5. Теорія міжнародної конкуренції м. Портера

Концепція міжнародної конкуренції створювалася американським професором Майклом Портером протягом 80-х років. Основні її положення викладені в опублікованій у 1991 р. у США книзі “Конкурентні переваги країн” ( російською мовою “Международная конкуренция”. М., 1993).

Головне питання, на яке намагається відповісти автор: “Яким чином фірми окремих країн здобувають перемогу в конкурентній боротьбі на світовому ринку?”

На підставі аналiзу практики компаній десяти провiдних країн-експортерів М.Портером була сформульована концепція міжнародної конкурентноздатності нації (теорія національного ромба). На його думку, конкурентноздатність країни визначається взаємодією 4 груп компонентів:

1. факторними умовами;

2. умовами попиту на внутрішньому і зовнішньому ринках;

3. станом обслуговуючих і близьких галузей;

4. стратегією фірми у певній конкурентній ситуації.

Розвиваючи вчення неокласичної школи, М.Портер визнає значення факторних умов, чисельність яких, на думку автора, збільшується шляхом введення нових компонентів. На відміну від Хекшера й Олiна, М.Портер вважає, що ці фактори країною не успадковуються, а створюються в процесі розширеного відтворення. Наприклад, нестача такого фактора, як земля, стала основою для розробки в Японії компактних технологічних процесів (гiдропонiка), що одержали згодом поширення на світовому ринку. Нестача простору змусила японців створити методику жорстко гарантованих постачань товарів (“ just in time - точно в термін”). В інших країнах ситуація теж розвивалася відповідно до факторних умов. Так у Швейцарії фірми, зiткнувшись після другої світової вiйни з дефiцитом робочої сили, пішли шляхом підвищення продуктивності праці.

Другий компонент - умови попиту - являє собою вимоги внутрішнього ринку, що визначають перспективи розвитку фірми, а в подальшому i взаємозв'язок з потенційним розвитком світового ринку. М.Портер стверджує, що вимоги внутрішнього ринку є найважливішими для впливу на діяльність компанії. Японці, наприклад, що проживають у маленьких квартирах, орієнтувалися на використання невеликих по розміру і споживанню енергії електроприладів, якi і стала випускати японська промисловість. Далi ці побутові електро- і радiоприлади стали широко використовуватися в усьому світі, що забезпечувало їхній експорт японським компаніям. Американська система швидкого приготування їжі також пов'язана з національними особливостями цієї країни. Потім вона стала популярною в усьому світі і забезпечила експорт американської технології відповідного типу.

Третій компонент - близькі й обслуговуючі галузі - характеризує наявність ефективного виробничого оточення, що безпосередньо впливає на діяльність фірм. Італійські підприємства, що роблять ювелірні вироби, процвітають тому, що Італія виступає світовим лідером виробництва машин для обробки дорогоцінних каменів і металів. Італія - відомий виробник високоякісного взуття, тому що в країні працюють ведучі дизайнери в цій області, а також виробляється якісне устаткування для шкіряно-взуттєвої промисловості.

Четверта складова успіху - стратегія фірми у певній конкурентній ситуації. На думку М.Портера, можливі дві основні стратегії: витрат виробництва і диференціації. У першому випадку фірма орієнтується на низькі ціни. Це може бути досягнуте за рахунок використання досягнень НТП, глобальних масштабах виробництва. В iншому випадку - фірма повинна запропонувати споживачевi унiкальный продукт, що відрізняється якими-небудь властивостями від продукції конкурентів. При цьому, на думку автора, не можна порекомендувати стратегію і структуру управлiння універсальну для усіх фірм.

Італійським фірмам, що лідирують у виробництві меблів, освітлювальних приладів, пакувальних машин, властиві динамізм, відсутність жорстких форм управлiння, здатність до швидких змін. Для фірм Німеччини, що спеціалізуються на оптицi, точному машинобудуванні, навпаки характерна тверда система централізованого керування.

Дуже важливим є присутність конкурентів на внутрішньому ринку. М.Портер категорично проти концентрації виробництва на одній національній фірмі, що користується державною підтримкою. Для таких фірм характерні низька продуктивність, марнотратство у використанні ресурсів. Більшість успішних компаній діють в умовах жорсткої конкуренції.

Гостра конкуренція на внутрішньому ринку стимулює вихід фірми за кордон. Внутрішня конкуренція не дозволяє національним фірмам, обвинувачуючи у своїх невдачах іноземців, шукати державної підтримки. Хоча у певних обставинах урядова підтримка може позитивно вплинути на підвищення конкурентноздатності.

М.Портеру належить також оригінальний підхід до аналізу структури конкуренції. На його думку, фірми для успіху повинні постійно відслідковувати п'ять основних сил конкуренції:

1. конкуренцію усередині галузі з уже наявними фірмами;

2. загроза появи нових конкурентів;

3. загроза появи товарів-замінників;

4. конкуренцію з постачальниками;

5. конкуренцію з покупцями продукції.

Теорія конкуренції М.Портера сьогодні популярна й офіційно визнана. Автор брав участь у розробці рекомендацій з державної політики підвищення конкурентноздатності національних товарів у США, Австралії, Новій Зеландії.