2. Еволюція світової валютної системи

У своєму розвитку світова валютна система пройшла 4 етапи:

1. Паризька валютна система чи система золотого (золотомонетного) стандарту. Виникла стихійно в 19 столітті в результаті промислового перевороту і активiзацiї мiжнародної торгівлі. Була юридично оформлена на Паризькій міжнародній конференції 1867 р. Згiдно з угодою золото визнавалось единою формою свiтових грошей. Проіснувала до I-ї світової війни. Для цієї системи були характерні наступні особливості:

* офіційний золотий вміст національних грошових одиниць;

* конвертованість кожної валюти в золото як усередині країни, так і за її межами. Обмін валют здiйснювався на основі їхніх золотих паритетів;

* курс валюти міг відхилятися від монетних паритетів у межах “золотих точок” (+ 0,1%), тобто фактично був фіксованим;

* золото використовувалося як загальновизнані світові гроші. Золоті злитки вільно обмінювалися на золоті монети, що були в обігу паралельно з паперовими грошима. Золото вільне продавалося на міжнародному ринку, вільно експортувалося й імпортувалося;

* дефіцит платіжних балансів покривався золотом.

2. Генуезська валютна система чи система золотодевiзного стандарту. Виникла після закінчення війни і відновлення зовнішньоекономічних зв'язків. Юридично була оформлена в 1922 роцi на Генуезськiй міжнароднiй конференції. Проіснувала до II-ї світової війни (фактично до економічної кризи 1929-33 рр.). На конференції було відзначено, що наявні запаси золота капіталістичних країн недостатні для розрахунків по зовнішній торгівлі й інших операціях. Тому крім золота в міжнародних розрахунках рекомендувалося використовувати англійський фунт стерлінгів і американський долар, що одержали назву девiзних валют.

Основні особливості Генуезської валютної системи:

* офіційний золотий вміст грошових одиниць зберігався, але розмін паперових грошей на золото був обмеженим;

* найбільш розвинуті країни (США, Великобританія, Франція) використовували золотозливковий стандарт, відповідно до якого власники великих сум паперових грошей могли розміняти їх на стандартні зливки золота. Більшість же держав (Німеччина, Данія, Норвегія, Австралія й ін.) використовували золотодевiзний стандарт, який гарантував власникам національних грошових знаків їхній розмін не на золото, а на девiзнi валюти. Тобто конверсiя валют в золото стала здiйснюватись не лише безпосередньо, а й опосередковано, через iноземнi валюти;

* існував режим плаваючих валютних курсів, але Центральні банки повинні були підтримувати можливі значні відхилення валютних курсів за допомогою валютної інтервенції.

3. Бpеттон-Вудська валютна система чи система золотодолаpового стандарту. Виникла в 1944 р., коли провiдним країнам на міжнародній конференції в м.Бреттон-Вудс (США) вдалося погодити основні принципи нового міжнародного валютно-фінансового механізму. Проіснувала до початку 70-х рр.

Основні принципи цієї системи:

* резервною валютою став американський долар, а за золотом зберігалася функція засобу остаточних розрахунків між країнами. При цьому долар зайняв центральне місце в міжнародних розрахунках, а масштаби використання золота істотно зменшилися;

* долар був єдиною валютою, що розмінювалася на золото. Цей розмін вiдбувався за вимогою інших країн у казначействі США за офіційним курсом 35 доларів за 1 тройську унцію (31,1 г). Крім того урядові органи і приватні особи могли купувати золото на приватному ринку. Валютна ціна золота складалася на основі офіційної і до кінця 60-х рр. значно не коливалася;

* валютні курси встановлювалися на основі золотого чи доларового вмісту національних грошових одиниць;

* кожна країна повинна була зберігати стабільним курс своєї валюти стосовно інших валют. Валютні курси таким чином були фіксованими з межами відхилення від золотого чи доларового паритету + 1%;

* регулювання валютних відносин здійснювалося міжнародними валютно-кредитними організаціями - Міжнародним Валютним Фондом і Міжнародним Банком Реконструкції і Розвитку;

* платіжні баланси коректувалися переважно засобами внутрішньої економічної політики, шляхом впливу держави на рівень цін і сукупний платоспроможний попит. З метою пом'якшення криз окремих валют передбачалося надання кредитів МВФ для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

Бреттон-Вудська система поставила долар у привілейоване положення, що фактично відбивало домінуючі позиції США у світовій економіці після другої світової війни. Однак відновлення економік країн, що постраждали під час війни, поступово змінило розклад сил у світовому господарстві. Позиції США поступово слабшали. Доларові запаси за межами США складали суму, яка в шість раз перевищувала золотий запас держави. Гарантувати їхній розмін на золото США вже не могли. Золота ліквідність долара таким чином не забезпечувалася. Це призвело до розпаду Бреттон-Вудської системи на початку 70-х років.

