- •1.Державна політика у сфері вищої освіти (закон про вищу освіту)
- •2. Вимоги до особистості викладача внз
- •3. Специфіка та основні напрями діяльності викладача внз.
- •4. Рівні,ступені та кваліфікації вищої освіти, їх характеристика (Закон України Про вищу освіту)
- •5.Дидактика вищої школи .Основні категорії дидактики.
- •6. Управління у сфері вищої освіти (Закон……) Стаття 12. Управлiння у сферi вищої освiти
- •8.Основні завдання вищого навчального закладу. Типи вищих навчальних закладів (Закон )
- •9. Зміст освіт у вищій школі. Складові освітньої підготовки .
- •10. Управління вищим навчальним закладом (Закон..) Стаття 32. Керівник вищого навчального закладу
- •11. Національні особливості ,структура вищої освіти в зарубіжних країнах (на прикладі конкретних країн)
- •12.Вченна рада вищого навчального закладу,її ф-ції та принципи закладів(Закон…) Стаття 34. Вчені ради
- •13. Положення про організацію освітнього процесу у хду. Специфіка Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (єктс)
- •14.Органи громадського самоврядування вищих навчальних закладів (Закон…) Стаття 37. Органи громадського самоврядування у вищих навчальних закладах
- •15. Планування навантаження викладача вищої школи. Навчальний план і навчальні програми як вихідні державні документи планування і організації освітнього процесу у вищій школі.
- •16. Студентське самоврядування : структура ,принципи функціонування,права та обов’язки (Закон…) Стаття 38. Студентське самоврядування
- •17.Характеристика сучасної системи вищої освіти України
- •18. Організація освітнього процесу у внз. Учасники освітнього процесу (Закон…)
- •19.Права та обов’язки науково-педагогічних працівників внз (Закон…) Права і обов’язки педагогічних працівників
- •20.Особливості кредитно – модульної системи організації навчання
- •21. Форми організації навчання у вищій школі.
- •23. Семінарські,практичні та лабораторні заняття у внз
- •24. Наукова та інноваційна діяльність у внз(Закон…)
- •25. Самостійна робота студентів :особливості організації та методичного забезпечення.
- •26. Державна політика щодо міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти (Закон…) Стаття 3. Державна полiтика у сферi вищої освiти
- •27. Сутність поняття «студент» та його основні ознаки .
- •28. Психологічна характеристика студентства . Суперечності та кризи студентського віку.
- •29. Завдання національного виховання студентів у внз.
- •30. Адаптація студента до умов навчання у внз. Роль куратора у цьому процесі.
- •31. Значення педагогічного спілкування як форми контактної педагогічної взаємодії .
- •32.Психолого-педагогічні особливості студентської групи та її структури .
- •33. Проблема лідера та лідерства .
- •34. Розвиток студентської групи ,формування студентського колективу.
- •35. Місце та роль куратора академічної групи у виховному процесі та зміст його діяльності.
- •36. Труднощі та барєри в професійно-педагогічному спілкуванні викладачів і студентів.
6. Управління у сфері вищої освіти (Закон……) Стаття 12. Управлiння у сферi вищої освiти
1. Управлiння у сферi вищої освiти у межах своїх повноважень здiйснюється:
1) Кабiнетом Мiнiстрiв України;
2) центральним органом виконавчої влади у сферi освiти i науки;
3) галузевими державними органами, до сфери управлiння яких належать вищi навчальнi заклади;
4) органами влади Автономної Республiки Крим, органами мiсцевого самоврядування, до сфери управлiння яких належать вищi навчальнi заклади;
5) Нацiональною академiєю наук України та нацiональними галузевими академiями наук;
6) засновниками вищих навчальних закладiв;
7) органами громадського самоврядування у сферi вищої освiти i науки;
8) Нацiональним агентством iз забезпечення якостi вищої освiти.
2. Кабiнет Мiнiстрiв України через систему органiв виконавчої влади:
1) забезпечує реалiзацiю державної полiтики у сферi вищої освiти;
2) органiзовує розроблення, затверджує та забезпечує виконання загальнодержавних програм розвитку сфери вищої освiти;
3) забезпечує розроблення i здiйснення заходiв щодо створення матерiально-технiчної бази та iнших умов, необхiдних для розвитку вищої освiти;
4) видає у межах своїх повноважень нормативно-правовi акти з питань вищої освiти;
5) безпосередньо або через уповноважений ним орган здiйснює права засновника, передбаченi цим та iншими законами України, стосовно вищих навчальних закладiв державної форми власностi;
6) створює дiєвi механiзми реалiзацiї передбачених цим Законом прав вищих навчальних закладiв, наукових, науково-педагогiчних i педагогiчних працiвникiв та осiб, якi навчаються у вищих навчальних закладах;
7) забезпечує широку участь незалежних експертiв i представникiв громадськостi, роботодавцiв та осiб, якi навчаються у вищих навчальних закладах, у пiдготовцi та прийняттi проектiв нормативно-правових актiв та iнших рiшень, що стосуються регулювання взаємодiї складових системи вищої освiти та її функцiонування в цiлому;
8) встановлює особливi умови пiдготовки фахiвцiв за прiоритетними високотехнологiчними напрямами вiдповiдно до державних цiльових програм;
9) забезпечує здiйснення контролю за дотриманням законодавства про вищу освiту.
7. Основні історичні етапи становлення та розвитку системи вищої освіти в Україні
Основні історичні етапи розвитку системи освіти в Україні. До 1918 року існувала система, яка відповідала теоріям формальної і матеріальної освіти. До нижчого рівня освіти належали сільські церковнопарафіяльні школи, де навчали в межах 2–3-х класів Закону Божому та письму. На середньому рівні освіти були гімназії, які готували абітурієнтів до вступу у вищі навчальні заклади. Освіта ця вважалася формальною, тому що вивчалися предмети, які не завжди мали практичне значення і спиралися на механічне запам’ятовування. Особливо вважалися формальними латинська і грецька мови. До вищого рівня освіти належали університети, які давали переважно гуманітарну освіту.
Матеріальна освіта здійснювалася в реальних (для підготовки спеціалістів виробництва) і в комерційних (для підготовки купців та економістів) училищах, технікумах, політехнічних інститутах. Але освіта царської Росії не була спрямована на забезпечення освітою всього народу. Освіта до 1920 року в Україні пережила бурхливе оновлення і розвиток. Так, у 1920, 1930, 1934–1935 роках вийшли урядові документи щодо освіти, які поступово вдосконалювали її. Отже, з’явилися дошкільні заклади, школи першого ступеня (8–12 років), школи другого ступеня (12–15 років); фабрично-заводські учнівства і технікуми (1920 р.). Запроваджувалося загальне обов’язкове початкове навчання (1930 р.), загальне семирічне навчання (1934–1935 рр.). Удосконалювалася і система управління освітою. Державним органом, який керував усіма типами навчальних закладів, стало Міністерство освіти України. Законом «Про освіту» (1992 р.) [2] ліквідовано систему середньої спеціальної освіти і тим накреслено перспективу розвитку цих закладів у вищі навчальні – коледжі. У грудні 1992 року Кабінетом Міністрів, Президентом України була прийнята Концепція «Освіта» (Україна XXI століття), програма була розрахована до 2000 року і в перспективі на початок XXI століття.
