5. Історія вітчизняних досліджень малої групи.

Ранні етапи. Як показує в історико-методологічному нарисі становлення соціальної психології в Росії Є. А. Буділова, вивчення груп, або, за прийнятою в нашій країні термінології, - колективів (зауважимо, що в даному випадку мова йде про обиходной трактуванні колективу як аналога соціальної групи безотносі -тельно до якісної її характеристиці, рівнем соціально-психо-логічної зрілості) має давню традицію у вітчизняній пси-хологические і непсихологічних науці. Ця традиція сягає сво-ними країнами в праці російських авторів минулого століття, які зуміли поряд з різного роду умоглядними міркуваннями представити і факти, зафіксовані в реальних життєвих умовах.

Історія соціально-психологічних досліджень журНаліста і етнографа Н. М. Ядринцева, більш ніж за 50 років до В. Уайта що застосував метод включеного спостереження і з його допомогою зібрав багатий емпіричний матеріал, дозволивши-ший описати життя російської громади у в'язниці і посиланням.Вирішальну роль у становленні вивчення групової поведінки людей в нашій країні зіграли наукові праці та практична діяль-ність В. М. Бехтерева, в 1910 р. першим у російській психологичес-кой науці сформулював предмет і завдання соціальної (або суспільної, за В. М. Бехтереву) психології [Бехтерєв, 1911]. Ми не станемо зупинятися на общепсихологических поглядах В. М. Бехтерева - творця рефлексологического напрямки в вітчизняному-жавної психології, так само як і детально аналізувати його перед-уявлення про колектив, механістичність і наївність багатьох з яких у світлі сьогоднішніх знань про соціальну групу, звичайно ж , абсолютно очевидні.

Заслуговує уваги і експериментальна сторона діяч-ності В. М. Бехтерева. На думку Є. А. Буділова, він перший у нашій країні почав експериментальні соціально-психологичес-кі дослідження. У них вивчалася проблема, яку можна було б позначити як співвідношення індивідуального та групового рішення задач. В якості останніх В. М. Бехтерєв використовував мнемические, перцептивні та інтелектуальні завдання. За рубе-жом в цей же самий час розробкою аналогічної проблеми за-нітрохи Ф. Олпорт і В. Меді. Однак, хоча вітчизняні та зарубіжні психологи використовували подібний дослідницький ме-тод - лабораторний експеримент, в його реалізації малося вельми істотна відмінність. У той час як західні дослідники працювали з штучними лабораторними групами, В. М. Бех-терев і його співробітники включали в експериментальну ситуацію природні людські об'єднання (зазвичай ними були групи учнівської молоді), що підвищувало активність учасни-ков експерименту, сприяючи більш змістовного рішенням ними пред'являлися завдань [Бехтерєв і Ланге, 1928].

Роботи В. М. Бехтерева мали великий науковий резонанс. Як зазначає в огляді досліджень з проблеми колективу, що виконують-наних у період 20-х - початку 30-х років, Я. Л. Коломінський, «фактично у всіх роботах по колективу цього періоду обнару-проживати сильний вплив рефлексологические концепцій В. М. Бехтерева, сформульованих ним в «Колективної рефлек-сологіі», «Загальних засадах рефлексології» і в інших роботах »[Ко-Ломинский, 1976. С. 55].

Названий Я. Л. Коломінський часовий період з повною підставою може характеризуватися як певного, причому значного, етапу розвитку соціальної психології в нашій країні, в тому числі етапу розвитку групової психології. Враховуючи, що він неодноразово був предметом серйозного обговорення в історико-психологічної, соціально-психологи-чеський, педагогічній літературі (докладний перелік відповідних літературних джерел наводиться в [Кричевський і Дубовська, 1991]), ми, як і у випадку аналізу творчого на -слід В. М. Бехтерева, зупинимося лише на найбільш цікавих теоретичних і емпіричних розробках тих років.

До їх числа відноситься, наприклад, цикл теоретико-експериментальних досліджень, виконаних Б. В. Бєляєвим (докладніше про нього див [Кричевський і Дубовська, 1991]). Він звернув увагу на необхідність вивчення колективу в тісному зв'язку з соціальНо-економічними умовами життя суспільства, підкреслював значимість в аналізі колективу таких його ознак, як вре-менное і просторове розташування індивідів, обяеднання їх в «систему взаємодії.Представляють інтерес і результати наукової діяльності дру-гого відомого дослідника тих років, А. С. Залужного, який вніс безсумнівний внесок у вивчення проблем групової психології (під-робнее про цього автора [Коломинский, 1976; Кричевський і Дубовс-кая, 1991]). У його роботах велику увагу приділено проблемі вожан-пра, тобто за сучасною термінологією, лідерства. Їм запропоновано типологію ватажків (ситуативні і постійні), проаналізована основна функція вожачества (організація та згуртування коллекти-ва), вьщеліть найважливіші якості ватажків (активність, досвідченість, високий рівень розумового розвитку), описаний один з механізмів вьщвіженія ватажка (завдяки володінню значущими в середовищі однолітків вміннями), показана залежність характеру вожачества від рівня розвитку групи [Залужний, 1930].

Слід зазначити, що для розглянутого нами періоду взагалі характерний болиной інтерес дослідників до проблеми вожачества, поставленої як самим часом (епохою стрімко-тільних соціальних перетворень в країні), так і несомнен-ним ідеологічним замовленням (сформувати активного будівника комунізму). Причому серед розробників цієї проблеми зустрі-зустрічаються імена таких відомих вітчизняних вчених, як П. П. Блонський та Д. Б. Ельконін.

До речі сказати, з ім'ям Д. Б. Ельконіна, одного з круп-кро вітчизняних дослідників психології дитинства, в ті далекі роки пов'язується не тільки вивчення проблеми вожачест-ва, а й розробка теоретичних положень про природу колектив-тива, в яких, ймовірно, вперше в літературі в чітко сформулювати вигляді проводилася ідея опосредованности виникають у колективі міжособистісних відносин фактором спільної діяльності.

Одночасно Д. Б. Ельконіна давалася характеристика кіл-лектива як соціальної групи, називалися такі суттєві Його ознаки, як цільове єдність, організованість, взаємо-допомога, взаємозалежність і взаємовідповідальність, подчерки-валось, що колективізм не тільки не означає протиставляючи-ня особистості колективу, але, навпаки, «проблема особистості ест' , по-сушествующих, проблема, дозволяється всередині колективу, а не поза ним ». Цікаво, що аналогічну думку, але стосовно до особистості дефективного дитини висловлював в ті роки Л. С. Виготський, який писав, що «у вільних дитячих колективах ... особистість глибоко відсталої дитини дійсно знаходить живий джерело розвитку і в процесі колективної де-ності та співробітництва піднімається на все більш високий щабель »

Оцінюючи погляди Д. Б. Ельконіна на проблему колективу і особистості, Я. Л. Коломінський справедливо, на наш погляд, по-лага, що «теоретичні позиції, виражені в роботі Д. Б. Ель -конина, безпосередньо змикаються з психолого-педагогичес-кими принципами формування особистості в колективі, розробленими в теорії і на практиці А. С. Макаренка »[Коло-мінський, 1976. С. 76].

Що вийшли в 30-40-ті роки праці А. С. Макаренка Знаменова-ли собою принципово новий етап розробки психолого-педа-гогіческіх проблем колективу. Творчість цієї непересічної людини, щасливо поєднував у собі талант педагога-практи-ка, вченого, господарського керівника, письменника, гро-ного діяча, навряд чи потребує особливих характеристиках - так багато про нього писалося. Обговорення його ідей, їх практична реа-лізація і вплив на педагогіку і цілий ряд областей психоло-гии знайшли відображення в настільки значній кількості спеці-них робіт, в тому числі і соціально-психологічних (перелік останніх наведено нами раніше [Кричевський і Дубовська, 1991 ]), що важко припустити, ніби будь-які аспекти його вчення про колектив залишилися поза увагою фахівців. Тому, сле-дмухаючи обраної логіці аналізу, зупинимося лише на тих сторонах творчої спадщини А. С. Макаренка, які найбільшою сте-пені співзвучні нинішніх проблем групової психології.

Насамперед відзначимо, що в роботах А. С. Макаренка звіт-ливо реалізуються найважливіші методологічні принципи дослід-ження соціал'но групи

Багато представлена в роботах А. С. Макаренка феноменологія соціальної групи:

На жаль, після робіт А. С. Макаренка в дослідженні колективу, саме соціально-психологічних аспектів проблеми, на тривалий час запанувала смуга застою. Власне кажучи, тенденції такого роду у вітчизняній соціальній психології почали чітко виявлятися вже з середини 30-х років. Поступово складалася вельми своєрідна ситуація, коли, за висловом Е. С. Кузьміна, «соціально-психологічні явища продовжували вивчатися ... але в рамках інших областей психології »], що, додамо, навряд чи могло сприяти прогресу як соціальної психології загалом (у вигляді самостійної області наукового знання), так і окремих її розділів (у тому числі групової психології).

Повоєнні десятиліття. Доброчинні зміни в нашій країні, що відбулися в середині 50-х років, не могли не позначитися і на долях психологічної науки, різних її галузей і розділів. З кінця 50-х років соціально-психологічні дослідження в країні поновилися в статусі самостійних. Тим самим відкрилася нова глава в історії вітчизняної групової психології.

