2.4. Відповідність біоекологічних властивостей деревних порід лісорослинним умовам як основа успішного росту насаджень

 

2.4.1. Пристосування деревних рослин до ґрунтових умов у ході еволюції

 

Географія лісів у першу чергу визначається кліматичними умовами. Саме вони формують ту чи іншу лісорослинну зону. Але один і той же клімат охоплює великі території, на яких з різних причин сформувалися різні типи ґрунтів. Багатство ґрунтів визначається перш за все меха­нічним складом гірської породи. Лісова рослинність, у першу чергу де­рева, пристосувалися до ґрунтів з певним механічним складом та трофністю. Піщані за механічним складом ґрунти в умовах України заселяються сосною звичайною.

Дослідженнями лісоводів-типологів П. П.Серебреникова, А. А. Крю­денера, Г. М. Висоцького, Є. В. Алексєєва, П. С. Погребняка, Д. В. Воробйова та ін. накопичений величезний фактичний матеріал, який дозволив П. С. Погребняку усе різноманіття фунтових умов у лісах згрупувати у чотири групи: бори, субори, складні субори (сугруди, судіброви) та діброви (груди). Розташовані послідовно зі зростанням трофності вони складають трофогенний ряд. У природі існує залежність складу лісових насаджень та їх продуктивності від механічного складу ґрунту. Хоча, крім нього, на ліс впливає рельєф, зволоженість, особливості геоло­гічних порід, які впливають на характер лісових насаджень. Залеж­но від рельєфу кварцеві піски можуть переходити до глинястих пісків, потім — до супісей, суглинків, глин.

У кліматичних умовах Українського Полісся та Лісостепу можна прослідкувати зміну природних (корінних) насаджень відповідно до характеру ґрунту. На пісках це одноярусні соснові насадження з домішком берези низьких бонітетів (А — бори), на глинястих пісках - двоярусні сосново-дубово-березові насадження, де сосна має високі бонітети (В - субори). На супіщаних ґрунтах — три-чотириярусні насад­ження із сосни найвищих (Іа; Іб) бонітетів, берези — у І ярусі та дуба, липи, клена, граба — у підлеглих ярусах при добре розвинутому підліску з ліщини, бруслини і т.п. Це — складні субори або сугрудки, судіброви - (С). Нарешті, на суглинкових та глинястих ґрунтах — діброви (груди) - (D). Синонім складних суборів — сугруд та дібров — груд стосується умов Правобережного Полісся та Лісостепу України, де у складі деревостанів присутній граб.

У природі на відносно незначних за розміром територіях спосте­рігається неоднакова зволоженість ґрунтів. її спричиняє мезорельєф, рівень ґрунтових вод. Найбільш простим прикладом впливу зволоження ґрунту на деревостан є боровий ряд, досліджений свого часу П. С. Погребняком. В умовах Українського Полісся, де територія має хвилястий, дюнний характер, її насадження мають різну продуктивність саме через різний ступінь зволоженості ґрунту. П. С. Погребняк поділив лісові ґрунти за вологістю на такі групи (стосовно борів): А₁ — сухий, А₂ — свіжий; А₃ — вологий; А₄ — сирий; А₅ — мокрий заболочений бір. Боровому ряду відповідає лісова рослинність. Так, на вершині бугра росте тільки сосна звичайна ІІІ-ІV бонітету, у надґрунтовому покриві — лишайники (сухий бір), на схилі — свіжий бір з сосною І-ІІ бонітету, який переходить у вологий бір з сосною III бонітету, а нижче по схилу — сирий бір IV бонітету. Біля підніжжя бугра — мокрий бір V бонітету.

Стоячи на позиціях професора Є. В. Алексєєва, який вважав, що в основу класифікації лісів повинні бути положенні едафічні фактори, які обумовлюють місцеве різноманіття лісів, П.С.Погребняк у 1929 р. запропонував едафічну сітку, у якій трофотопи суміщуються з гігротопами, відображаючи типи лісорослинних умов — едатопи. Едатоп являє собою ділянку лісу з однаковими едафічними (ґрунтовими) умовами. Окремим едатопам притаманні не тільки лісостани, але й екологічні індикатори з надґрунтового покриву. Оскільки ґрунтові умови є первинними у певній лісорослинній зоні при формуванні лісового насадження, то вони і повинні враховуватися у першу чергу при проведенні заходів лісопоновлення та лісовирощування.

2.4.2. Типологічна класифікація Алєксєєва-Погребняка — основа для визначення породного складу насаджень при лісопоновленні та лісорозведенні

 

В Україні накопичений великий досвід поновлення лісів у зв'язку з головними рубками. У рівнинних лісах процес природного насіннєвого поновлення у більшості регіонів досить проблематичний через недостатню кількість опадів, особливо у літній період, тривалі посухи. Все це негативно впливає на хід природного поновлення, розтягує процес утворення молодняка на тривалий період часу, тому орієнтація лісоводів спрямована на штучне поновлення або комбіноване, яке передбачає культуру головних порід і використання супутніх, що поновилися природно.

