов дерева.

П. С. Погребняк під сутністю взаємодії деревних порід у наса­дженнях розумів екологічні взаємини, тобто поглинання рослинами сонячної енергії, вологи, вуглекислого газу та елементів кореневого живлення. Процеси взаємодії деревних рослин у лісових насадженнях вивчалися багатьма дослідниками. Тут ми наголошуємо на деяких класифікаціях взаємодії деревних порід. Перш за все, потрібно пам'ятати класифікацію, запропоновану Д. Д. Лавриненком (1965), який об'єднав усі форми взаємовпливу рослин у лісі у дві групи. До першої він відніс ті, що пов'язані з використанням рослинами тих чи інших умов середовища (конкуренція за світло, вологу, поживні речовини і т. п.). До другої групи — ті, що діють внаслідок взаємовпливу деревних порід, інших рослин на середовище через фітонциди, кореневі виділення, опад, який певним чином діє на ґрунт і т. п.

Д. Д. Лавриненко розглядав взаємини у складних за будовою лісостанах, умовно поділяючи їх на чотири типи: 1) між окремими деревними породами першого ярусу; 2) між породами першого і другого (третього) ярусу; 3) між породами першого ярусу і підліском; 4) між деревними породами і живим надґрунтовим покривом. Автор спробував розробити показники, які б дозволяли оцінити напругу у взаємодії деревних порід, тобто оцінити їх конкурентоздатність. За основу він брав взаємини між деревами, які складаються при споживанні рос­линами середовища (екологічні взаємини). Конкуруючи за споживання елементів середовища, окремі деревні породи виявляють певну конкурентоздатність. Це і вважається за показник напруги взаємодії у насадженні.

Конкурентоздатність не тотожна виживаємості. Перша свідчить про здатність перехоплювати у інших рослин необхідні елементи середовища, а друга характеризує здатність рослин витримувати несприятливі умови. Обидва поняття можуть і збігатися, наприклад, сосна по відношенню до дуба на бідних ґрунтах. Д. Д. Лавриненко (1965) розрізняє потенціальну конкурентоздатність і конкретну, тобто по відношенню до окремих порід. Потенціальна здатність змінюється з віком, по-різному проявляється у різних лісорослинних умовах і т. п. Конкретна здатність стосується двох порід, які зростають в одному насадженні. Ним були запропоновані п'ять класів для оцінки потен­ціальної конкурентоздатності і наведена її оцінка для восьми деревних порід, що зростають у різних типах лісорослинних умов. Поки що ці розробки не використовуються лісогосподарським виробництвом.

Більш детальна класифікація запропонована М. В. Колісниченком (1968), яка включає шість типів взаємодії: генеалогічний, фізіологічний, біотрофний, біофізичний, механічний та алелопатичний.

Генеалогічна взаємодія відбувається під час запилення квітів. Для продовження виду більш стійке потомство з'являється при перехрес­ному запиленні.

Фізіологічна взаємодія відбувається рідко — при зрощенні кореневих систем або надземних частин дерев, цим самим об'єднуючи дві або більше особин у одне ціле.

Біотрофна взаємодія відбувається у коренезаселеному шарі ґрунту, при поглинанні того чи іншого елемента живлення. Деревні породи мають специфіку у споживанні елементів живлення. Якщо склад порід підібраний таким чином, що споживання того чи іншого елемента не збігається за часом, такий лісостан зростає успішніше.

Біофізична взаємодія дерев відбувається у результаті змін в освітленні, вологості фунту, інших факторів середовища. Характер взаємодії залежить від густоти стояння дерев, швидкості їх росту, відношення окремих порід до світла тощо. Цей тип взаємодії призводить до диференціації дерев та природного зрідження деревостанів з віком.

Механічна взаємодія спостерігається при загущеному розміщенні дерев (тертя, тощо), а найчастіше — охльостуванні гілками деревних крон.

Алелопатична або біохімічна форма взаємодії поки що недостат­ньо вивчена. Вона обумовлена дією фітонцидів, інших виділень деревних рослин. Фітонциди одних рослин можуть вступати в реакцію з іншими речовинами, впливати на обмін речовин, інтенсивність фізіологічних процесів.