Чотири минулих десятиліть, звичайно, далеко не однорідний період життя і розвитку обговорюваної дослідницької області. З певною мірою умовності в ньому можна виділити приблизно чотири рівних тимчасових відрізка - свого роду етапи руху наукової думки на шляху вирішення теоретичних, емпіричних і прикладних проблем психології малих груп.

Перший етап (60-ті роки) характеризувався поєднанням організаційної роботи з першими емпіричними кроками. Йшов активне ознайомлення із зарубіжним досвідом вивчення малих груп, зокрема з досягненнями експериментально-методичного характеру. Одночасно переосмислювався і вітчизняний досвід дослідження груп і колективів, накопичений у попередні десятиліття. Складалися соціально-психологічні центри, (спочатку в Ленінграді, а потім у Москві, Курську, Мінську і т.д.), орієнтовані головним чином на розробку проблематики малих груп і колективів, що функціонують в сферах виробництва, спорту, освіти, в умовах особливої труднощі і підвищеного ризику і т.д. Другий етап у розвитку вітчизняної групової психології припадає на 70-і роки. У це десятиліття оформилося кілька великих дослідницьких підходів, серед яких найбільшу популярність і вплив серед фахівців придбали два докладно описаних в літературі теоретичних побудови: стратометріческая і параметрична [Уманський, 1980] концепції колективу. Обидві вони базуються на фундаменті емпіричних даних, що відносяться до широкого кола групових феноменів.

Особливої уваги з точки зору теоретико-методологічної роботи в обговорюваний період заслуговує активне включення в концептуальний апарат вітчизняної соціальної психології категорії діяльності, яка виконує важливу евристичну функцію в аналізі соціальної групи . Разом з тим і в згаданих вище, і в інших концепціях колективу знаходять реалізацію та інші методологічні принципи вітчизняної соціальної психології, зокрема принцип системності та принцип розвитку.

Значному розширенню в 70-ті роки піддалася сама проблематика вітчизняних досліджень малих груп, в якій серед інших з'явилися розділи, пов'язані з управлінською діяльністю, міжгруповими відносинами, екологією групи, соціально-психологічним тренінгом, груповий згуртованістю, ефективністю і психотерапією (докладний перелік публікацій за вказаними розділах наведено нами в попередній роботі [Кричевський і Дубовська, 1991]). Таким чином, паралельно з розвитком теоретичних уявлень про групу набирали силу і розгорталися роботи, багато в чому спрямовані на вирішення завдань суто прикладного характеру.

Протягом третього етапу (80-ті роки) тривали і посилювалися тенденції попередніх років. Це стосується насамперед до подальшої розробки методологічних питань групової психології, зміцненню та розширенню її теоретичного фундаменту .

З'являється ряд підсумкових монографічних публікацій з окремих проблем групової психології: керівництву та лідерства [Кричевський та Рижак, 1985; Шакуров, 1982; Ярошевський, 1982], групової інтеграції [Донцов, 1984] та ефективності [Без-мов, 1984], соціально-психологічному тренінгу [Ємельянов, 1985; Петровська, 1989], психологічному клімату [Бойко та ін, 1983], внутрішньогруповим [Бєлкін та ін, 1987; Гозман, 1987] і міжгрупових [Агєєв, 1990] відносинам. Причому адресат великого числа досліджень малих груп цього періоду - сфера промислового виробництва з різноманіттям проблем, що виникають у діяльності первинних виробничих колективів [Кузьмін і Свєнціцький, 1982; Свєнціцький, 1986; Шорохова і Журавльов, 1987; Шорохова і Кузьмін, 1984]. Інші значні області додатка розробок вітчизняної групової психології того часу - сфери шкільного життя [Коломинский, 1984; Бодалев і Кричевський, 1987; Рубцов, 1987] та спортивної діяльності [Джамгаров і Румянцева, 1983; Кричевський та Рижак, 1985].

Здавалося б, три минулих десятиліть створили значний науковий та прикладної заділ для подальшого розвитку групової психології в нашій країні, що дозволяв з оптимізмом дивитися на майбутнє цієї дисципліни. На жаль, події 90-х років, занурив Росію в найгостріший економічна криза з усіма витікаючими звідси наслідками (зупинкою багатьох промислових підприємств, у тому числі в системі ВПК, традиційно на госпдоговірної основі фінансували соціально-психологічні розробки, різким зниженням державного фінансування науки і розвалом її установ, відтоком наукових кадрів у пошуках заробітку в інші сфери діяльності і навіть країни тощо), перекинули райдужні прогнози.

