§ 4. Правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Третьою групою результатів інтелектуальної власності є засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. В умовах ринкової економіки різко зросла кількість її учасників і, відповідно, обсяги товарів, що ними виробляються, та послуг, що надаються ними. Безліч

352

виготовлювачів випускають однорідні споживчі товари та надають однотипні послуги, а різниця полягає у тому, що одні з них відповідають світовим взірцям, а інші є недоброякісними. Для захисту як виробників, так і споживачів у світовій практиці склався такий засіб індивідуалізації виробників, їх товарів чи послуг як фірмове найменування , знаки для товарів і послуг. Але оскільки на деякі якісні характеристики однорідних товарів оказує вплив і місце їх походження, що чітко видно на прикладі хімічної формули та сполук лікувальних чи столових вод, то виникла необхідність розрізняти деякі товари і за місцем їх виробництва, походження.

А) право на комерційне найменування

Новий ЦК у ст. 489 ввів поняття комерційне найменування, правова охорона якому надається, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Слід зауважити, що законодавство вживає і інші терміни - „фірмове найменування" або просто - „фірма", які розуміються як тотожні (наприклад, ст. 90 ЦК). Таке право (право використовувати комерційне (фірмове) найменування) статтею 90 ЦК надається підприємницьким товариствам і може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Воно вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

У разі зміни свого найменування юридична особа крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов’язана помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про, державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах.

Фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов’язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака, зазначається у ст. 8 Паризької конвенції. Ч. 2 ст. 489

353

ЦК також підкреслює, що право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. У відповідності до ст. 23 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р.¹ засновник (засновники) юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств— строком на дев’ять місяців, вказавши при цьому у заяві про резервування найменування юридичної особи повне найменування юридичної особи, під яким він (вони) мають намір її зареєструвати.

Як бачимо, ні національне законодавство, ні міжнародні конвенції не містять легального визначення комерційного (фірмового) найменування. Але світова практика виробила певну словесну формулу формування фірмового найменування (фірми), яка складається з двох частин - основної чи корпусу фірми та допоміжної чи додатка. У корпусі фірми повинно бути зазначено організаційно-правова форма юридичної особи (акціонерне товариство), тип (приватне, державне) та предмет діяльності (навчальна, виробнича, комерційна тощо). Допоміжна частина формули фірмового найменування складається з двох елементів: обов’язкового, який складається із спеціальної назви юридичної особи (оригінальної назви - „Верес", власних імен - „Неміров", географічних назв - пиво „Чернігівське") та факультативного, що містить позначення типу „універсальний", „центральний" тощо, а також скорочені найменування фірм - ЗАЗ-ДЕО, ХТЗ.

Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не . вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються, вказується у ч. 4 ст. 489 ЦК. Дане положення входить у колізію зі ст. 27 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", де передбачено, що

В ВР, 2003, №31-32, ст. 263.

354

підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися. Безумовно, що за юридичною ієрархією нормативних актів потрібно використовувати правила кодексу, але й положення вказаного закону мають рацію, оскільки запобігають недобросовісній конкуренції, коли фірму відомих виготовлювачів товарів, які користуються підвищеним попитом, використовують маловідомі виробники подібної продукції.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на комерційне найменування, безумовно, у відповідності до ст. 90 ЦК є юридичні особи - підприємницькі товариства. В той же час глава 43 ЦК коло цих осіб не визначає, а використовує терміни „особа" чи „особи", але з цього навряд чи можна зробити висновок, що суб’єктами права на фірму можуть бути і фізичні особи-підприємці, оскільки не зрозуміло, що вони будуть вписувати у словесну формулу фірми. До того ж Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачає резервування найменування тільки для юридичних осіб. З іншого боку і саме прізвище сумлінного і відомого у зв’язку з цим підприємця у практиці відіграє роль, подібну до фірмового найменування та й не потребує цього, тому що і так достатньо індифікує його.

До майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування відносяться:

1. право на використання комерційного найменування;

2. право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

3. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.’ У ч. 2 ст. 490 ЦК зазначається, що майнові права інтелектуальної власності

на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Положення цієї статті входять у певну колізію із змістом ст. 1115 та 1116 ЦК про комерційну концесію, у яких передання засобів індивідуалізації

355

суб’єктів цивільного обороту не передбачає одночасно і передання цілісного майнового комплексу або його частини, і це, на нашу думку, є вірним. Положення ч. 2 ст. 490 ЦК можуть застосовуватися, як передбачається, лише у випадку реорганізації юридичної особи - носія права на фірмове найменування.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування визначається часом існування самого суб’єкта цього права, оскільки у відповідності до ст. 491 ЦК воно припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом.