2. Міжнародна економічна інтеграція в Європі. Європейський Союз

Найбільшої зрілості інтеграційні процеси досягли в Західній Європі, де в другій половині ХХ сторіччя починає формуватися єдиний господарський простір цілого регіону, у рамках якого складаються спiльні умови відтворення і механізм його регулювання.

Найбільш відоме інтеграційне угруповання в Європі - Європейський Союз - бере свій початок з 1951 року, коли з ініціативи Франції був підписаний договір про утворення Європейського об'єднання вугілля і сталi (ЄОВС) у складі 6 держав: Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Голландії і Люксембургу. Це була своєрідна передiсторiя європейської інтеграції. Реальний її відлік починається з 1957 р., коли ці країни підписали Римський договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), а також договір про створення Європейського співтовариства по атомній енергії (Євратом).

Поряд з офіційною назвою ЄЕС вживалися інші найменування: Європейське співтовариство (ЄС) чи просте Співтовариство. З 1 листопада 1993 р., після вступу в силу Маастрихтских угод (1991-1992 рр.), офіційна назва цього угруповання - Європейський Союз.

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов ряд етапів, що характеризуються як її поглибленням, переходом від нижчих форм (зона вільної торгівлі, митний союз, спiльний ринок) до вищих - економічний і валютний союз, так і збільшенням числа учасників.

На сьогоднi в ЄС практично завершилося створення основ єдиного ринку, системи міждержавного управлiння, і країни впритул підійшли до остаточного оформлення економічного, валютного і політичного союзів. У ЄС як повноправні члени Союзу входять 15 країн: з 1957 р. - Франція, Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди; з 1973 р. - Великобританія, Данія, Ірландія; з 1981 р. - Греція; з 1986 р. - Іспанія, Португалія; і з 1995 р. - Швеція, Фінляндія, Австрія. На черзі найближчим часом прийом до ЄС ще 6 держав - Польщі, Чехії, Угорщини, Словенії, Естонії і Кіпру. У період з 1991 по 1995 рр. були укладені угоди про партнерство і співробітництво з країнами колишнього СРСР. Зокрема між Україною і ЄС така угода діє з 1993 р. Угоди передбачають поступове включення цих держав у єдиний європейський економічний простір.

У ЄС існує система спiльних наднаціональних або міждержавних органів управлiння. До основних з них відносяться:

* Рада міністрів (Рада) - міжурядовий законодавчий орган ЄС, що грає головну роль у системі влади. На його рівні приймаються рішення по реалізації єдиної політики ЄС, укладаються договори з іноземними державами і спiльно з Парламентом приймається бюджет. Рада складається з представників держав - членів ЄС, кожна держава представлена міністром уряду, уповноваженим представляти свій уряд.Під час обговорення спiльних питань держави-члени звичайно представлені міністрами закордонних справ, однак для обговорення питань, що мають особливий інтерес, держави направляють інших міністрів: сільського господарства, фінансів тощо. Засідання проводяться в міру необхідності на рівні відповідних обговорюваній проблемі міністрів (іноземних справ, сільського господарства, енергетики і т.д.). Засідання проходять конфіденційно й інформація про них не публікується. Існує ротація Голови Ради через 6 місяців. Голоси різних країн зважені по їхній економічній силі (Німеччина, Франція, Італія і Великобританія - по 10 голосів; Іспанія - 8; Бельгія, Греція, Нідерланди і Португалія - по 5; Австрія і Швеція - по 4; Данія, Фінляндія й Ірландія - по 3; Люксембург - 2. Таки чином загальне число голосів - вісімдесят сім) і рішення на Раді приймаються кваліфікованою більшістю в 62 голоси (на практиці намагаються домагатися одноголосності). Оскільки міністри можуть знаходитися в Брюсселі тільки нетривалий час, для забезпечення безперервності і підготовки роботи Ради створений Комітет постійних представників держав-членів. Постійними представниками є посли держав-членів у Співтоваристві;

* Європейська рада - директивний політичний орган ЄС, до складу якого входять глави держав і урядів країн-членів ЄС. Тут обговорюються питання принципового характеру і рішення приймаються на основі консенсусу.;

