§ 2. Авторське право: а) поняття авторського права

Роль науки, літератури і мистецтва у вирішенні докорінних проблем прискорення соціально-економічного розвитку будь-якої країни є безперечною. Головні резерви прогресу суспільства знаходяться не тільки у технізації та індустріалізації, що, безумовно, є також необхідним, але й переважно у інтелектуалізації суспільства. Інтелектуальну діяльність часто називають

306

необхідною умовою виживання людства у третьому тисячолітті. Суспільні відносини, що виникають у зв’язку з використанням результатів науки, літератури та мистецтва, є предметом правового регулювання такого інституту цивільного права як авторське право або право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір. Авторське право в об’єктивному сенсі - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури і мистецтва. Авторське право у суб’єктивному розумінні - це сукупність правомочностей автора або його правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.

Нормативну базу авторського права або його джерела складають Конституція України, ЦК, закони¹, серед яких насамперед слід назвати Закон України від 23. 12. 1993 р. ( з подальшими змінами і доповненнями) „Про авторське право та суміжні права" , та підзаконні нормативні акти. Невід’ємною частиною джерел авторського права є також міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів 1886 р. з подальшими змінами і доповненнями; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952); Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961) та інші³.

Об’єктами авторського права у відповідності із ст. 433 ЦК є твори, а саме: 1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні’ твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або

¹ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 2003. № 3: Авторське право і суміжні права, с. 5-93. ²ВВРУ, 2001, № 43, ст. 214. ³ Зазначений бюлетень, с. 93-222.

307

науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2. комп’ютерні програми;

3. компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4. інші твори.

Як бачимо, наведений перелік не є вичерпним. Закон України „Про авторське право і суміжні права" серед інших об’єктів авторського права у ст. 8 згадує і такі як: твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; твори образотворчого мистецтва; сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; похідні твори; тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів. У ст. 1 зазначений закон дає визначення певних творів, наприклад, твір архітектури — твір у галузі мистецтва спорудження будівель і ландшафтних утворень (креслення, ескізи, моделі, збудовані будівлі та споруди, парки, плани населених пунктів тощо); твір образотворчого мистецтва — скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо; твір ужиткового мистецтва — твір мистецтва, в тому числі твір художнього промислу, створений ручним або промисловим способом для користування у побуті або перенесений на предмети такого користування; похідний твір — твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів).

308

Під твором взагалі слід розуміти результат творчої, інтелектуальної діяльності, відображений у певній об’єктивній формі. Результати технічної, нетворчої роботи (коректура, редагування, передрук, перепис тощо) не вважаються творами, а отож, і об’єктами авторського права. Твори є об’єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження, зазначається у ч. 2 ст. 433 ЦК, як оприлюднені, так і не оприлюднені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), вказується у ч. 2 ст. 8 Закону. В той же час суб’єкт авторського права будь-коли може зареєструвати своє авторське право у Державному департаменті інтелектуальної власності, яке входить до складу Міністерства освіти і науки України.

Ч. З ст. 8 вказаного Закону підкреслює , що передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Частина твору-, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до Закону України „Про авторське право і суміжні права".

Ст. 434 ЦК визначає, що не є об’єктами авторського права:

1. акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2. державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3. повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

4) інші твори, встановлені законом.

Ст. 10 Закону України „Про авторське право і суміжні права" відносить до таких творів: твори народної творчості (фольклор); грошові знаки; розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право зиі-§епегІ5 (своєрідне право, право особливого роду).

Первинним суб’єктом авторського права за загальним правилом є автор твору, творець, тобто той, хто внаслідок творчої, інтелектуальної власності його зробив (намалював картину, написав книгу, музику, створив комп’ютерну програму тощо). Автором може бути може бути будь-яка фізична особа, незалежно від громадянства, віку, статі, дієздатності та інших обставин. Похідними суб’єктами авторського права можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, до яких авторське право перейшло на підставах, передбачених законом.

Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "с", обведена колом, — © ; ім’я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору (ч.З ст. 11 Закону).