2.8.2. Взаємодія деревних порід у хвойно-листяних насадженнях

 

Серед широкого кола питань взаємодії сосни з іншими породами на перше місце виходить її взаємодія з березою повислою. Специфіка взаємодії цих порід визначається приблизно однаковим відношенням до світла і родючості (трофності) фунту, завдяки чому обидві породи є породами — піонерами. Але у берези більш висока життєдіяльність.

За даними Л. О. Іванова, кількість СО₂, що розкладається, на 1 г маси сирого листя у берези в три рази більша, ніж у сосни. При поганому забезпеченні вологою береза має таку ж інтенсивність транспірації, яку має сосна при нормальному вологозабезпеченні. У берези від­мічається вища інтенсивність росту в молодості порівняно із сосною. В результаті цього у сосново-березових молодняках взаємодія складається на користь берези, яка виступає антагоністом сосни. Однак береза значно раніше за сосну старіє, притуплює ріст, знижує свою конкурентоздатність, в результаті чого випадає із насадження. Сосна ж продовжує ріст, тому займає панівне положення у насадженні. Г.Ф.Морозов наводить в "Учении о лесе" дані М. К. Турського про динаміку складу мішаних насаджень сосни і берези. Вони наступні: молодняк — 10Б_П; 15-річне насадження — 6С₃4Б_П; 40-річне насадження — 7С₃ЗБ_П; 60-річне — 8С₃2Б_П . Ці дані свідчать про поступову перевагу у конкурентних взаєминах сосни. Сильною стороною сосни у взаємодії з березою є її менша вибагливість до зволоженості фунту. Тому на вкрай сухих ґрунтах, а також на мокрих, вона успішно конкурує з березою. Зі зростанням родючості ґрунту взаємодія сосни з березою складається не на користь сосни.

Особливості взаємодії сосни з березою повинні бути покладені в основу лісогосподарських заходів щодо вирощування насаджень з головною породою — сосною (своєчасні освітлення у молодняках, інтенсивні прочистки і т.п.).

Взаємодію деревних порід у лісостанах потрібно враховувати на всіх етапах їх життя, особливо у тих лісорослинних умовах, де можливе існування мішаних лісів.

2.8.3. Евтрофізація ґрунтів у суборах введенням листяних порід та її значення

 

У лісах Українського Полісся береза повисла входить до складу корінних насаджень у свіжих та вологих борах, суборах, складних суборах. В останньому типі зростає осика, дуб, липа та інші листяні породи. У суборах дуб - типовий представник II ярусу. В окремих випадках він може зростати і в більш зволожених типах лісорослинних умов. При штучному поновленні суцільних вирубок в умовах свіжих борів та суборів уже протягом останніх 60 років лісоводи одночасно з садінням сосни, як головної породи для даних умов, висаджують і березу. При цьому вважається, що вона сприяє підвищенню родючості (евтрофізації) лісорослинних умов. У 50-60-ті рр. XX ст. при створенні лісових культур сосни з березою переважала схема із 7 рядів сосни і З рядів берези. Вже у віці 7-8 років, а іноді і раніше, молодняк потребував освітлень, які проводилися вручну і були завжди збитковими. З віком такі насадження потребували прочисток, а потім проріджувань, в результаті яких березу намагалися вирубати повністю, бо вона негативно впливала на ріст сосни. В результаті цього насадження становилося розчленованим на площі ділянки. Згодом березу, при створенні лісових культур сосни, стали вводити одним рядом. Потрібні були ті ж освітлення, вони також були збитковими, але із бюджету виділялися певні кошти і їх проводили. У більш дорослому віці сосняків, при проведенні прохідних рубок, також вирубувалася береза, бо вона вже досягла стиглості. Який вплив на ріст сосни мала береза — серйозних досліджень в Україні не проводилося.

У той же час науковцями з Прибалтики, у першу чергу професором К.К.Бушем, проведені масштабні дослідження впливу берези та осики на ріст і продуктивність хвойних лісів даного регіону. Основні висновки цих робіт ми наведемо дещо пізніше.