Процес природного поновлення довготривалий час вивчався науковцями кафедри загального лісівництва нинішнього Національного аграрного університету і узагальнений у монографії О. Л. Новікова, П. М. Мегалінського, М. Б. Бертуш і В. С. Наконечного (1959). Штучне поновлення вирубок вивчалося ще в 30-ті роки XX ст. фахівцями кафедри загального лісівництва і кафедри лісових культур. Як результат, були опрацьовані типи лісових культур для України (П. С. Погребняк, Л. М. Вербицький, 1938). У 1938 р. запропоновані типи, що були узгоджені з типологічною сіткою Алексєєва-Погребняка та розповсюджені на територію лісів водоохоронної зони СРСР. Пізніше типи лісокультур уточнювалися Д. Д. Лавриненком, А. М. Флоровським, А. К. Ковалевським (1950,1956). У 1976 р. науково-технічна рада Міністерства лісового господарства України схвалила типи лісових культур, опрацьовані П. Г. Вакулюком. Величезний досвід штучного лісопоновлення та лісорозведення в рівнинних районах України узагальнений у монографії П. Г. Вакулюка, В. І. Самоплавського (1998). У цій роботі приділена увага підбору головних порід відповідно до типу лісорослинних умов. На жаль, у наведених роботах відображені типи культур, створення яких або потребує значної частки ручної праці, або, навпаки, надто велика увага приділена механізації окремих операцій. Все це відображає певні етапи розвитку лісокультурної справи в Україні. Але у 90-ті роки XX та на початку XXI ст. економічна ситуація в Україні, у тому числі і в лісовому господарстві, різко змінилася. Механізація лісокультурних робіт стала надто дорогою, до того ж не все те, що раніше впроваджувалося, можна визнати доцільним. Тому на початку ІІІ тисячоліття потрібно багато дечого переглянути, включаючи типи культур, схеми змішування деревних порід, агротехніку їх створення тощо.

Економічна ситуація у державі змушує більш серйозну увагу звернути на використання могутніх сил природи у справі поновлення лісів природним шляхом. У наведеній монографії О. Л. Новікова та ін. на основі численних досліджень даються рекомендації стосовно можливостей використання природного поновлення сосни і листяних порід залежно від типів лісорослинних умов, оптимальні способи сприяння природному поновленню, рекомендуються способи головних рубок для різних категорій лісових насаджень та лісорослинних зон. Ці дослідження показали, що умілим застосуванням складних способів головних рубок можливе скорочення терміну вирощування лісостанів до технічної стиглості на 10-15 років, порівняно із застосуванням суцільних рубок і наступного штучного поновлення вирубок. Це — один із реальних шляхів підвищення продуктивності лісів.

Основою для успіху у використанні природного поновлення є грамотне застосування класифікації лісорослинних умов за Алексєєвим-Погребняком. На основі досліджень кафедри загального лісівництва УСГА у 50-х pp. XX ст. були запропоновані найбільш імовірні шляхи природного поновлення лісів для зони Полісся і Лісостепу України. Найбільш успішно іде природне поновлення сосни у Західному Поліссі, гірше — у Центральному, ще гірше — у Східному Поліссі.

Діброви Лісостепу і Степу України доцільно поновлювати після суцільних способів головних рубок штучним і комбінованим (тобто введенням головної породи культурою і супутніх — природним шляхом) способами. Останній спосіб найбільше підходить для лісів право­бережного Лісостепу.

У гірських лісах Українських Карпат природним шляхом доцільно поновлювати букові насадження і, в ряді випадків, ялинові. Штучно поновлювати букове насадження складно через дві причини: 1) труднощі у збиранні насіння та тривалі періоди слабкого плодоношення бука; 2) складності вирощування культур, оскільки у перший рік життя рослини мають незадерев’янілий стовбурець і страждають від осоння.

Відомо, що чим гірші лісорослинні умови, тим менша кількість деревних порід входить до складу лісостану. Це положення слід використовувати не тільки при лісорозведенні, але і при лісопоновленні і подальшому лісовирощуванні. У найбільш жорстких умовах можливе існування якоїсь однієї деревної породи, наприклад дуба на засолених площах.

У монографії П. Г. Вакулюка і В. І. Самоплавського (1998) даються рекомендації щодо створення лісових культур у основних групах лісорослинних умов. На нашу думку, прийшов час до перегляду схем розміщення рослин на площі. Вони повинні забезпечувати з віком формування лісових насаджень з більш-менш рівномірним розмі­щенням дерев на площі, що при традиційній, рядовій схемі розміщення дуже важно реалізувати на практиці при подальшому вирощуванні.