* Комісія Європейських співтовариств (Комісія) - виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів. У складі Комісії повинний бути принаймні один громадянин від кожної держави-члена, але не може бути більш двох членів, що мають громадянство однієї держави. Голова і члени Комісії пропонуються урядами держав-членів і підлягають затвердженню в Європейському парламенті. З 1995 р. Комiсiю обирають на п”ять рокiв i вона складається з 20 комiсарiв. Дуже важливо відзначити, що члени Комісії не є представниками своїх країн і зобов'язані бути незалежними. Між членами Комісії розподіляються сфери діяльності, кожен з них відповідає за одне або декілька питань. Розподіл відбувається за згодою між самими членами Комісії, при участі Голови, що відіграє провiдну роль. Засідання Комісії відбуваються при закритих дверях, а рішення приймаються простою більшістю голосів.

Сфера її діяльності дуже велика і різноманітна. Так, Комісія здійснює контроль за дотриманням митного режиму, діяльністю аграрного ринку, за податковою політикою тощо. Вона виконує ще цілий ряд функцій, у тому числі займається фінансуванням з фондів, що знаходяться в її розпорядженні (соціального, регіонального, аграрного). Комісія самостійно веде переговори з третіми країнами, їй належить право розпоряджатися спiльним бюджетом. Одним з найважливіших напрямків її діяльності є приведення у відповідність національних законодавств, стандартів і норм;

* Європейський парламент(Європарламент) - представницький, консультативний і контролюючий орган. Обирається з 1979 р. загальним прямим голосуванням на 5 років, складається з 626 депутатів (Німеччина - 99 чол., Франція , Італія і Великобританія - по 87; Іспанія - 64; Бельгія, Португалія і Греція - по 25; Нідерланди - 31; Швеція - 22; Австрія - 21; Данія і Фінляндія - по 16; Ірландія - 15; Люксембург - 6). Стежить за діяльністю Комісії і затверджує бюджет, приймає нових членів ЄС і рішення про співробітництво з країнами, що розвиваються, а також країнами з перехідною економікою. Взаємодіє з Радою міністрів і Комiсiєю. З 1993 р. приймає рішення з питань законодавства. Має право iнiцюювати відставку Комісії через вотум недовіри;

* Суд Європейських співтовариств(Суд) - вищий судовий орган, покликаний забезпечувати виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС. Суд складається з 15 суддів, якi обираються на 6 рокiв з наступними перевиборами. Судді зі свого складу на трирічний термін обирають голову Суду.

Вище місце в ієрархії права ЄС займають міждержавні угоди, що торкаються функціонування Союзу. Вони підлягають однаковому тлумаченню і застосуванню для всіх країн-учасниць ЄС і підпадають під юрисдикцію Суду ЄС. Це первинне законодавство утворить щось подiбне до конституції ЄС. У рамках ЄС сформований єдиний правовий простір. Право ЄС стало невід'ємною частиною національного права його учасників. В сфері зовнішньоторговельної й аграрної політики, торгового і цивільного права (свобода конкуренції, монополії), податкового права (зближення систем податків на прибуток, встановлення рівня податку з обороту і прямі внески в бюджет ЄС) законодавчі акти Європейського Союзу заміняють національні закони. Однак на нинішньому етапі в сфері зовнішньоекономічної політики національні уряди мають можливість:

- вводити імпортні квоти по товарах із третіх країн;

- укладати договори про "добровільні обмеження експорту", і насамперед з тими країнами, де дуже низькі ціни на продукцію текстильної й електронної промисловості (наприклад, Японія, Південна Корея);

- зберігати особливі торгові відносини з колишніми колоніями.

Крім перерахованих вище існують і інші владні і консультативні органи, а також різні допоміжні установи - комітети, комісії, підкомісії, фонди фінансового регулювання. До основних, наприклад, фінансових інститутiв ЄС відносяться:

- Європейський центральний банк;

- Європейський інвестиційний банк;

- Європейський банк реконструкції і розвитку;

- Європейський соціальний фонд;

- Європейський фонд орієнтації і гарантування сільського господарства;

- Європейський фонд регіонального розвитку.

Європейський Союз має власнi фінансовi кошти незалежно від бюджетів країн-учасниць. Розмір бюджету ЄС визначається Радою і Парламентом ЄС і затверджується останнім.

