3. Исторя социально-психологических исследований малой группы

Мала група – це безпосереднє соціальне оточення індивіда. В цьому розумінні вона виконує функції зв’язуючого кільця в системі “особистість – суспільство”. Людина усвідомлює свою належність до суспільства і свої суспільні інтереси через належність до певних соц-іальних груп і організацій, завдяки яким вона приймає участь у житті суспільства. Мала група відіграє важливу роль у вихованні і станов-ленні особистості, її соціалізації, являючись провідником тих ідей, установок, цінностей і норм поведінки, які існують в даному суспільстві як цілісній системі. Малі групи є відносно самостійними суб’єктами суспільних відносин. З одного боку, вони відображають в собі ті суспільні відносини, в які вони органічно включені, і транс-формують їх у своєрідні внутрішньогрупові відносини, з іншого – на основі особистих контактів між членами групи виникає мережа емо-ційних, психологічних відносин. Обидві системи відносин – об’єктив-них (суспільних) і суб’єктивних (психологічних) зливаються в єдину систему міжособистісних групових відносин, що надає малим групам особливої якості, яка відрізняє їх від інших соціальних груп.

Головні підходи до вивчення малих соціальних груп

Оскільки проблема малих груп як основна проблема соціаль-ної психології заявила про себе на Заході, то цікаво хоча б в загаль-них рисах нагадати початок історії її дослідження. Г.М. Андреєва виділяє три етапи в дослідженні малих груп, кожен з яких вніс щось нове в саму трактовку сутності малої групи, її ролі для особистості.

Найбільш ранні дослідження малих груп було проведено в США в 20-хрр. ХХ ст. Це були дослідження так званих “коактних” груп, тоб-то груп, які трактувались як “факт присутності інших”. Ці досліджен-ня виявили феномен фасилітації. Другий етап – це переходу від вив-чення коактних груп до вивчення взаємодіяльності індивідів в малій

групі.

Соціометричний напрямок вивчення малих соціальних груп

Соціометричний напрямок вивчення малих груп пов’язано з ім’ям Якоба (Джекоба) Леві Морено (1892-1974) американського психіатра, соціального психолога. Він закінчив Віденський універ-ситет за двома спеціальностями: філософії і медицини. В період на-вчання у Відні захоплювався поглядами Фрейда, а пізніше – соціо-логічною теорією Ч. Кулі (автор теорії “дзеркального Я” і один з засновників теорії малих груп). З 1925 р. Дж. Морено працював у США, де в 1940 році заснував інститут соціометрії і психодрами. Дж. Морено є засновником соціометрії.

Cоціологічний напрямок у вивченні малих груп пов’язано з тра-дицією, яка була закладена в експериментах американського соціаль-ного психолога Елтона Мейо (1880-1949), зокрема його відомими Хо-торнськими дослідженнями, що було проведено в США протягом 1924–1932 рр. на Хоторнських підприємствах (Чикаго).

На основі експериментальних досліджень Е. Мейо виникла те-орія “людських стосунків”, основні положення якої стали опозицією тейлоризму. Вона критикує тейлорівську концепцію “економічної людини”, яка вважала головним стимулом людської діяльності лише матеріальну зацікавленість і замінила властивий тейлоризмові біо-логічний підхід до людини аналізом психо-соціальної діяльності індивіда, висунувши вимогу “людина – головний об’єкт уваги”. Те-орія “людських стосунків” перетворилась в офіційну програму уп-равління, в яку входить вивчення широкого спектру проблем: аналіз впливу групи на поведінку, мотиви, цінності індивіда в процесі тру-дової діяльності; дослідження структури і механізмів функціонування неформальних груп; вивчення ролі і місця підприємництва в структурі району, міста. Теорія “людських стосунків” включає та-кож і соціолінгвістичний аспект: вона вивчає засоби спілкування і засоби передачі інформації робітників в процесі трудової діяльності, специфіку мови, структуру їх мови. Теорія “людських стосунків” викладається як учбова дисципліна у всіх школах бізнесу.

Школа “групової динаміки”

Школа “групової динаміки” являє собою найбільш психологі-чний напрямок досліджень малих груп і пов’язана з ім’ям Курта Левіна (1890-1947) – німецького і американського соціального пси-холога, який в 1933 році емігрував з Німеччини в США, де викла-дав в Стенфордському і Корнельському університетах. Два роки він проводив дослідження з проблем дитячої психології, за резуль-татами якої його було запрошено в Мессачусетський технологічний інститут з пропозицією заснувати і очолити новий дослідницький Центр групової динаміки. Хоча він помер всього через декілька років після призначення на цю посаду, його програма досліджень вияви-лась настільки ефективною, що і в наші часи зберегла свою акту-альність для наукової діяльності дослідницького центру, який те-пер відноситься до штату Мічіган.