Багато дослідників вважають, що листяні породи, особливо ши­роколистяні, суттєво поліпшують ґрунт під хвойними лісами: підстилка розкладається швидше, знижується кислотність корененаселеного шару ґрунту і т.п., здійснюється евтрофізація ґрунту, покращуються ґрунтові процеси, що в цілому оцінюється позитивно. Але все це — не самоціль. Потрібно дати відповідь на питання: яким деревним породам приноситься користь?

Для екосистем хвойних лісів характерна участь грибів у розкладанні лісової підстилки і процесах живлення. Для їх нормального існування потрібне кисле середовище у корененаселеному шарі ґрунту. Для визначення впливу кислотності ґрунту на продуктивність сосняків проф К.К.Бушем (1984) були використані дані 41 пробної площі з винятково кислими ґрунтами на рівні рН 2,6-3,5 та 105 пробних площ з кислотністю ґрунтів рН 2,6-6,0. Математичний обробіток даних двох вибірок показав, що відмінності у рості насаджень першої і другої вибірки — несуттєві, а вони являють собою загальну сукупність. Тому автор робить висновок, що сильно кисла реакція ґрунту сама по собі не є перешкодою для вирощування високопродуктивних сосняків.

У ялинниках спостерігається така ж картина, але з наближенням реакцій ґрунтового розчину до нейтральної їх продуктивність знижується.

В умовах свіжого субору при лісопоновленні на суцільних вирубках часто практикується введення в культури сосни дуба звичайного. У передвоєнні і післявоєнні роки схема розміщення посадкових місць була такою: 7 рядів сосни, 3 ряди дуба. Прикладом такого насадження може бути штучно створений сосняк у кв.39 Дзвінківського лісництва Боярської ЛДС на площі близько 19 га. У 25 — 30-річному віці тут залишилися лише окремі екземпляри дуба. Тобто, 30% площі не було зайнято висадженими рослинами, що не могло у майбутньому не вплинути негативно на продуктивність деревостану.

В умовах свіжого і вологого субору дуб займає свою екологічну нішу, утворюючи у корінних насадженнях другий ярус. Родючість ґрунту у даних умовах не дозволяє дубу вийти у перший ярус. Одночасне введення в культуру сосни і дуба не забезпечує необхідну для дуба освітленість, а оскільки він відстає у рості від сосни, то остання його глушить і дуб випадає з насадження. Подальше удосконалення схем розміщення посадкових місць застосуванням так званих "буферних" рядів, у які висаджували липу або кущі (бузину червону, ліщину тощо), не вплинуло у суборах на ріст дуба, але дещо збільшило його збе­реженість. Така схема може бути доцільною у складних суборах, де дуб росте успішніше, ніж у суборах. У цих умовах можливе створення сосново-дубових насаджень, причому, чим багатші ґрунтові умови, тим більшою може бути частка дуба. Однак, дуб і у даних лісорослинних умовах не виходить до першого ярусу нарівні із сосною. До того ж, з господарської точки зору сумісне вирощування сосни і дуба для отримання необхідних сортиментів недоцільне, оскільки вік головної рубки для сосни настає у 80 років, тоді як для дуба він набагато вищий. Застосовувати ж рубки окремо сосни і дуба з технологічної точки зору складно. Вирубавши сосну, матимемо дубняк з повнотою 0,3-0,4, що недоцільно.



2.8.4. Вплив домішку берези у сосняках на їх вітростійкість

 

До недавнього часу існувала думка, що мішані сосново-листяні і ялиново-листяні насадження більш стійкі до дії вітру, ніж чисті сосняки і ялинники. Дослідженнями вчених із Прибалтійських країн ще у 70-ті ро­ки XX ст. було встановлено, що мішані ялиново-березово-осикові насадження менш стійкі до дії вітру, ніж чисті. Тобто, домішок листяних порід знижує вітростійкість хвойних лісів. Було встановлено, що взаємодія між вітром і деревостаном визначається турбулентністю вітрового потоку. Для деревостану небезпечні пориви вітру, крупні завихрення, які здатні ламати і вивалювати дерева з коренем. Після листопаду групи і окремі дерева листяних порід пропускають через себе завихрення у хвойну частину деревостану, утворюючи ефект "кватирки". Саме так утворюються осередки вітровалу. Чисті хвойні деревостани досить шершаві, але вони пропускають потоки повітря рівномірно, роздріб­нюючи їх на менші потоки, від чого швидкість вітру знижується.

Влітку вітрильність крони берези надто велика, а коренева система у неї поверхнева, тому при сильному вітрі у першу чергу вивалюються дерева берези. Прикладів вітровалу берези досить багато у Голосіївському лісі, де навіть окремо зростаючі серед інших порід (у тому числі і ялини) дерева берези у 2001 р. вивалювалися вітром влітку. Від дії літніх шквалів 1987 та 1988 рр. у лісах Боярської ЛДС у першу чергу вивалювалися дерева берези, які росли в оточенні сосни у віці про­ріджувань і прохідних рубок. Цей факт нами був зафіксований у кв.кв,14, 39, 40 Дзвінківського лісництва.

2.8.5. Взаємодія дуба і ясена

 

У дібровах України господарство ведеться не тільки на дуб, але і на дуб з ясенем звичайним, як двома головними породами. У право­бережному Лісостепу головною породою може бути і клен — явір, а у Прикарпатті — бук лісовий.

Високі якості ясеневої деревини, його корисні властивості як породи першого ярусу дозволяють ясен вирощувати у відповідних лісорослинних умовах поряд з дубом на правах другої головної породи. Це потребує особливих лісогосподарських заходів, оскільки біоекологічні властивості цих двох порід різні. Потрібно знати, в яких лісорослинних умовах ставити на перше місце дуб, а в яких ясен. Це питання можна вирішити, якщо чітко уявляти собі едафічні варіанти дібров та характер взаємодії дуба і ясена у цих умовах.

Специфічним для ясена є різка зміна взаємодії з іншими породами залежно від того, наскільки сприятливими для нього будуть лісорослинні умови. У сприятливих умовах ясен досить конкурентоздатний з яскраво вираженою властивістю пригнічувати своїх сусідів. У несприятливих умовах він швидко втрачає своє панівне становище у насадженні. Це визначається біологічними властивостями ясена. Так, ясен набагато активніше, ніж дуб, транспірує вологу (у 2 і більше рази), набагато інтенсивніше, ніж дуб і супутні породи, поглинає із фунту елементи живлення, інтенсивніше накопичує органічні речовини у першу половину вегетаційного періоду, а це значить, що він активніше, ніж дуб, вико­ристовує весняні запаси вологи і поживних речовин (дуб їх використовує у другій половині вегетаційного періоду). Ясен має виключно розвинену кореневу систему, причому дрібних коренів у 25-сантиметровому шарі ґрунту знаходиться до 80%. У той же час скелетні корені сягають глибини 1,5 — 2,0 м. За типом живлення ясен — автотроф, тоді як дуб і численні його супутники — мікотрофи. Ясен виключно вимогливий до трофності ґрунту, тому він сильніше за інші породи реагує на зниження родючості ґрунту. Швидка втрата ясенем конкурентоздатності при погіршенні умов існування, продиктована його високою вибагливістю до середовища. Через інтенсивність життєдіяльності ясен набагато більше світлолюбний за дуб. У той же час він менш вибагливий до тепла у вегета­ційний період, що дозволяє йому зростати північніше дуба, а по від­ношенню до морозів — значно чутливіший, ніж дуб. Ясен не такий посухостійний, як дуб, тому більш вимогливий до вологості клімату. Ясен досить чутливий до заморозків, чим поступається перед іншими дібровними породами.

Характерним при взаємодії дуба і ясена є те, що найбільша напруга взаємин спостерігається у корененаселеному шарі ґрунту. Головну роль тут відіграє поверхнева, сильно розгалужена коренева система ясена. Особливо це відчутно у степових дібровах, де ясен з успіхом перехоп­лює вологу.

У природних за походженням насадженнях ясен доживає до стиглості тільки у виключно багатих умовах (ясеневий підтип груд, дібров). Стосовно умов зволоження, то у сухих дібровах ясен посту­пається дубу. У свіжих дібровах — домінує ясен, а у вологих — дуб. Все це потрібно враховувати при лісовирощуванні.