У деяких випадках твір може створюватися творчою працею двох чи більше авторів і тоді йдеться про співавторство. Співавторство поділяється на нероздільне і роздільним. Нероздільним є співавторство при якому неможливо визначити частину твору, створену кожним із співавторів і твір є єдиним цілим (наприклад, твори братів Стругацьких чи Вайнерів, Ільфа та Петрова). Роздільним є співавторство у якому можна чітко виділити частку кожного автора у творі (підручники, написані колективом авторів, зазначають частку кожного з них).

310

Такий поділ має і суто практичне значення, оскільки якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено правочином між співавторами. В той же час, незалежно від роздільного чи нероздільного співавторства, твір належить всім авторам і використовується за їх спільною згодою.

Автору твору у відповідності до ст. 438 ЦК належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право:

1. вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

2. забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору;

3. обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;

4. на недоторканність твору.

До майнових прав автора, передбачених ст. 440 ЦК, відносяться:

1. право на використання твору. Зміст цього права полягає у тому, що тільки сам автор, за передбаченими у законі виключеннями, може використовувати свій твір і давати дозвіл на його використання іншим особам. Тому є всі підстави погодитися з думкою, що це право автора відноситься до виключних¹.

2. виключне право дозволяти використання твору. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: відтворення творів; публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій,

¹ Підопригора О.А., В.Є.Макода, коментар до ст. 440 ЦК, с. 732.

311

енциклопедій тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер; імпорт примірників творів. Цей перелік встановлений ч. З ст. 15 Закону України „Про авторське право і суміжні права" не є вичерпним.

3. право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Ст. 441 ЦК роз’яснює, що під використанням твору розуміється:

1) опублікування (випуск у світ). Опублікування твору (це в повній мірі стосується фонограми, відеограми)— це випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права виготовлених поліграфічними,

електронними чи іншими способами примірників твору, у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права • власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору вважається також депонування рукопису твору у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору (ст. 1 Закону).

312

2. відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі. Під відтворенням слід розуміти виготовлення одного або більше примірників твору (відеограми, фонограми) в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер.

3. переклад. Автор твору може сам його перевести на іншу мову або договором невиключної ліцензії надати іншій особі дозвіл на його переклад (авторизований переклад). У цьому випадку перекладачам належить авторське право на здійснені ними переклад і вони користуються авторським правом на створений ними твір за умови дотримання ними прав автора, твір якого зазнав перекладу. Авторське право перекладачів не перешкоджає іншим особам здійснювати свої переклади тих самих творів. Якщо ж сам автор переклав свій твір (авторський переклад), то ніхто інший не має права перекладати цей твір.

4. переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни. Спеціальна література розрізняє первинний (авторський) твір та похідний. Похідний - це твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів). Під адаптацією розуміється пристосування твору до сприйняття його слабо підготовленими читачами, глядачами тощо (наприклад, випуск коміксів за відомим твором).

5. включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо. Тільки автор може дати дозвіл на включення його твору до« певної збірки. Авторові збірника(упорядникові) та інших складених творів належить авторське право на здійснені ним підбір і розташування творів та (або) інших даних, що є результатом творчої праці (упорядкування). Упорядник збірника користується авторським правом за умови дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених до складеного твору, а автори творів

313

мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором з упорядником збірника.

Видавцям енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець має право за будь-якого використання таких видань зазначати в них своє ім’я або вимагати такого зазначення.

6. публічне виконання. Публічне виконання— подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

7. продаж, передання в найм (оренду) тощо. Оскільки твір є об’єктом інтелектуальної власності, то його автор може розпоряджатися ним будь-яким способом, тобто укладати щодо нього будь-які цивільно-правові договори.

8. імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Імпорт твору, його примірників тощо допускається лише із згоди його автора. В той же час, для імпорту деяких творів на митну територію України необхідним є і дозвіл (ліцензія) компетентного державного органу. Так, наприклад, Вищий арбітражний суд України в рішення від 1 листопада 2000 р., посилаючись на ст. 39 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" вказав, що поширення закордонного друкованого засобу масової інформації в Україні без необхідного дозволу є неправомірною дією, що не породжує будь- яких прав, в тому числі і авторських¹.

¹ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 2003, № 3, с. 388.

