Є) право на комерційну таємницю

Новим об’єктом інтелектуальної власності, передбаченим Цивільним кодексом України 2003 р., стала комерційна таємниця, яка визначається ст. 505 ЦК як інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом

348

адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Як бачимо, із цього легального визначення випливає наступне: по-перше, комерційна таємниця - це інформація. Поняття інформації, як вже відмічалося у літературі, дуже містке, багатогранне і поки що чітко не визначено¹. Конституційний Суд у своєму рішенні від ЗО. 10. 1997 р. також зазначив, що „разом з тим аналіз правозастосовної практики, матеріалів конституційного звернення дає підстави констатувати наявність у нормативно-правовій базі в частині інформаційних правовідносин нечітко визначених, колізійних положень і прогалин, що негативно впливає на забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина"².

По-друге, ця інформація повинна бути секретною, тобто невідомою і не легкодоступною. Іншими словами, це не відкрита інформація, яка розміщена в технічній чи іншій літературі, в засобах масової інформації, в Інтернеті тощо.

По-третє, інформація, щоб вона стала комерційною таємницею, повинна мати комерційну цінність, тобто бути товаром.

По-четверте, ця інформація повинна бути забезпечена певними заходами щодо збереження її секретності.

Закон України „Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р.³ під інформацією розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (ст. 1) та поділяє її на види: статистична інформація; адміністративна інформація (дані); масова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація" довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація (ст. 18).

¹ Азимов Ч.Н. Научно-техническая информация и право. -X., 1987, с. 4-12.

² Законодавство України. Інфодиск, 2005. ³ВВР, 1992, № 48, ст. 650.

349

За режимом доступу, тобто передбаченому правовими нормами порядку одержання, використання, поширення і зберігання, інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Остання, в свою чергу поділяється за своїм правовим режимом на конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Стосовно інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ— надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України.

До конфіденційної інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, не можуть бути віднесені відомості: про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; стосовно стану справ із правами і свободами людини і громадянина, а також фактів їх порушень; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

350

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров’ю людей ( ст. ЗО зазначеного Закону)¹.

Підсумовуючи наведене, можна прийти до висновку, що об’єктом комерційної таємниці є визначена Законом України „Про інформацію" конфіденційна інформація.

Ч. 2 ст. 505 ЦК відмічає, що комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. У постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. N 611 „Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці"² до неї не відносяться: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню-заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов’язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища,

¹ Комерційною таємницею не може бути інформація, яка складає державну таємницю, визначену Законами України „Про інформацію" та „Про державну інформацію" від 21 січня 1994 р. (ВВР, 1994, № 16, ст. 93).

² Законодавство України. Інформдиск, 2005.

351

недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю можуть бути фізичні особи - підприємці та юридичні особи, незалежно від форми власності.

До майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю ст. 506 ЦК відносить :

1. право на використання комерційної таємниці;

2. виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3. виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

у відповідності до ст. 508 ЦК обмежується строком існування всієї сукупності ознак комерційної таємниці. Іншими словами, інформація складає комерційну таємницю до тих пір, поки вона не стане відомою як за волею її власника, так і поза його волі.