2.8.6. Взаємодія головних і супутніх порід у дібровах правобережного Лісостепу

 

Правобережний Лісостеп України відрізняється від лівобережного більшою вологістю повітря, що у свою чергу, поряд з родючими сірими лісовими суглинистими ґрунтами, забезпечує оптимальні лісорослинні умови для багатьох листяних порід, що зростають у дібровах. Голов­ними породами у насадженнях даного регіону є дуб звичайний та ясен звичайний, проте в окремих місцях можуть бути бук лісовий та явір.

При сумісному зростанні дуба і ясена потрібно враховувати не тільки взаємодію цих двох головних порід, а і їх взаємодію з грабом. Вивченню біології та екології граба, починаючи з 1956 р., присвятив 30 років В. С. Наконечний. За його даними (1960,1968), граб входить до складу насаджень у дібровах правобережного Лісостепу на 70% території цього регіону.

Поступаючись у тіньовитривалості тільки ялиці, буку та ялині, граб оселяється у дібровах, утворюючи другий, а іноді і третій деревний ярус. До ґрунтів він досить вимогливий, хоча виносить сухість ґрунту і тимчасове затоплення, але не виносить континентального клімату. Саме тому природний ареал граба не переходить до лівобережного Лісостепу. У той же час у межах свого ареалу він стійкий до низьких температур. Грабу притаманна висока природна поновлювальна здат­ність як насіннєвим, так і порослевим шляхом. На суцільних вирубках його самосів може нараховувати сотні тисяч, навіть мільйони екзем­плярів на 1 гектарі.

Взаємодія граба з дубом і ясенем складається по-різному залежно від віку насадження та походження грабового поновлення. Так, у одновікових молодняках граб пригнічує дуб і ясен до 10-15-річного віку, оскільки він активніше росте у висоту. Пізніше граб починає відставати у рості, а з 30-35 років — переходить до другого ярусу. У насадженнях, де граб молодший за дуб і ясен, він постійно знаходиться у нижній частині пологу, позитивно впливаючи на формування стовбурів головних порід, очищення їх від сучків. Порослевого походження граб - досить небезпечний для дуба і ясена до 20-25-річного віку. Після 25 років він поступово займає місце у другому ярусі.

Зайнявши свою екологічну нішу, граб позитивно впливає на ріст дуба і ясена, не тільки формуючи у них стрункі, повнодеревні стовбури, але і збільшуючи щорічний опад на 12-15% та прискорюючи його розкладання. Лісова підстилка при участі граба становиться більш пухкою, що прискорює її розкладання, та посилює інтенсивність біокругообігу поживних речовин. Домішок граба впливає на ґрунт, дещо підвищуючи кислотність ґрунтового розчину. Збільшується величина гідролітичної кислотності. Все це підвищує рухомість елементів живлення порівняно з ґрунтами під чистими дубняками. Особливо важливі ці процеси на чорноземних ґрунтах, які без певної стадії вилуговування менше підходять для дуба.

При формуванні рубками догляду складних насаджень у грабових дібровах потрібно забезпечити у пристигаючому віці участь дуба у складі першого ярусу на 70-80%, ясена — 20-30%, а другий ярус із граба повинен мати повноту на рівні 0,3. Такі насадження створюються після суцільно-лісосічних рубок садінням сіянців дуба рядами через 6-8 м і використанні природного поновлення ясена, граба, інших їх супутників. Відстань 4 м між рядами культур не забезпечує з віком нормальний розвиток крон у дуба і ясена, тому таке розміщення слід вважати недоцільним. До того ж доведеться при рубках догляду вирубувати значну кількість дерев дуба і ясена.

При догляді за насадженнями в умовах грабових дібров потрібно застосовувати рубки зі значними ступенями зрідження деревостану. В. С. Наконечний (1968) вважає за доцільне при освітленнях вибирати 50-75% запасу, особливо якщо граб — порослевого походження. При повторних прийомах рубки частка вибірки запасу повинна бути меншою на 15-20%. Освітлення доцільно проводити коридорним способом із застосуванням кущорізів. При прочистках доцільно вибирати 25-35% запасу, причому вже на цій стадії формування насадження потрібно вирубувати і частину дерев головних порід — найбільш відсталі у рості та дерева типу "вовк". При повторних прочистках потрібно вибирати дерева переважно з нижньої частини пологу. При проріджуваннях вибираються дерева з дефектами стовбура і поступово формується другий ярус із граба. Після 40 років у першому ярусі повинні залишитися кращі дерева дуба і ясена у кількості, яка забезпечить розвиток широких крон і відповідний приріст їх у товщину протягом терміну проведення прохідних рубок. Догляд потрібно проводити за обома ярусами дере­востану.