Протягом тридцяти років своєї професійної діяльності К. Левін багато сил віддав вивченню широкого кола питань, повза-них з проблемами мотивації. Найбільший внесок зроблено ним в експериментальне вивчення волі, афектів, проблем особистості, соц-іальної психології малих груп. В основі поглядів на особистість і її соціальну поведінку у Левіна лежить взяте ним з фізики поняття “поле”. “Поле”– це “психологічна єдність” особистості і її оточення, що створюється потребами людини і валентністю (значимістю) ото-чуючих людей і предметів та пов’язана з оцінкою їх можливості спри-яти або перешкоджати задоволенню потреб. Соціальна поведінка (відображення подій, які відбуваються в “полі”, пересування з однієї її області в іншу під впливом валентності об’єктів, зміна самої струк-тури поля) описувалось К. Левіним в поняттях топології і вектор-ного пересування. В концепції поля виявилось прагнення перебудувати соціально-психологічні уявлення за зразком точних наук, перш за все фізики. К. Левін був одним з першопроходців в соціаль-но-психологічній науці, і його досягнення дають йому право зайня-ти достойне місце в історії науки.

Головною особливістю соціальної психології К. Левіна є вве-дення поняття “групова динаміка”, яке застосовуване як по відно-шенню до індивідуальної, так і групової поведінки. Згідно з його поглядами, так само, як індивідуум і його оточення формують пси-хологічне поле, так і група і її оточення формують соціальне поле. Соціальна поведінка виявляється всередині групи і визначається конкуруючими підгрупами, окремими членами, обмеженнями і ка-налами спілкування. Таким чином, групова поведінка в будь-який момент часу стає функцією загального стану соціального поля.

К. Левін проводив дослідження в різних соціальних ситуаціях. Його експерименти з групою хлопчиків, які стали класичними, включали в себе вивчення різних стилів керівництва: авторитарно-го, демократичного і заснованого на невтручанні, а також їх вплив на продуктивність праці і поведінки. Експерименти такого роду відкрили нову сторінку в галузі соціальних досліджень і зробили значний внесок в розвиток соціальної психології.

Історично першим є розподіл малих груп на “первинні” і “вторинні”, що було запропоновано американським дослідником Ч. Кулі (1864-1929). Первинні групи (сім’я, дитячі групи, сусі-ди) є, згідно з визначенням Ч. Кулі, основними соціальними осе-редками і характеризуються інтимними, особистісними, нефор-мальними зв’язками, безпосереднім спілкуванням, сталістю і ма-лочисельністю. Первинна група характеризується високим рівнем солідарності, глибоко розвинутим почуттям “ми”. Ці групи здійснюють найбільший вплив на формування соціальних ідеалів індивіда і є первинними в тому розумінні, що індивід отримує в них перший досвід соціальної єдності.

Історія дослідження малих груп розпочалась разом зі станов-ленням соціальної психології як самостійної емпірико-експеримен-тальної науки. На початку ХХ-го століття американський соціолог

Ч. Кулі запропонував для визначення груп, де домінує безпосереднє спілкування, термін “первинні групи”. Саме в групах такого типу дослідники бачили основний аспект впливу на особистість, на відміну від “вторинних” або неформальних груп.

З 20-30-х рр. розпочинається етап експериментально-емпі-ричного дослідження малих груп. Формується школа “групової динаміки” К. Левіна, яка вперше розпочала вивчати такі групові феномени, як лідерство, управління, прийняття групового рішення і т. ін. Під її впливом розповсюджується культура ла-бораторного експерименту в дослідженнях групової поведінки. Цікаві дослідження в умовах лабораторного експерименту з вивчення групових норм і групового тиску на особистість про-водили М. Шеріф і С. Аш.

Значним внеском у вивчення малої соціальної групи були ро-боти американського соціального психолога Е. Мейо, який став зас-новником теорії людських відносин, що виникла в 20-х роках як альтернатива теорії і практиці управління Ф. Тейлора. Завдяки Е. Мейо і його “хоторнським експериментам” (вивчення факторів, які впливають на виробництво праці) дослідники вперше вияви-ли дію соціально-психологічних (групових, колективних) власти-востей, таких, як характер міжособистісних відносин, психологіч-ний клімат групи, неформальна сторона відносин в керівництві, групові норми і правила.