Надходження до бюджету складаються:

1) із власних коштів, до яких входять:

- ввізнi мита, що компенсують різницю в цінах на сільськогосподарські продукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку;

- митнi збори по спiльному митному тарифу, крім митних зборiв ЄОВС;

- певної частини відрахувань від податку на добавлену вартість і інші кошти;

2) з відрахувань у розмірі 1,15 - 1,20 % ВВП усіх держав-членiв.

За останнi два десятилiття ПДВ становив понад половину доходiв i був головним їх джерелом. За цей час вiн вирiс з 1 до 1,8 %.

Що стосується видаткової частини бюджету ЄС, то вона розподіляється в останні роки приблизно таким чином (%):

Адміністративно-господарські витрати. 4,5

На проведення політики:

єдиної сільськогосподарської 66,5

регіональної 7,5

соціальної 6,6

енергетичної 0,3

промислової 0,1

науково-технічної 3,5

в області інформації й охорони навколишнього середовища 0,08

"допомоги" країнам, що розвиваються 2,1

На компенсаційні виплати державам-членам ЄС 8,4

У грудні 1991 р. і лютому 1992 р. були підписані договори про формування економічного і валютного союзів (Маастрихтскi угоди), у результаті чого в даний час у ЄС введена єдина грошова одиниця і створений єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної політики - Центральний банк і Європейська система центральних банків на зразок Федеральной резервної системи США.

Крім ЄС у Європі існують і інші інтеграційні об'єднання. Найбільш відомі з них:

* Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона виникла в 1960 р. на основі підписаної в Стокгольмі відповідної конвенції. У цю організацію увійшли Австрія, Великобританія, Данія, Португалія, Норвегія, Швеція і Швейцарія. Склад цієї організації постійно змінювався і в даний час членами ЄАВТ є: Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн. ЄАВТ являє собою зону вільної торгівлі. Причому режим вільного безмитного товарообігу в рамках ЄАВТ діє тільки у по відношенню до промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію. На відміну від ЄС тут за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, єдиного митного тарифу не існує. Рада, куди входять представники всіх країн-членів ЄАВТ, не є наднаціональним органом і може приймати рішення лише на основі одноголосності. У 1977 р. у результаті підписаної угоди між ЄС і ЄАВТ утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, у рамках якої ліквідованi мита і зменшена кiлькiсть нетарифних обмежень взаємної торгівлі. У 1991 р. була підписана угода між цими країнами про створення єдиного європейського економічного простору. Відповідно до цієї угоди країни-члени ЄАВТ із 1993 р. включають у свої законодавства сотні правових актів ЄС, що стосуються вільного руху товарів, капіталів i послуг, а також політики в сфері конкуренції. Подальша доля ЄАВТ як самостійного угруповання знаходиться під питанням;

* Центрально-європейська угода про вільну торгівлю (СЕФТА). Ця організація створена в 1993 р. у складі Польщі, Угорщини, Чехії і Словаччині і передбачає поступове взаємне зниження митних зборiв країнами-кандидатами на вступ у ЄС. На сьогоднішній день крім вищезгаданих країн у це угруповання вступили Словенія, Румунія і Болгарія;

* Балтійська зона вільної торгівлі (БФТА). Заснована в 1993 р. Естонією, Латвією і Литвою для створення вільної економічної зони в регіоні;

* Центрально-європейська ініціатива. Організація виникла в 1989 р. у складі Австрії, Італії, Угорщині і Югославії з метою налагодити багатобічне співробітництво в політично й економічно нестабільному регіоні Європи, а також підготовки країн-учасниць до вступу в ЄС. Сьогодні до складу організації входять 16 держав: Австрія, Албанія, Бєларусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Італія, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна (стала членом ЦЄІ в 1996 р.), Хорватія, Чехія. На сьогодні в угрупованні реалізуються спільні проекти в сфері розвитку транспортних систем, боротьби з організованою злочинністю. Проводяться регулярні політичні консультації;

* Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Об'єднання створене в 1992 р. з ініціативи Туреччини. В даний час в ньому 11 держав: Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина й Україна. Передбачається створення зони вільної торгівлі в регіоні, проводяться регулярні політичні консультації, діє міжпарламентська асамблея, відкритий Чорноморський банк торгівлі і розвитку.