Не дивлячись на значні зусилля лісоводів, у дібровах правобе­режного Лісостепу зростають на значних площах чисті грабові наса­дження. їх поступово потрібно замінити на більш продуктивні і цінні дубово-ясенево-грабові. Цей процес здійснюється після проведення головних рубок. Щоб спростити підготовку ґрунту під лісові культури, кафедрою лісівництва Національного аграрного університету разом із Вінницькою лісовою дослідною станцією був запропонований оригінальний спосіб прохідних рубок (B. C. Наконечний, В. Є. Свириденко, О. М. Орлов, 1992). Суть даного способу зводиться до проведення прохідної рубки коридорним способом з розміщенням триметрових коридорів через 8-10 м. У коридорах деревостан вирубується повністю. Через 10-15 років грабові пеньки практично згнивають і легко корчуються. Після головної рубки коридори становляться трасами для підготовки ґрунту та механізованого садіння сіянців. У такий спосіб здійснюється поновлення вирубок частковим створенням лісових культур і садінням сіянців дуба.

Після головної рубки високоповнотних деревостанів з дубом, ясе­нем у першому і грабом у другому ярусі готувати ґрунт під культури недоцільно, оскільки у такому стані лісовий ґрунт має кращі водно-фі­зичні властивості, досить тільки намітити ряди культур і висаджувати сіянці у непідготовлений ґрунт.

В окремих випадках, у свіжих грабових дібровах можливо ство­рювати і двоярусні насадження із ясена у першому і граба — у другому ярусі. За відсутності якісної насіннєвої бази дуба і низьких врожаїв жолудів такий варіант залісення суцільних вирубок, особливо за відсутності задерніння, цілком оправданий.

У правобережному Лісостепу можливе вирощування високопродук­тивних насаджень із головною породою буком. Складність створення такого насадження полягає у відсутності садивного матеріалу, бо бук у цьому регіоні плодоносить не часто і зібрати насіння важко.

Крім явора, головною породою може виступати горіх чорний. Досвід вирощування цієї цінної породи мають окремі лісництва, його потрібно плідно використовувати.



8.7 Взаємодія головних і супутніх порід у дібровах Лівобережного Лісостепу

 

Лісові насадження в умовах лівобережного Лісостепу України відрізняються від насаджень у правобережному. Значно більша континентальність клімату не дозволяє зростати у природних насадженнях грабу, хоча ґрунти відповідають біоекологічним властивостям цієї деревної породи. У дібровах Лівобережжя дуб, як типовий мезотроф по відношенню до трофності ґрунту і мезоксерофіт — по відношенню до його вологості, знаходить тут необхідні лісорослинні умови для свого росту і виступає у насадженнях як основна лісотвірна порода першого ярусу. Слід відзначити, що найкращий ріст дуба, як і на Правобережжі, спостерігається у вологих умовах. Хоча дубу не притаманна така висока конкурентоздатність, яка є у ясена та ільмових порід, все ж йому нале­жить висока виживаємість.

Типовими супутниками дуба у лівобережному Лісостепу є клен звичайний і польовий, липа серцелиста. Тому у цьому регіоні роз­повсюджені кленово-липові діброви. Дослідження професора Л. О. Іванова, проведені ще у 30-ті роки XX ст., показали, що дуб за інтенсивністю фотосинтезу поступається клену і липі. За інтенсивністю транспірації дуб удвічі поступається ясену і дещо клену звичайному. У той же час, як установлено Л. О. Івановим (1931), дуб при поганому забезпеченні водою у сухому кліматі підвищує інтенсивність транспірації, порівняно з супутніми породами, але при достатньому зволоженні інтенсивність транспірації у нього падає менше, ніж у супутніх порід. Це свідчить про посухостійкість дуба.

