Б) право на торговельну марку

В сучасному законі міститься легальне визначення торговельної марки, під якою розуміється будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів ( ст. 492 ЦК). Одним із таких позначень є ї логотип, під яким у відповідності із ст. 1 Закону України „Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р.¹ розуміється постійний словесний, образотворчий або об’ємний знак, комбінований з літерами, цифрами, словами або без них, що є емблемою телерадіоорганізації, студії, агентства чи окремої особи, які представляють свої телерадіопрограми чи передачі.

Торговельна марка (знак для товарів та послуг) індивіалізує товари та послуги, що дозволяє відрізняти товари та послуги одних виробників від аналогічних товарів і послуг інших виробників. Загальновизнаною є думка, що

¹ ВВР, 1994, № 10, ст. 43. Слід зазначити, що словосполучення „торговельна марка", „товарний знак", „знак для товарів і послуг" у законодавстві вживаються як синонімічні і наряду з термінами „фірмове найменування", „фірма", „комерційне найменування" поглинаються поняттям - комерційні позначення.

356

торговельна марка виконує слідуючи функції: відрізняльну, інформативну, рекламну, охоронну, гарантійну і психологічну¹.

В той же час у статті 6 Ьіз Паризької конвенції зазначається, що країни Союзу зобов’язуються чи з ініціативи адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни, чи за клопотанням зацікавленої особи відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію і забороняти застосування товарного знака, що становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатні викликати змішування зі знаком, що за визначенням компетентного органу країни реєстрації чи країни застосування вже є у цій країні загальновідомим як знак особи, що користується привілеями цієї Конвенції, і використовується для ідентичних або подібних продуктів. Це положення поширюється і на ті випадки, коли істотна складова частина знака становить відтворення такого загальновідомого знака чи імітацію, здатну викликати змішування з ним. Стаття 6 іег даної конвенції вказує, що країни Союзу домовляються відхиляти чи визнавати недійсною реєстрацію та забороняти шляхом відповідних заходів використання без дозволу компетентних органів як товарних знаків чи як елементів цих знаків гербів, прапорів та інших державних емблем країн Союзу, впроваджених ними офіційних знаків і клейм контролю й гарантії, а також будь-яке наслідування цьому з точки зору геральдики. Такі ж положення містяться і українському законодавстві і Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 р. містить ще більш широкі підстави невизнанні знаків торговельною маркою (ст. 6 ).

У ст. 493 ЦК зазначається, що суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Хоча дана стаття і прямо не вказує на це, але цілком зрозумілим є те, що фізичні та юридичні особи повинні бути виробниками відповідної продукції і послуг, тобто суб’єктами підприємницької діяльності. Також до суб’єктів права на інтелектуальну

¹ Охрана промьішленной собственности. - Таллинн, 1980, с. 44-53. В літературі наводилися і інші функції. Див., наприклад: Гаврилов З.П. Некоторьіе вопросм охраньї товарних знаков в СССР // Вопросьі изобретательства. 1978, № І, с. 33. ²ВВР, 1994, №7, ст. 36.

357

власність на торговельну марку відносяться і їх правонаступники. Одночасно потрібно вказати на те, що автор торговельної марки, тобто особа, чиєю творчою діяльністю вона створена, не є суб’єктом промислової власності на торговельну марку, оскільки він створює її на замовлення для відповідного виробника.

Право промислової власності на торговельну марку може виникати одночасно і у декількох фізичних чи юридичних осіб.

Право промислової власності на торговельну марку набувається з моменту одержання свідоцтва, під яким розуміється документ, що видається на зареєстровану торговельну марку. Право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об’єднання осіб або їх правонаступники, заявка якої має більш ранню дату подання до Установи. Заявка складається українською мовою і повинна містити: заяву про реєстрацію знака; зображення позначення, що заявляється; перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за МКТП. На підставі рішення про реєстрацію знака та за наявності документів про сплату державного мита за видачу свідоцтва і збору за публікацію про видачу свідоцтва здійснюється публікація в офіційному бюлетені відомостей про видачу свідоцтва, визначених в установленому порядку. Видача свідоцтва здійснюється Установою у місячний строк після державної реєстрації знака. Свідоцтво видається особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання свідоцтва мають кілька осіб, їм видається одне свідоцтво. ,

Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та • переліком товарів і послуг (ст. ст. 6, 12-14 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг").

Ч. З ст. 494 ЦК передбачає, що набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення

358

свідоцтвом. Україна приєдналася до Мадридської (1989) угоди про міжнародну реєстрацію товарних знаків¹, до Ніццької (1957) угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків², до Договору про закони щодо товарних знаків³, що набув чинності (в тому числі і для України) 1 серпня 1996 р. МОН України видало наказ N 576 від 03.08.2001 Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, у відповідності з якої і відбувається подання заявки.

До майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку у відповідності до ст. 495 ЦК відносяться:

1. право на використання торговельної марки. Права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах . Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

2. виключне право дозволяти використання торговельної марки. Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі

¹ ВВР, 2000, № 35, ст. 285. ²ВВР,2000,№35, ст. 284. ³ВВР, 1995, №37, ст. 281.

⁴ Доменне ім’я — ім’я, що використовується для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті.

359

ліцензійного договору. Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання. Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати торговельну марку без його згоди, якщо інше не передбачено Законом України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг": зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Строк чинності права інтелектуальної власності на торговельну марку

згідно ст. 496 ЦК визначається у десять років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом. Власник свідоцтва на торговельну марку у відповідності до ст. 22 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути достроково припинено як за бажанням її власника у будь-який час, так і у випадках, передбачених законом. Ст. 18 Закону України „Про охорону

360

прав на знак для товарів і послуг" вказує, що відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи. Підставами для дострокового припинення майнових прав на торговельну марку є: 1) дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії. Дія свідоцтва припиняється з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено. 2) дія свідоцтва припиняється за рішенням суду у зв’язку з перетворенням знака в позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після дати подання заявки. 3) якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.

Достроково припиненні майнові права промислової власності на торговельну марку можуть бути і поновлені бувшим власником свідоцтва шляхом подання заявки на її повторну реєстрацію протягом трьох років після припинення дії свідоцтва.

Свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. При визнанні свідоцтва чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки (Стаття 19 зазначеного Закону).

361