24.Групповая поляризация

Групповая поляризация – это вызванное влиянием группы усиление ранее существующих тенденций членов группы; смещение средней тенденции к своему полюсу вместо раскола мнений внутри группы. Многочисленные эксперименты подтвердили правомерность данного феномена.

Мы можем также наблюдать групповую поляризация и в реальной жизни. Во время конфликтов среди населения происходит объединение единомышленников. Это усиливает общность их установок. Анализ террористических организаций во всем мире, проведенный социальными психологами (К. Мак-Коли, М. Сегал и др.) доказал, что гангстерская преступность и терроризм возникают в процессе взаимного усиления мнений членов группировок, имеющих одинаковое социально-экономическое и этническое происхождение.

Существует два рода факторов, объясняющих групповую поляризацию.

Информационное влияние. Во время группового обсуждения формируется банк идей, большая часть которого согласуется с доминирующей точкой зрения. Информация, собранная во время обсуждения, по большей части благоприятна для изначально предпочтенной альтернативы и тем самым усиливает ее поддержку. 

Нормативное влияние. Феномен групповой поляризации можно также объяснить, основываясь на теории «социального сравнения» Данная теория утверждает, что для индивида характерно оценивать свои мнения и способности, сравнивая себя с другими людьми. Педагогам хорошо известен феномен, когда на вопрос преподаватели: «Все ли понятно? Есть вопросы?» никто не отзывается, что заставляет каждого студента думать, будто он единственный, кто ничего не понял. Однако, стоит хотя бы одному члену группы задать вопрос, как выясняется, что и другие члены группы имеют вопросы, так как не все поняли из объяснений преподавателя. Наибольшее влияние на нас при этом оказывают представители той группы, с которой мы себя идентифицируем. Члены группы могут начать выражать более жесткие мнения, когда обнаруживают, что группа разделяет их взгляды. Нормативное влияние группы будет заставлять людей еще более акцентировать свою позицию в тех случаях, когда, сравнив свои мнения, они обнаружат неожиданную поддержку своего первоначального намерения.

25.Соціальна особистість.

Прагнення бути особистістю притаманне людині як соціаль­ній істоті. Ознаки особистості виявляються не лише тоді, коли по­рівнюються поняття «особистість» і «людина». Обов'язково дово­диться звертатися до понять «індивід» та «індивідуальність», що нерідко вживаються як синоніми. У психології вони позначають різні речі й феномени.

Поняття «людина» вживається тоді, коли потрібно підкрес­лити роль людини як суб'єкта діяльності. Людина виступає як жива істота, якій притаманні членороздільна мова й свідомість; вона здатна створювати знаряддя й використовувати їх у процесі суспільної праці. Це родове поняття. На позначення конкретної людини як представника певної групи людей використовується видове поняття «індивід». Коли ж характеризується неповторність істотних ознак індивіда, то вживається слово «індивідуальність».

Індивідуальність — це сукупність особливостей, що відрізня­ють одну людину від іншої. Ці особливості зумовлені особливос­тями обставин життя й діяльності людини. Індивідуальність також охоплює тілесні (соматичні) і психологічні особливості — як успад­ковані, так і вироблені в процесі онтогенезу.

Усе це дає підстави виділити в особистості три структурні ком­поненти й трактувати особистість як єдність:

а) соціальних утворень, рис і якостей, сформованих у взаємодії з іншими людьми;

б) індивідуально-психологічних особливостей і властивостей;

в) біологічних структур.

Особистість — явище соціальне. її соціальність полягає в тому, що вона є продуктом спілкування людей.

Щоб осягнути людину як особистість, а, отже, і керувати нею, потрібно зрозуміти картину її особливого сприйняття світу. Така картина формується в еталонній групі: у родині, серед колег по роботі та навчанню, у колі друзів, під впливом родичів або това­ришів по захопленню. У кожної людини є 5-6 еталонних груп, які справляють великий вплив на її поведінку. Людина створює свою картину світу, спілкуючись з іншими людьми.

З давніх давен, як тільки поняття «особистість» було включе­но в побут людей, воно увібрало в себе чотири основні компоненти: «маску», соціальну роль, соціальний статус і сам суб'єкт діяльності та самопізнання (людське «Я»).

Отже, особистість — це конкретна людина, носій свідомості та самосвідомості, власник певного статусу та ролей.