За інтенсивністю поглинання елементів живлення дуб займає одне з останніх місць серед дібровних порід. Що стосується сезонного ритму поглинання елементів живлення, то дуб як уже підкреслювалося, їх інтенсивніше споживає у другій половині вегетаційного періоду, на відміну від ясена (В. Д. Гоцуляк, 1952; 1953). Особливості живлення дуба ставлять його у невигідне положення по відношенню до супутників весною і на початку літа. Зате вони забезпечують більшу конкуренто — здатність у другу, часто посушливу, половину вегетаційного періоду. Як показали дослідження П. С. Погребняка (1949), С. І. Слухая (1952,1953) та В. Д. Гоцуляк (1952, 1953), за вибагливістю до елементів живлення дуб наближається до фосфорофільних порід, негативно реагуючи на надлишок азоту і калію із оптимальним співвідношенням кальцію і магнію, дещо зміщеним у бік магнію (Д. Д. Лавриненко, 1965).

Конкурентоздатність дуба також залежить і від специфіки його росту та розвитку. У перші роки життя дуб переважно витрачає плас­тичні речовини на утворення глибинної кореневої системи. У цей період надземна частина росте повільно. При задернінні та інших несприят­ливих умовах дуб може "сидіти" до 5 — 10 років, аж потім активізувати приріст. Дослідженнями П. С. Погребняка (1952) установлено, що на сірих лісових суглинках у період перших 5 — 10-ти років життя дуб розвиває стержневий корінь на глибину до 5 — 10 м, а розгалужене коріння утворюється тільки у шарі фунту глибиною до 40 см. Все це призводить до того, що у молодому віці дуб сильно потерпає від ясена та супутників у конкурентних взаєминах (за вологу і поживні речовини). Пізніше, з 25-30-річною віку картина змінюється: дуб прибавляє у рості і суперництво із супутніми породами уже іде на користь дуба. Таким чином, дуб, як порода з відносно високою інтенсивністю життєдіяльності та високою виживаємістю, цілком природно займає чільне місце як головна порода дібров в умовах лівобережного Лісостепу. Але у нап­рямку з заходу на схід дуб все більше потерпає від сильних морозів, особливо тоді, коли їм передує ґрунтова посуха.

Друга головна порода дібров лівобережного Лісостепу — ясен — має дещо інший характер взаємодії з дубом, що пов'язано із континентальністю клімату і меншим зволоженням ґрунту. Найбільш вивчені з точки зору взаємодії дуба і ясена Тростянецькі ліси, що у Сумський області. Тут вели дослідження В. В. Гурський, А. Б. Жуков, П. С. Погребняк, Д. Д. Лавриненко та багато інших науковців. Виявлено, що взаємодія ясена з різними формами дуба неоднакова. При сусідстві дерев ясена з ранньою формою дуба його стан гірший, ніж з пізньою. При виро­щуванні дубово-ясеневих насаджень у свіжій діброві перевагу слід надавати формі дуба, яка розпускається пізно. Хоча у природних насадженнях із ясенем частіше змішується рання форма, яка більш конкурентоздатна. Слід підкреслити, що завдяки ясену насадження у дібровах слід вирощувати при повноті 0,7-0,8, зріджуючи їх при рубках догляду до 0,6. Це, як показали дослідження А. К. Ковалевського (1953), сприяє інтенсивному продукуванню деревини ясенем.

В умовах Тростянецьких дібров встановлено благотворний вплив модрини, яка докорінно змінює взаємодію дуба і ясена. Саме вплив модрини дозволяє ясену на стадії жердняка не притуплювати ріст і легко переносити критичний період у формуванні насадження. Без присутності модрини у цей період проявляється домінування дуба над ясенем, а з модриною цього не відбувається. Але вплив модрини зміню­ється з віком, сама вона втрачає конкурентоздатність. Якщо модрина у молодому віці переважає у рості дуб і ясен, то з 30-40 років вона втрачає своє провідне становище і в 50 років сама терпить від конку­ренції ясена. Дуб після 40 років зміцнює свої позиції.