314

Наведений у ст. 441 ЦК перелік не є вичерпним і Закон України „Про авторське право і суміжні права" доповнює його такими видами використання, як: 1) публічний показ— будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності); 2) публічне сповіщення (доведення до загального відома) — передача в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті; 3) публічна демонстрація аудіовізуального твору, відеограми -публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або -близьких знайомих цієї сім’ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень.

Ст. 442 ЦК визначає, що твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних

315

системах інформації. Схожий вид використання твору містить і Закон України „Про авторське право і суміжні права", якій у ст. 2 зазначає, що оприлюднення (розкриття публіці) твору — це здійснена за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо.

В той же час ч. 2 ст. 442 ЦК обмежує право на опублікування твору вказівкою на те, що твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров’ю та моральності населення. Щодо прав людини на таємницю її особистого і сімейного життя, то дані питання врегульовані нормами Конституції України та книгою другою ЦК „Особисті немайнові права фізичної особи". Під громадським порядком розуміється система відносин у сучасному суспільстві, яка охороняє конституційні права і свободи громадянина і людини.

Опублікування (оприлюднення) твору допускається, як вже відмічалося, тільки з дозволу автора, за виключаннями, передбаченими законом. Після смерті автора це право переходить до його правонаступників, якщо це не суперечить його волі. ^/ ‘

Ст. 444 ЦК передбачає випадки вільного та безоплатного використання твору будь-якою особою без згоди автора, але з обов’язковим зазначенням його імені та джерела запозичення:

1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою. Цитата - це порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов’язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити

316

зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні.

2. для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

3. в інших випадках, зазначених законом.

Закон України „Про авторське право і суміжні права" у ст. 21 містить більш широкий и вичерпний перелік зазначених випадків:

1. використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

2. використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

3. відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором;

4. відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

5. відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених

317

заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях; (Пункт 5 частини першої статті 21 в редакції Закону N 850-ІУ від 22.05.2003)

6. видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

7. відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

8. публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

9. відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою;

10) відтворення твору в цілях і за умов, передбачених статтями 22-25 цього Закону.

Ст. 22 Закону передбачає вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом, ст. 23 - відтворення примірників твору для навчання, ст. 24 - копіювання, модифікація і декомпіляція комп’ютерних програм, а ст. 25 - відтворення творів у особистих цілях.

Використання твору може бути як оплатним, так і безоплатним. Сам факт створення твору ніякої матеріальної вигоди автору не приносить, за винятком створення службового твору, під яким розуміється твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. У відповідності з ч. З ст. 16 Закону України „Про авторське право і суміжні права" за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

318

За будь-яке використання твору (окрім випадків, передбачених статтями 21-25 Закону) суб’єкти авторського права мають право вимагати сплати їм винагороди у вигляді або заробітної плати, або авторського гонорару у формі одноразового (паушального) платежу чи відрахувань за кожний реалізований примірник твору (роялті), а також комбінованих платежів. Розмір, форма і порядок виплати винагороди встановлюються у авторському договорі.

Кабінет Міністрів України (надалі - КМУ) встановлює мінімальні ставки авторської винагороди, які індексуються з мінімальною заробітною платою. Так, наприклад, КМУ видав такі постанови: від 18. 01. 2003 р. № 72 „Про затвердження мінімальних ставок винагорода (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав"; від 18. 01. 2003 р. № 71 „Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати"; від 26. 09. 2001 р. № 1252 „Тимчасове положення про мінімальні ставки гонорару та авторської винагороди за фільми, що створюються за державним замовленням на кіностудіях України"¹ тощо.

Окрім зазначених виплат автор має невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі п’яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору. Це право автора переходить до спадкоємців автора твору та спадкоємців цих спадкоємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір, вказується у ст. 448 ЦК. Вказане право автора називають у літературі правом слідування.

Строк дії авторського права визначається у законі з моменту створення твору і спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом (ст. 446 ЦК).

Такими випадками є:

¹ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 2003, № 3, с.310-338.

319

а) Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується загальний строк.

б) У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

в) Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

г) Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.

д) Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений (ст. 28 зазначеного Закону).

Закінчення строку дії авторського права на твори означає, що він стає народним, суспільним надбанням і може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом (ст. 447 ЦК, ст. 30 Закону України „Про авторське право і суміжні права").