1.1. Агрокліматичні умови зони діяльності господарства.

Клімат у Лісостеповій зоні помірно континентальний, його континентальність збільшується у східному напрямку. Тепле літо і помірно холодна зима. Середня температура січня становить на заході −4 °C, на сході −8 °C, а липня — відповідно +16 і +22 °C. Опадів випадає менше, ніж у зоні мішаних лісів, але більше, ніж у степах. Кількість опадів змінюється у східному напрямку від 600 до 500 мм, але майже стільки ж води випаровується; зволоження достатнє. В окремі роки у зоні, особливо в її південній частині, бувають посухи.

Порівняно м'яка зима, помірно вологе й тепле літо та родючі ґрунти створюють найсприятливіші на Україні умови для одержання високих і сталих урожаїв майже всіх тепло- і вологолюбивих культур.

У лісостепу сконцентровано 37,2% площі посіву зернових, 34,2 – озимої пшениці, 41 – ярого ячменю, 27,4 – кукурудзи, 81 – цукрових буряків, 35,5% овочевих культур. Крім того, значній площі займають кормові культури, які забезпечують кормами розвинуте м'ясо-молочне тваринництво, свинарство і птахівництво. Перетинаючи широкою смугою із заходу на схід територію республіки між Поліссям на півночі й Степом на півдні, зона відзначається неоднорідністю грунтово-кліматичних і погодних умов.

Життя рослин, їх ріст та розвиток відбуваються в результаті постійної взаємодії з довкіллям. Найінтенсивніше ці процеси проходять при наявності необхідних факторів у оптимальній кількості. Тому комплексне вивчення закономірностей росту, розвитку та формування врожаю сільськогосподарських культур у системі ґрунт–рослина–атмосфера можливі лише на підставі кількісної та якісної оцінки впливу метеорологічних умов. Найвища продуктивність посівів формується завжди при певному поєднанні метеорологічних елементів та оптимальних їх показників, що визначаються біологічними властивостями рослин.

Така кількість сонячної радіації забезпечує вирощування багатьох основних сільськогосподарських культур. Виділяють ще фізіологічно активну радіацію (ФР) в інтервалі довжин хвиль 0,35–0,75 мкм. Її енергія є джерелом усіх фотохімічних процесів у рослинах і використовується як для фотосинтезу, так і для регуляції інших фотофізіологічних процесів.

Надходження ФАР у різних регіонах України неоднакове. Тому оцінювати роботу в рослинництві доцільніше за допомогою коефіцієнта корисної дії ФАР у посіві (скорочено ККД ФАР, або кФАР). Він показує, який відсоток ФАР фіксується в урожаї порівняно з кількістю, що надходить на поверхню посіву культури. ККД ФАР коливається в широких межах. У природних фітоценозах він становить 0,2–0,5 %, в агроценозах низької культури землеробства – 0,1–0,4, середньої – 0,5–1, високої 2,3–4,9 %, теоретично можливий – 8–12 %. Коефіцієнт використання сонячної радіації залежить від культури. Так, для цукрових буряків він рівний 1,94–2,0%, конюшини – 2,0–2,18, картоплі – 2,2–2,38, шпинату – 0,3–0,4, моркви – 0,8–1,0, льону – 3,5–3,61, люпину 4,5–4,7, озимої пшениці – 1,9–2,0 %. Доведено, що для накопичення органічної маси рослинами необхідна така кількість радіації, яка б перевищувала певне значення, що називається комплексаційною точкою. Для багатьох світлолюбних рослин, до котрих відносяться сільськогосподарські, це значення знаходиться в межах 20–35 ВТ/м2. При нижчих значеннях інтенсивнішає дихання і зменшується накопичення органічної маси. В потоках сумарної радіації частка ФАР складає в середньому 50%. До того ж у розсіяній радіації вона дещо більша – 60%, а в прямій менше – 40%.

На процес фотосинтезу істотно впливає спектральний склад ФАР. Листки рослин характеризуються вибірковою здатністю щодо поглинання ФАР залежно від довжини хвиль. Найінтенсивніше поглинаються синьо-лілові промені довжиною 0,39–0,48 мкм, дещо менше – жовтогаряче-червоні довжиною 0,64–0,68 мкм і найменше жовто-зелені довжиною 0,50–0,60 мкм. Різні промені неоднаково впливають на продуктивність фотосинтезу. Фізіологічна радіація в синьо-фіолетовій частині спектра сприяє утворенню білків, а в червоно-жовтогарячій – вуглеводів.

За реакцією на світло рослини умовно поділяють на групи: довгого дня (пшениця, жито, овес, ячмінь, горох, льон, мак, конюшина, люцерна, буряки, морква); короткого дня (просо, кукурудза, квасоля, соя, сорго); проміжні та нейтральні. Проміжні культури не цвітуть і не плодоносять, а нейтральні зовсім не реагують на тривалість дня.

Рослини, вирощені при малому освітленні, характеризуються низьким вмістом хлорофілу та поживних речовин, особливо цукрів. При затіненні збільшується висота рослин, але послаблюється кущіння, знижується маса надземних органів і розвиток кореневої системи. Недостатня освітленість у роки з переважанням хмарної погоди є причиною слабкої диференціації тканини рослин, що часто призводить до вилягання зернових культур. Добре освітлені посіви формують високу врожайність доброї якості. Зерно сільськогосподарське культур при достатньому освітленні містить більше білку, клейковини, жиру та інших цінних речовин.

Опади теплого періоду (квітень – жовтень) мають особливе значення для сільського господарства. Кількість їх в середньому становить 350–400 мм, а на крайньому заході зони – понад 500 мм. Літні опади нерідко випадають у вигляді сильних злив, які завдають великої шкоди сільському господарству. В західних районах зони зливи в окремі роки дають шар води понад 200 мм за добу. На решті території найбільші добові максимуми знаходяться в межах 100–150 мм. Нерідко бувають дощі, які охоплюють велику територію, особливо в північних та західних районах. У середньому за рік кількість днів з опадами становить на півночі зони 160 і 135 днів, а з опадами не менше 5 мм – 30–40 днів.

У період вегетації по всій зоні майже щорічно спостерігаються бездощові періоди. Тривалість окремих бездощових періодів у західних районах досягає 18–20, а в південних та східних – 25 днів. Довші періоди бездощів’я можливі один раз у п’ять років. На крайньому північному заході зони вони досягають 35, а в південно-східних районах – 45 днів. У західних рівнинних районах найбільша тривалість бездощових періодів становить 50–60, а в південних і східних – 80 днів і більше. Загальне число посушливих днів протягом вегетаційного періоду дуже нестійке. Воно різко змінюється з року в рік залежно від характеру переважаючих циркуляційних процесів. За теплий період (квітень — жовтень) середнє число посушливих днів на півночі Лісостепу становить 30–40, на південний схід воно збільшується до 60–65.

Майже по всій території Лісостепу спостерігаються суховії. Особливо часто, причому досить тривалі (понад 15 днів), вони бувають у східних та південних районах; у західній частині зони з суховіями в середньому буває близько 4 днів. Суховії майже завжди спостерігаються при тривалому бездощів’ї, коли відносна вологість повітря знижується до 30% і нижче, температура його підвищується до 250 і більше, а швидкість вітру становить не менше 5 м у секунду. Ступінь шкідливості цього явища визначається його інтенсивністю та станом розвитку рослин. Найбільшу шкоду вони приносять під час запилення квіток та наливу зерна. У центральних та східних районах зони в окремі роки спостерігаються пилові бурі тривалістю в середньому до 5 днів.