Досвід створення дубово-ясенево-модринових насаджень у північній частині лівобережного Лісостепу показав, що модрина - бажана порода, яка підвищує родючість ґрунту, чим у першу чергу користується ясен. Особливо це помітно у жердняковому віці. Пізніше було встановлено, що в умовах даного регіону, а також у Чортківському держлісгоспі Тернопільської області, Попільнянському держлісгоспі Житомирської області доцільно вводити модрину у культури у межах 5-10% посадкових місць, інакше вона, завдяки високій енергії росту у молодому віці (до 25-30 років), може заглушити інші породи, у тому числі ясен і дуб.



8.8 Взаємодія головних і супутніх порід в умовах Степу України

 

Відношення дуба і ясеня до кліматичних умов практично однакове, про що свідчать їх ареали. І все ж таки взаємодія цих порід між собою і з іншими деревними породами в умовах південного Лісостепу, байрачного Степу, де переважають звичайні чорноземи, а також у південного Степу має специфіку. Якщо у правобережному Степу ще відчутний вплив середземноморського клімату і може зростати у лісах граб, то в лівобережному Степу такий вплив відсутній.

За Б. Ф. Остапенком (2000), в умовах сухого помірно-теплого клімату у Придністровському секторі мають місце наступні типи лісу: сухі грабові та сухі гирницеві діброви. У Придонецькому секторі (південний лівобережний Лісостеп на переході до Степу): сухі чорнокленова та пакленово-ясенева діброви. У пристеповому секторі: сухі чорнокленова судіброва та діброва, суха берестово-пакленова діброва, суха пакленово-ясенева діброва.

У південному Лісостепу та Степу України помітно зростає у наса­дженнях роль кущів. Дефіцит вологи у ґрунті потребує для успішного росту насаджень заходів ґрунтозахисного характеру, які б протидіяли проникненню під полог злакової степової рослинності. Збільшення частки кущів у насадженнях якраз і перешкоджає задернінню ґрунту, зменшує конкуренцію злаків у відношеннях із деревною рослинністю.

В умовах Степу ясен сильніше, ніж дуб, реагує на збільшення посушливості клімату, оскільки він вибагливіший до вологості. У ра­йонах з більшою континентальністю клімату (у східній частині ліво­бережного Лісостепу і Степу) ясен помітно втрачає позиції, порівняно з дубом, тому їх взаємодія складається на користь дуба, хоча у моло­дому віці ясен може пригнічувати дуб. У байрачному Степу ясен стає другорядною породою навіть у свіжих умовах. В умовах безлісного та південного Степу ясен витрачає господарчу цінність і вводити його в культури недоцільно.

На Лівобережжі, у південному Лісостепу і Степу, де граб зростати не може, у дубово-ясеневі насадження доцільно вводити клен польовий (паклен). Він добре себе почуває у другому ярусі деревостану.

У південних районах України особлива роль супутніх порід і кущів полягає не тільки у формуванні повнодеревних стовбурів дерев головних порід, забезпеченні очищення стовбурів від сучків, захисній дії щодо проникнення злакової рослинності, а і в тому, що вони при правильному підборі помітно впливають на фізико — хімічні властивості ґрунту. Це, у свою чергу, активізує ріст головних порід через поліпшення їх живлення. Вже йшлося, що дуб живиться за допомогою мікоризи, а для останньої потрібно мати слабо кисле середовище. На півдні України, де переважають чорноземні ґрунти, реакція ґрунтового розчину нейтральна або слаболужна. Для поліпшення лісорослинних умов у даному випадку потрібно, щоб разом із дубом у насадженні були інші породи-підкислювачі, опад яких сприяє підвищенню кислотності ґрунтового розчину. На Правобережжі це — граб, клен звичайний, а на Лівобережжі — клен звичайний, клен польовий, а із кущів — скумпія. Ясен, бузина чорна, акація жовта, ліщина, бруслини європейська та бородавчаста, глід - сприяють нейтралізації кислотності, бо мають рН 7,0, тому у даних умовах їх вводити у насадження недоцільно.

При лісовирощуванні в умовах Степу також доцільно підібрати супутні породи і кущі, які б мали низьку транспіраційну здатність. Перевагу мають клен татарський та жимолость татарська, які удвічі менше транспірують вологи, ніж акація жовта. До того ж остання погано затінює поверхню ґрунту, бо влітку часто скидає листя. В умовах Степу недоцільно також вводити у насадження липу, яка поступається кленам у посухостійкості.