2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи складаються з таких прав:

Право на життя, яке має кожна фізична особа, і яке є невід'ємним. Фізична особа не може бути позбавлена життя, і тому має право його захищати, як і своє здоров'я, а також життя і здоров'я інших осіб від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом. Зміст цього права складають також положення про те, що: медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися тільки зі згоди повнолітньої дієздатної особи; заборони евтаназії; права на стерилізацію, штучне припинення вагітності або запліднення (ст. 281 ЦК).

Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю і яка створена внаслідок підприємницької або іншої діяльності (ст. 282 ЦК). Це так звані деліктні зобов'язання, які будуть детально розглянуті у відповідному розділі.

Право на охорону здоров'я, що забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій (ст. 283 ЦК). Конституція України у ст. 49 передбачає, що кожний має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Досить детально це право регламентується „Основами законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 р.

Право на медичну допомогу, що складається з можливості з 14 років обирати лікаря та методів лікування, відмова від лікування (ст. 284 ЦК).

Право на інформацію про стан свого здоров'я, яку повинні надавати відповідні медичні організації. В той же час закон передбачає, якщо інформація про хворобу може погіршити стан здоров'я фізичної особи, то медичні працівники мають право дати неповну інформацію або обмежити можливість ознайомлення з окремими медичними документами (ст. 285 ЦК).

Право на таємницю про стан здоров'я, а також про факт звернення за медичною допомогою, діагноз, відомості, одержані при медичному обстежені, від розголошення яких потрібно утримуватися як медичним працівникам, так і іншим особам, яким про це стало відомо (ст. 286 ЦК).

Права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, полягає у тому, що ця особа має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, священнослужителя (ст. 287 ЦК).

Право на свободу, яка проявляється у забороні будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують це право (ст. 288 ЦК).

Право на особисту недоторканість означає, що фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. Фізична особа може розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам (ст. 289 ЦК).

Право на донорство крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин має повнолітня дієздатна фізична особа (ст. 290 ЦК).

Право на сім'ю належить фізичній особі незалежно від віку та стану здоров'я і ніхто не має права втручатися у її сімейне життя (ст. 291 ЦК).

Право на опіку або піклування виникає у малолітньої, неповнолітньої особи, а також у фізичної особи, яка визнана недієздатною або цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 2392 ЦК).

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля включає і право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання і поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною і кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання, належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо (ст. 293 ЦК).