21.Значення гумусу в землеробстві

Вміст органічної речовини в грунтах та його найцінішої складової частини гумусу є важливим показником родючості, що характеризує його поживний режим, фізичні, фізико-хімічні та біологічні властивості. Він забезпечує створення агрономічно ціної структури та сприятливих водно-фізичних властивостей гумусу. Вміст гумусу в грунтах України визначається зональністю, їх гранулометричним складом , ефективнічтюведення бородьби з водною і вітровою ерозіями та обсягами застосування ограганічних добрив і часткою багаторічних трав в структурі посівних площ та іншими чиниками. Вміст гумусу в орному шарі ізнх типів грунтів на території Україні змінюється від 4-5% у чорноземах типових і звичайних до 0,5 -1% у дерново-підзолистих, піщаних і глинисто-піщаних грунтах Полісся. Однак з основних методів контролю за гумосовим складом грунту є розрахунок балансу гумусу. Під яким розуміють різницю в кількості мінералізованого і новоутвореного гумусу в грунті і окремими сільськогосподарськими культурами аба в сівозміні чи в цілому по господарстві визначену в т/га. Як і баланс елементів живлення баланс гумусу є додатнім, відємним, чи нульовим.

22.Статті втрати гумусу

Основною причиною втрат гумусу є його мінералізація внаслідок підвищення аерації грунту після механічного обробітку, застосування фізіологічно-кислих добрив, активізації мікрофлори грунту після внесенн мінеральних добрив, насамперед азотних, осушення перезволожених грунтів .Велика кількість гумусу може втрачатися внаслідок водної і вітрової ерозії грунту. Принято вважати, що середньорічна мінералізація грунту під зерновими культурами становить 0,5 — 1 т/га, просапними -1,5-2,5 т/га, під чистим паром — 2,5-3,5 т/га. Раціональна система ведення господарства має запобігати непродуктивним втратам гумусу і забезпечувати надходження органічної речовини в грунт у кількостях. Які б перевищували втрати, тобто формують його додатній баланс.

23.Роль вапнування у підвищенні родючості грунту

В Україні грунти з підвищеною кислотністю рН менше 5,5 займають близько 25% с/г угідь в тому числі 8,5 млн орних земель, основні площі кислих грунтів знаходяться на Поліссі і Лісостепу. Найбільшу кислотність мають верхові торфовища і дерново-підзолисті грунти, дещо меншу сірі лісові. Кисла реакція грунтового розчину супроводжується рухомістю гумусових сполук, надлишковим вмістом рхомих форм Al, Mg, Fe, зниження доступності P і Md, гальмування надходження в рослини Ca і Mg. У звязку із цим на кислих грунтах отримують низькі врожаї низької якості, а окупність мінеральних добрив невисока у комплексі заходів . Основне місце належить вапнуванню , після вапнування відбувається глибока і триваладія вапна на грунт, а через нього і на рослину. Вапнування позитивно впливає на агрохімічні, фізикохімічні та біологічні властивості кислих грунтів, поліпшує умови живлення рослин. Вапнування є важливою умовою інтенсифікації землеробства на кислих грунтах, підвищуючи їх родючість та окупність мінеральних добрив, збільшує ефективність мінеральних добрив на 30-40%.