4. Ямайська валютна система чи система стандарту СДР (special drawing rights) - спеціальних прав запозичення (СПЗ). Виникла в 1976 р. на нараді МВФ у м.Кінгстоні (Ямайка), де були визначені основні принципи організації сучасної світової валютної системи.

Особливість Ямайської валютної системи:

* демонетизація золота, у результаті якої золото як грошовий товар юридично вилучалося зі сфери обiгу і перетворилося в звичайний товар з вільною ціною. Офіційна ціна на золото і золотий вміст грошових одиниць скасовувалися. У той же час золото залишилося особливим ліквідним активом, що у разі потреби може бути проданий, а отримана валюта використана для розрахунків;

* країнам надане право вибору будь-якого режиму валютного курсу. Межі коливань курсів валют не встановлювалися. У цих умовах більшість держав перейшли до плаваючих валютних курсів;

* замість золотодоларового стандарту введений стандарт СДР, якi повиннi були використовуватися як світові гроші, а також для визначення обмінних курсів валют, оцінки офіційних активів. СДР - це міжнародні активи, що існують в безготівковiй формі у вигляді записів на спеціальних рахунках країн-учасниць МВФ. Емісію СДР здійснює МВФ. Вартість одиниці СДР у даний час визначається на основі валютного кошика, у який входять валюти п'яти країн, що мають найбільшу питому вагу у світовій торгівлі (долар США - 40%, німецька марка - 21%, японська ієна - 17%, англійський фунт і французький франк - по 11%). СДР використовується для регулювання платіжних балансів, поповнення офіційних валютних резервів і ін.;

* узаконене створення замкнутих валютних блоків, що є повноправними учасниками світової валютної системи.

Прикладом такого утворення є Європейська валютна система (ЕВС). Ця система була оформлена в другій половині 70-х років паpалельно з Ямайською. Вона була результатом регіональної економічної інтеграції і була створена з метою стабілізації валютних курсів, а також зменшення економічної залежності країн-учасниць від дестабілізуючого зовнішнього впливу (насамперед американського долара, провiдна роль якого зберігалася й у Ямайській валютній системі).

ЕВС містила в собі три елементи:

1. європейську розрахункову валютну одиницю ЕКЮ (European Currency Unit). ЕКЮ - це колективна валюта в безготівковій формі, купівельна спроможність якої також визначалася за принципом валютного кошика провiдних країн Європи, що входили у ЄС. На відміну від СДР емісія ЕКЮ частково забезпечувалася золотом і доларами, а також мала більш широку сферу застосування - не тільки в офіційному, але й у приватному секторі;

2. спільно змінний валютний курс, що коливався в межах + 2,25%, а із серпня 1993 р. у межах + 15%;

3. механізм валютних курсів і інтервенцій. В ЕВС здійснювалось міждержавне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам країн кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків. Регулювання ЕВС і емісія ЕКЮ здійснювалася до 1994 р. Європейським фондом валютного співробітництва, а з 1994 р. Європейським валютним інститутом.

В даний час в ЕВС відбувається формування валютного союзу, що передбачає поступовий перехід до єдиної валюти “євро”. Були встановлені критерії (низький рівень інфляції, дефіцит держбюджету не більш 3% ВВП, державний борг не більш 60% ВВП, стабільність національної валюти) і визначені країни, що їм відповідають. У “Зону євро” на сьогоднішній день увійшли 11 країн - Австрія, Бельгія, Німеччина, Голландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Люксембург, Португалія, Фінляндія, Франція. Не ввійшли - Грецiя (через невідповідність критеріям), Данія, Швеція і Великобританія. Емісію євро здійснює створений для цього Центральний Європейський банк (Франкфурт-на-Майнi). З 1.01.1999 р. євро введена у безготівковий обiг, замінивши ЕКЮ в пропорції один до одного. Наступним кроком формування Європейського валютного союзу буде введення євро в готiвковий обiг з 1 січня 2002 р. Необхідні для цього паперові купюри і монети вже виготовлені. Перші півроку нова валюта буде в обігу одночасно з національними валютами. А з 1 липня 2002 р. національні гроші країн-учасниць цілком втратять свої функції грошей.