Глава 17 право інтелектуальної власності

1. Поняття та види інтелектуальної власності, загальні положення.

2. Авторське право:

а) поняття авторського права;

б) поняття суміжних прав.

3. Право промислової власності:

а) право на наукове відкриття;

б) право на винаходи, корисні моделі та промислові зразки;

в) право на компонування інтегральної мікросхеми;

г) право на раціоналізаторську пропозицію;

д) право на селекційні досягнення; є) право на комерційну таємницю.

4. Правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг:

а) право на комерційне найменування;

б) право на торговельну марку ;

в) право на географічне зазначення .

5. Захист права інтелектуальної власності.

§ 1. Поняття та види інтелектуальної власності, загальні положення.

Всім відомий вислів „наука - двигун прогресу" і тому ефективний розвиток науки, техніки та культури, особливо у 21 столітті, визначає соціально-економічний розвиток як України, так і будь-якої іншої країни. Так, наприклад, суперечки навколо постачання газу знов нагадали суспільству про необхідність якнайбистрішого запровадження енергозберігаючих технологій в наше виробництво. Тому безперечним є вплив творчої інтелектуальної діяльності на добробут як кожної окремої людини, так і всього суспільства в цілому. Країни з високо розвинутою ринковою економікою відзначаються високим рівнем розвитку освіти, науки і культури .

¹ Тут культуру слід розуміти в найширшому значенні цього слова - це рівень розвитку мистецтва і виробництва, виробничої інфраструктури і матеріально-технічного забезпечення побуту тощо. - Цивільне право України: Підручник. Книга перша / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової, с. 566.

300

В Україні така підгалузь цивільного права як інтелектуальна власність переживає момент становлення, оскільки в радянські часи результати творчої інтелектуальної діяльності роздивлялися як такі, що мали „головним чином відносний (зобов’язально-правовий), а не абсолютний характер"¹. В Конституції України питанням розвитку всіх видів творчості наддається велика увага і ст. 54 зазначає, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, виникаючих у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Вперше у вітчизняній цивілістиці термін „інтелектуальна власність" був використаний у Законі України „Про власність", хоча і не розкривав його поняття, а потім і Конституція України у ст. 41 закріпила, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У ЦК цим питанням присвячена книга четверта „Право інтелектуальної власності". Прийнято також ціла низька законних та підзаконних нормативних актів, що регулюють прямо чи опосередковано питанні інтелектуальної власності і про які мова піде далі.

Проект ЦК взагалі не містив в собі поняття інтелектуальної власності, а поняття, дане у ст. 418 ЦК: „Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом" -також далеке від досконалості. В цивілістичній науці загальноприйнятим є визначення право власності в об’єктивному розумінні (сенсі) - як сукупності правових норм, а у суб’єктивному - як сукупності правомочностей власника. У наведеному визначені мова не йде ні про перше, ні про друге. І цьому є певні, виправдання. По-перше, згадаємо знов таки сентенцію римського юриста Яволена, що в цивільному праві будь-яке визначення є вельми небезпечним, а по-друге, складність визначення поняття „право інтелектуальної власності"

¹ Цивільне право України: Підручник / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова, с. 339.

301

полягає у наступному, що і відрізняє його, певним чином, від загального поняття права власності.

Серед всіх підстав набуття (виникнення) права власності, зазначених у главі 24 ЦК, підстави виникнення права інтелектуальної власності мають певну специфіку. Право інтелектуальної власності на результат творчої діяльності виникає насамперед у силу його створення, але за умови відповідності вимогам закону. При цьому для одних результатів творчої діяльності, щоб вони стали об’єктами права інтелектуальної власності, достатньо самого факту створення, тобто надання результату об’єктивованої, матеріальної форми, а для інших (наприклад, для винаходів, корисних моделей тощо) потрібна їх легалізація (легітимація). Останні стають реальністю лише завдяки їх залученню у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських операцій та процесів матеріального виробництва. Лише в результаті зазначеної сукупності дій об’єкт творчості перетворюється на особливий вид власності¹. Право інтелектуальної власності вникає також і у силу закону, наприклад, у роботодавця на твір, створений у порядку виконання трудового договору або на замовлення. Підставою виникнення права інтелектуальної власності можуть бути і цивільно-правові договори.

Ч. 1 ст. 419 ЦК вказує, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Це положення можна розуміти таким чином, що це не абсолютно тотожні поняття, а самостійні правової категорії, які мають певні відмінності. В цивілістичній теорії щодо визначення співвідношення права інтелектуальної власності з іншими майновими та немайновими правами існують дві основних точки зору. Згідно з першою права автора результату творчої діяльності роздивляються як специфічний різновид права власності², а автори іншої точки зору вважають права авторів результатів

‘ Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект. - Харків, 2002, с. 173-174. ² Підопригора О.А. у праці Право власності в Україні: Навчальний посібник / За ред. О.В.Дзери і

Н.С.Кузнєцової. - К., 2000, с. 547-586.

