Дипломатичне право міжнародних організацій.

Практично до кінця XIX ст. дипломатична діяльність держав не виходила за рамки двосторонніх відносин. Однак потреби економічного розвитку держав і пов'язаний з ними науково-технічний прогрес зумовили необхідність міжнародно-правового регулювання низки нових, раніше не відомих сфер взаємовідносин між державами.

Для задоволення інтересів значної кількості держав останні вдалися до укладення багатосторонніх угод, що в кінцевому підсумку призвело до появи міжнародних об'єднань, які отримали назву міжнародних адміністративних союзів.

В 1975 р. у Відні була прийнята конвенція про представництво держав у їхніх відносинах із МО універсального характеру.

Вона охоплює такі сфери діяльності держав у їхніх відносинах з МО і в рамках міжнародних конференцій:

• сфера діяльності постійних представництв держав-членів при МО;

• делегації держав в органах і на сесіях МО, а також на міжнародних конференціях;

• делегації спостерігачів в органах і на сесіях МО та на міжнародних конференціях.

У процесі діяльності можна виокремити дві категорії місій держав при МО: постійні та тимчасові представництва. Якщо йдеться про функції постійної місії, відповідно до Віденської конвенції 1975 р., держави-члени можуть засновувати постійну місію при організації для того, щоб забезпечити єдність між акредитованими державами й організацією, проводити переговори з організацією і всередині організації, захищати інтереси акредитуючої держави в організації, а також залучатися до реалізації мети і завдань, поставлених перед організацією і її членами.

До функцій постійного представництва належать: забезпечення представництва акредитуючої держави при організації; підтримання зв'язків між акредитуючою державою й організацією; забезпечення участі акредитуючої держави у діяльності організації; у захисті інтересів акредитуючої держави щодо організації та ін. (ст. 6). Ці функції значною мірою збігаються з тими, які виконують дипломатичні представництва. Водночас постійне представництво держав при МО не наділене функціями дипломатичного захисту громадян своєї держави, консульськими функціями, які властиві дипломатичним представництвам.

Привілеї та імунітети МО і їх посадових осіб мають функціональний характер, тобто вони надаються для досягнення організацією своєї мети і для безперешкодного виконання її посадовими особами своїх функцій. На практиці це означає, що вони діють тоді, коли посадова особа перебуває при виконанні службових обов'язків. Тому вони суттєво відрізняються від дипломатичних привілеїв та імунітетів. Ця відмінність полягає в тому, що обсяг вказаних привілеїв та імунітетів у МО і їх посадових осіб вужчий. Винятком зі загального правила є категорія вищих посадових осіб: генеральний секретар і його заступники, а також члени Міжнародного суду ООН, які користуються дипломатичними привілеями та імунітетами в повному обсязі.

Штаб-квартири МО та її органів недоторканні. Недоторканними є архіви та інші документи організації, незалежно від того, де вони зберігаються.

Фінансова діяльність МО також не підлягає жодному контролю чи регламентації з боку органів влади приймаючої держави. МО, її кошти, доходи та інше майно звільняють від усяких прямих податків. Вони звільняються від будь-якого мита, а також обмежень на ввезення чи вивезення, якщо йдеться про предмети ввозу чи вивозу організації на її власні функціональні потреби.