Заключний період століть виявився для вітчизняних дослідників малих груп в цілому, як нам видається, малоплодотворним. За минуле десятиліття вітчизняними авторами опубліковані лише три монографії, спеціально присвячені проблематиці малих груп і містять значний обсяг нових (на момент виходу) дослідних даних [Деркач та ін, 1999; Кричевський і Дубовська, 1991; Кричевський та Маржине, 1991]. Причому, як неважко помітити, лише в одній з цих монографій представлені матеріали досліджень, виконаних саме в 90-і роки. Те ж можна сказати і про більшість завершених у розглянутий часовий період дисертаційних робіт з тих чи інших аспектів проблематики групової поведінки: як правило, включені в них емпіричні дані були зібрані авторами в попереднє десятиліття.

Социометрическое напрямок. Як і в зарубіжній групової психології, чимале число вітчизняних досліджень малих груп може бути віднесено до так званого социометрическому напрямку. Підставою для подібного віднесення є використання фахівцями в конкретній емпіричної роботі в якості основних методичних засобів тих чи інших варіантів соціометричного тесту. У вітчизняній соціальній психології великий внесок у розвиток цього напрямку вніс Я. Л. Ко-Ломинский, не тільки багато зробив в плані конструювання різних соціометричних процедур, але, що дуже істотно, що включив емпіричний метод в змістовний теоретичний контекст [Коломинский, 1976].

Параметрична концепція. Творцем цього дослідницького напрямку є Л. І. Уманський, в 60-70-ті роки розробив оригінальну концепцію групової активності [Уманський, 1980]. Основна ідея його підходу полягає у припущенні, що поетапний розвиток малої {контактної, по Л. І. Уманському) групи здійснюється завдяки розвитку її найважливіших соціально-психологічних параметрів. Найбільш значні дослідження, виконані в рамках цієї концепції, стосуються організаційних, емоційних і динамічних характеристик групи.

Організаційно-управлінський підхід - в його основу покладені розробляються в соціологічній і соціально-психологічній науці уявлення про соціальної організації та управлінської діяльності. Відносяться до розглянутого підходу численні дослідження груп і колективів носять виражений прикладний характер і в більшості своїй орієнтовані на вирішення завдань психологічного забезпечення у сфері промислового виробництва [Свєнціцький, 1986; Шорохова, Кузьмін, 1984].

Тренінгово-терапевтичне напрямок - склалося в 70 - 80-ті роки переважно зусиллями вчених Москви [Петровська, 1982] та Ленінграда (нині Санкт-Петербурга) [Ємельянов, 1985; Лібіх, 1974] в основному як прикладна область групової психології, що ставила своєю метою розвиток психологічної компетентності особистості та здійснення комплеса психотерапевтичних впливів на неї в умовах перебування в малій групі. Сьогодні роботи цього вень багатьох з них все ще порівняно невисокий, хоча час від часу і робляться спроби наукового осмислення виникають у цій галузі проблем [Жуков та ін, 1997].

Такі, на наш погляд, основні сучасні підходи до вивчення малих груп у вітчизняній соціальній психології. Зрозуміло, було б невірно їх абсолютизувати і тим більше протиставляти: спеціальний аналіз виявляє в них цілком певні інтегративні тенденції і взаємопереходів. Так, в публікаціях деяких авторів, що відносяться нами до організаційно-управлінського [Шорохова і Журавльов, 1987] і параметричного [Уманський, 1980] підходам, спостерігається звернення до дея-тельностному початку. З іншого боку, всередині самого деятельност-ного підходу зустрічаються роботи, що характеризуються очевидною соціометричною орієнтацією або тяжіють до організаційно-управлінського напрямку [Андрєєва, Янушек, 1987].

Крім того, серед фахівців помітно прагнення доповнити принцип діяльності, котрий береться в якості вихідного в аналізі соціальної групи [Андрєєва, 1980], низкою інших методологічних принципів, і перш за все - принципом системності і принципом розвитку (див., зокрема, матеріали цієї книги) . Підкреслимо у цьому зв'язку, що, з нашої точки зору, плідними представляються в майбутньому як подальша інтеграція та взаємозбагачення різних підходів, так і поява нових дослідницьких напрямків, що базуються на оригінальних наукових ідеях.

Проблеми, які потребують подальшої розробки. Простежуючи історію становлення в нашій країні психології малих груп і колективів і відзначаючи досягнутий в попередні десятиліття (в основному в період 70-80-х років) певний прогрес в розвитку теорії та емпіричних розробок, про що йшлося вище, ми проте хотіли б завершити свій аналіз зверненням до деяких критичним моментам, які мають місце в обговорюваній дослідницької області. Отже, ми коротко розглянули історію розвитку вітчизняної та зарубіжної групової психології, окреслили коло досліджуваних її феноменів, виділили сформовані при цьому дослідницькі напрями, зупинилися на низці невирішених проблем. Перейдемо тепер до заключного розділу глави, присвяченому аналізу деяких методологічних аспектів вивчення соціальної групи.