302

творчої діяльності виключними правами, які не є правами власника . Представляється, що перша точку зору є вірною, оскільки книга четверта ЦК веде мову саме про право інтелектуальної власності. В той же час, між об’єктами права власності і об’єктами права інтелектуальної власності існують слідуючи відмінності:

1. результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об’єктом права інтелектуальної власності лише при точній відповідності з вимогами закону;

2. існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним, виключним правом, обмежене певним строком .

Деякі результати творчої діяльності, це стосується об’єктів авторського права, об’єктивовані певним чином чи втілені у певну матеріальну форму (музика - у вигляді запису на нотному стані, комп’ютерна програма - на диску, роман - у вигляді надрукованої книги) одночасно можуть роздивлятися і як об’єкти права власності, і як об’єкти права інтелектуальної власності, та, таким чином, класифікуватися як речі. В той же час, виникнення права власності на куплену картину, книгу чи інші об’єкти права інтелектуальної власності , набуті на законних підставах, не позбавляє їх авторів права інтелектуальної власності. І навпаки, перехід права інтелектуальної власності від автора до іншої особи (правонаступника), не позбавляє права власності автора на матеріальний носій (наприклад, книгу).

Підсумовуючи наведене, можна визначити право інтелектуальної власності в об’єктивному сенсі як сукупність правових норм, що регулюють право власності на результати творчої діяльності, яким законом надано правову охорону. У суб’єктивному розумінні - це сукупність прав автора або його правонаступників з володіння, користування та розпорядження об’єктами інтелектуальної власності.

‘ Сіренко І. Юридична природа прав на об’єкти інтелектуальної власності // Українське право, 1997, число 1, с.

133.

² Цивільне право України: Підручник / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова, с. 343.

303

В проекті ЦК передбачалося, що книга четверта „Право інтелектуальної власності" буде поділятися на три розділи, тобто види права інтелектуальної власності: розділ 1 „Авторське право та суміжні права", розділ 2 „Право промислової власності" та розділ 3 „Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг". Таким же чином побудований і Модельний цивільний кодекс для країн СНД¹. Міжнародні конвенції поділяють результати творчої діяльності на дві групи: 1) літературна-художня власність (включаючи суміжні права) та 2) промислова власність. Діючий цивільний кодекс не має ніякого поділу, а роздивляє об’єкти права інтелектуальної власності почергово.

Суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (ст. 421 ЦК). Творцем об’єкту права інтелектуальної власності може бути тільки фізична особа незалежно від її віку - первинний суб’єкт. Юридичні особи не можуть бути творцями, але у відповідності із законом можуть стати вторинними, похідними суб’єктами права інтелектуальної власності у разі переходу до них цього права, наприклад, якщо твір створювався у порядку трудового договору. Похідними суб’єктами права інтелектуальної власності є також і фізичні та юридичні особи, до яких це право перейшло в силу закону чи договору.

Об’єктами права інтелектуальної власності є:

літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

¹ Гражданский кодекс. Проект. Часть 2. Модель. - СПб, 1995.

304

комерційні таємниці (ст. 420 ЦК). Ці результати творчої, інтелектуальної діяльності стають об’єктами права інтелектуальної діяльності тільки якщо вони відповідають вимогам закону. Цей перелік не вичерпним, оскільки інтенсивний розвиток науки і техніки може призвести до появи нових об’єктів інтелектуальної власності.

Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом (ч.2 ст. 418 ЦК).

До особистих ііемайнових прав інтелектуальної власності відносяться:

1. право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності. Це право проявляється у тому, що автор (творець) може вимагати щоб на творі, його примірниках, під час виконання тощо зазначалося його ім’я або псевдонім, або спеціальна назва.

2. право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності. Зазначене право у спеціальній літературі часто називається правом на захист репутації автора і полягає у тому, що при виданні, публічному виконанні та іншому використанні об’єкту інтелектуальної власності забороняється вносити зміни в його зміст, назву, перекручувати ім’я автора тощо.

3. інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. До інших особистих немайнових прав, передбачених законом, можна віднести права: на пріоритет, на обнародування твору, на’ подання заявки для одержання патенту чи свідоцтва тощо

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом (ч. 4 ст. 423 ЦК).

305

До майнових прав інтелектуальної власності у відповідності із ст. 424 ЦК відносяться:

1. право на використання об’єкта права інтелектуальної власності. Суб’єкт права інтелектуальної може використовувати свій об’єкт будь- яким способом, за виключенням способів прямо заборонених законом.

2. виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності. Як видно із зазначеної норми, законодавець поділяє майнові права на виключні та невиключні. Виключне право означає, що тільки суб’єкт цього права може дозволяти використання свого об’єкту.

3. виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання. Суб’єкт права інтелектуальної власності може вимагати припинення підготовки до порушення його прав, приймати участь у перевірці виробничих приміщень, технологічних процесів, складів тощо, пов’язаних з виготовленням контрофактної продукції тощо.

4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними

безстроково, якщо інше не встановлено законом, а майнові права є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором (ст. 425 ЦК).