4. Історія зарубіжних досліджень малої групи

Ранні етапи. Як зазначалося вище, вихідна точка нашого аналізу датується 1898

Саме в 1898 р. американський психолог Н. Триплет опублико-вал результати експериментального дослідження, в якому порівнюваних ефективність індивідуальної дії, виконуваного поодинці і в умовах групи. На думку Г. Олпорта, це була перша експериментальна проблема соціальної психології, і він сформулював її так: «Які зміни відбуваються у вся-ком окремому дії індивіда, коли присутні інші люди?» .

Саме в 20-ті роки на Заході посилилася тяга до емпіричних досліджень, почався, за висловом Д. Картрайта і А. Зандера , емпіричний бунт в соціальній на-уке, особливо в психології та соціології. Незадоволеність умоглядними схемами направила дослідників на пошуки об'єктах-тивних фактів. Два великих вчених того часу - В. Меді в Герма-ванні і Ф. Олпорт (старший з братів Олпорт) в США - багато в чому продовжили лінію досліджень Н. триплетів. Крім того, Ф. Ол-порт сформулював дуже своєрідне розуміння .

Будинок індивідуальній свідомості та існуючих тільки в цих со-знаннях » Підкреслювалося також, що «групове свідомість» не відображає нічого, крім подібності між свідомості індивідів. Останні не могли бути частинами групи, оскільки остання, як стверджувалося, існує лише у свідомості людей.

Свою відмову розглядати групу як певну реальність Ф. Олпорт мотивував відсутністю адекватних методів досліджень-ня, що на рівні психологічного пояснення цілком согласен-вивала з постулатами могутнього тоді біхевіоризму, а в общеметодологическом плані мало своєю основою позитивізм .

Наступний великий етап розвитку психології малих груп за кордоном (найбільшою мірою, звичайно, в США) відноситься до періоду 30-х - початку 40-х років і знаменується поруч ориги-нальних експериментальних досліджень, здійснених в ла-лабораторних і польових умовах, а також першими серйозними спробами розробки теорії групової поведінки. У цей час М. Шериф проводить винахідливі лабораторні експеримен-ти, виявляючи механізми розвитку групових норм, а Т. Ньюком досліджує аналогічну проблему, але іншими засобами, в поле-вих умовах. Вивчаються малі групи на промислових підприемствах США та Західної Європи, оформляється соціометрічес-кое напрям дослідження груп. Протягом декількох років антрополог В. Уайт допомогою методу включеного спостереження реалізує програму вивчення «живих» груп в трущобах велико-го міста, окреслюючи контури інтеракціоністского підходу до раз-работке проблематики групових процесів.

До початку 30-х остаточно складається і через ряд років тер-пит фіаско відома «теорія рис» лідерства або, в більш точному значенні, керівництва. Її вихідні положення базірова-лись на ідеях англійського вченого Ф. Гальтона щодо ролі спадкових факторів у життєвому шляху знаменитих людей і, можливо, з цієї причини вона отримала ще одна вельми примі-чательно найменування - «теорії великої людини».

Внутрішньогрупової взаємодії, досягнення групових цілей .У тотже період, грунтуючись на результатах дослід-ження управлінської діяльності в промисловій організації, Ч. Барнард висуває ідею двомірного розгляду фуппового процесу, що отримала реалізацію в ряді підходів до аналізу груп-пи в цілому .А також структурного її аспекту .

Особливий внесок у розвиток психології малих груп вніс К. Ле-вин, який емігрував на початку 30-х років у США з нацистської Німеччини. Він з'явився основоположником великого наукового на-правління, широко відомого під назвою «групова динами-ка», і творцем однойменного дослідницького Центру, зі стін якого вийшло чимало видатних соціальних психологів минулого століття.

К. Левін очолив експериментальну розробку багатьох сто-рон груповий проблематики. Зокрема, під його керівництвом були проведені знамениті досліди Р. Ліппітта і Р. Уайта по изу-ню групової атмосфери і стилів керівництва, виконано оригінальне дослідження зміни індивідуальних устано-вок в процесі внутрішньогрупової дискусії. Одним з перших він піддав розгляду психологічний феномен соціальної вла-сти (впливу), внутрішньогрупові конфлікти, динаміку группо-вої життя, екологічні проблеми групового функционирова-вання. При цьому він підкреслював необхідність роботи з природний-вими групами в реальних ситуаціях їх життя, вважаючи, що таким чином відкривається можливість дійсної перевірки ва-лідності теоретичних положень і знаходження шляхів вирішення різних практичних проблем [Левін, 2000].

Повоєнні десятиліття. Друга світова війна стала пере-Ломна моментом у розвитку психології малих груп за кордоном. Саме в цей період з особливою гостротою постало питання про необхід-мости вивчення закономірностей групової поведінки, пошуках ефективних прийомів управління фупп. У післявоєнні і пос-ледующие за ними роки, що збіглися з епохою науково-технічної (а в зовсім недавній час і електронної) революції, коли зна-ве зросла роль колективної праці в різних сферах життя суспільства, інтерес до малих фупп ще більш посилився.

Правда, було б невірно розглядати післявоєнний період як єдиний етап розвитку групової психології. Дроблення цього періоду стосовно до малих групах доцільно, по-ві-дімому, провести, виходячи, по-перше, з етапності розвитку за-падной соціальної психології в цілому і, по-друге, з оцінки стану справ в обговорюваній дослідницької області, даваемой самими працюючими в ній фахівцями]. У результаті такого роду аналізу з з-вестной мірою умовності, звичайно, виділяються як міні-мум чотири часових етапи:

? перший - двадцятиріччя з середини 40-х і до середини 60-х років;

? другий, що нараховує приблизно півтора десятка років, - з середини 60-х і приблизно до другої половини 70-х років;

? третій - починаючи з другої половини 70-х і закінчуючи 80-ми;

? четвертий - з початком 90-х і по теперішній час.

Стосовно до доль зарубіжної групової психології перше післявоєнне двадцятиріччя можна охарактеризувати як період досить безтурботного розвитку та великих надій, віз-лага на цю область соціальної психології в ту пору. Саме тоді оформилися основні напрямки досліджень малих фупп, склалися найважливіші теоретичні підходи, а експери-

Опублікована в 1965 р. Б. Равеном підсумкова бібліографія малих груп містила близько 3500 найменувань. Проте в подальшому тільки за період з 1967 по 1972 р. в рефе-ратівная виданні зареєстровано око-ло 3400 найменувань досліджень малих груп.

Передостанній етап, що припав на середину 70-х - 80-ті роки, відзначений продовженням позначилися раніше тенденцій, а саме: в області теорії - панування еклектики; в підході до вивчення групи - акцент на індивідуальному поведінці в ній; більший інтерес до діадним відносинам, ніж до виявлення власне групових характеристик; в сфері конкретної емпіричних роботи - переважання лабораторного експерименту-вання над роботою з природними групами в реальних життєвих ситуаціях.

Разом з тим було б несправедливо бачити розвиток закордон-них досліджень малих груп, починаючи з другої половини 70-х років, виключно в негативному світлі. Так, в великий огляд-ної статті, опублікованій на початку 80-х, Д. Макгрет і Д. Кра-витц підкреслювали намітився, порів-Передачі з попередніми десятиліттями, зростання досліджень малих груп у польових умовах. Про це ж свідчили матеріали виданого в 1983 р. в Лондоні фундаментальної праці «Малі групи і соціальну взаємодію», другий том кото-рого містить великий розділ з дев'ятнадцяти статей, присвячений-них розгляду різних сторін життя різноманітних есте-дарських груп. Зазначена тенденція спостерігалася і в зарубіж-них розробках в області організаційної та екологічної психології, що стосувалися групового аспекту цих дисциплін.

Інтерес, що вже в самому кінці 80-х років два авторитет-них фахівця в області малих груп Д. Лівайн і Р. Морленд в своєму підсумковому огляді досліджень минулого десятиліття] висловили аналогічну точку зору. Вони стверджували, що хоча дисципліна «малі групи» втратила свою домінуючу роль у соціальній психології, інтерес до неї з боку представників інших гілок психології, зокрема - організаційної, вельми високий.

Що ж показало заключне десятиліття минулого століття? Чий прогноз виявився більш точним? Як нам здається, відповідь сліду-ет шукати десь посеред висловлених точок зору, і ось чому. З одного боку, зарубіжна соціальна психологія показу-ла, що її власних наукових ресурсів цілком достатньо, що-б надати дослідженням малих груп новий позитивний їм-пульс і вести їх як саме соціально-психологічні. Одним із доказів відроджуваного інтересу зарубіжних соці-альних психологів до дослідження груп служить, зокрема, вихід у світ двох нових журналів, цілком присвячених группо-вої проблематики, - «Групова динаміка» («Сгоір Оупашісз») в 1996 р. і «Групові процеси і міжгрупові відносини »(« Сгоір Ргос $ $ ез апсі ІпІег § гоір Кеіаііопз ») 1998 р

Правда, справедливості ради варто все-таки відзначити давній інтерес організаційних психологів до групової проблематики, маючи на увазі внутрішні процеси і ефективність. За даними аналітиків, з 1975 по 1994 р. 98% статей з групової тематиці, опублікованих у провідних журналах в обла-сти організаційної психології, були присвячені внутригруп-повим питань. Причому якщо з середини 70-х до середини 80-х число досліджень груп в організаційній психології знижуючи-лось, то з кінця 80-х і в 90-ті роки спостерігався їх зростання.

Основні теоретичні підходи. Завершуючи короткий огляд іс-торії зарубіжних досліджень малих груп, підведемо некото-які підсумки і зупинимося на теоретичних підходах, які склали-ся за довгі роки вивчення цікавить нас проблематики і лежать в основі багатьох експериментальних і прикладних раз-работок. До початку 70-х років зарубіжні автори] виділяли дев'ять великих підходів, в тій чи іншій мірі визначали розвиток групової психології: теорію поля, інтеракціоністской концепцію, теорію систем, социометрическое напрямок, психоаналітичну орієнтацію, общепсихологический підхід, емпірико-статистичне направ-ня, формально-модельний підхід, теорію підкріплення. Сьо-годні до них можна додати ще й сформувалося в послід-ня десятиліття соціально-когнітивний напрямок. Охарактеризу коротко кожен з вищеназваних підходів.

Психоаналітична орієнтація. Вона базується на ідеях 3. Фрейда та його послідовників, фокусуючи увагу переважно-ньо на мотиваційних і захисних механізмах особистості. 3. Фрейд першим включив ідеї психоаналізу в груповий кон-текст у своїй класичній роботі «Психологія мас і аналіз че-ловеческого« Я »». Починаючи з 50-х років у зв'язку із збільшеним інте-ресом до групової психотерапії деякі положення психо-аналітичного підходу отримали теоретичне і експериментальне розвиток в рамках групової психології і лягли в основу ряду теорій групової динаміки [Андрєєва та ін, 1978].

Общепсихологический підхід. Суть його полягає у припущенні, що багато уявлень про людську поведінку, накопичений-ні в загальній психології, застосовні до аналізу групового пове-дення. Це стосується головним чином таких індивідуальних про-процесів, як научение, явища когнітивної сфери, мотивація. Вельми демонстративним прикладом обговорюваного підходу є-ються популярні в недавньому минулому за кордоном теорії когни-тивного відповідності, які зазнали грунтовному розбору у вітчизняній літературі [Андрєєва та ін, 1978]. З позицій цих теорій зроблена спроба цілісного розгляду малої груп-пи [Тауіог, 1970].

Емпірика-статистичний напрям. Відповідно до даного під-ходу, основні поняття групової теорії повинні виводитися з результатів статистичних процедур, наприклад факторного ана-лізу, а не формулюватися апріорно. Подібне розуміння обус-ловило широке застосування процедур, розроблених в області тестування особистості та представлених, зокрема, в дослі-нання такого відомого фахівця, як Р. Кеттелл. Їм пред викладена одна з теорій групової поведінки, на окремих фраг-ментів якої ми зупинимося в 3.1.

Формально-модельний підхід. Дослідники, що представляють даний напрямок, намагаються сконструювати формальні мо-діли групової поведінки, використовуючи математичний апарат теорії графів і теорії множин. Російською мовою подібні розробки наводяться в книзі українського автора В. І. Паніотто [Паніотто, 1975]. На думку фахівців [8На \?, 1981], пред-ставники цього підходу часто більше цікавляться внутрішньої

Соціал'но-когнітивний напрямок. Фактично воно представ-ляє собою подальший розвиток общепсихологического підходу, але в силу впливу, що чиниться на розробку груповий про-блематікі, може розглядатися як самостійне направ-ня. За часом наукового оформлення це, мабуть, найбільш молодий підхід до дослідження групи. Він виник як результат додатка ідей, що беруть початок у дослідженнях когнітивних, або пізнавальних, а пізніше - соціально-когнітивних про-процесів (див. про них, наприклад, в [Андрєєва, 1997; Солсо, 1996]), до сфер міжгрупового і внутрішньогрупового взаємодії. Мос-тиком, що забезпечує такий додаток, є синтез теорій соціал'но ідентичності та соціал'но категоризації. З їх по-зиций психологи, що працюють в руслі традицій западноевроп-ської наукової школи, - Д. Абрамс, С. Тиндейл, М. Хогг та ін, намагаються аналізувати різні аспекти групового функціо-нування (наприклад, лідерство, згуртованість, конформність) , вводячи ряд нових понять.

З одного боку, цілком очевидно, що розглянуті нами підходи сьогодні вже не настільки абсолютні, як це було, скажімо, чверть століття тому, в тому сенсі, що, починаючи з 70-х, спостерігається помітне розмивання їх кордонів. Часом надзвичайно важко визначити, який напрям представляє той чи інший дослідник, легше сказати, в якій проблемної області він працюе. Причому цікаво, що деякі найбільші спеціалі-сти по малим групам можуть кваліфікуватися одночасно як представники кількох напрямків: теорії поля, теорії підкріплення і когнітивного, або общепсихологического, під-ходу (Г. Келлі), теорії підкріплення і інтеракціоністского під-ходу (Д. Хоманс), теорії поля і общепсихологического підходу (Л. Фестінгер), теорії поля і теорії підкріплення (Д. Тібо).