Висновки

│

│

В процесі комплексного аналізу конституційно-правового регулювання інституту громадянства України, проведеного в межах кваліфікаційної роботи, на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних областях знань, сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення чинного галузевого законодавства в досліджуваній сфері.

1. Громадянство – складний комплексний інститут, який може розглядатись: 1) як одне з невід’ємних прав людини, яке повинно включатися до особистих (громадянських) прав у загальній системі прав і свобод людини; 2) як правовий зв'язок особи і держави.

Аналіз Закону «Про громадянство України» дозволив виявити характерні риси громадянства України, такі як стійкість, правовий характер зв'язку особи і української держави, належність особи до держави, піклування та захист громадян з боку держави за кордоном тощо і визначити громадянство України – як невід’ємне право людини, суть якого полягає у постійному правовому зв'язку особи і української держави, що породжує у них взаємні права та обов'язки, визначає належність особи до української держави і в силу якого держава гарантує і захищає конституційні права і свободи своїх громадян як в середині країни, так і за її межами;

2. Основні етапи розвитку громадянства України, в першу чергу пов'язані з етапами українського державотворення та з етапами розвитку конституціоналізму. Конституційно оформлена українська радянська держава (УРСР) з власним громадянством існувала з 1919 року. З 1919 до 1922 р. вона існувала як суверенна незалежна держава, з 1922 до 1991 року вона існувала у рамках СРСР, але власне громадянство і лише частково делегувала свої повноваження Союзу РСР і, нарешті, у серпні 1991 року незалежна Українська держава поновила своє існування. Україна, як суверенна держава на законодавчому рівні визнала себе правонаступником УРСР щодо громадянства України;

3. Можна говорити про існування двох правових інститутів громадянства: державно-правового та міжнародно-правового. Сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу громадянства у кожній країні включається до галузі конституційного (державного) права, і в той же час відносини з приводу громадянства регулюються і нормами міжнародного права. Ці два інститути активно взаємодіють між собою і майже неможливо провести чіткі межі між ними. Все частіше відносини громадянства, які відносяться до сфери прав людини, регулюються міжнародним правом і стають предметом розгляду міжнародного співтовариства;

4. Безпрецедентним кроком в історії інституту громадянства та міждержавних структур стало ведення громадянства Європейського союзу. Із створенням союзів та об’єднань держав пов'язана і проблема співвідношення громадянства окремих держав-членів таких союзів і єдиного загального громадянства союзу. Параметри загальноєвропейського громадянства не зовсім укладаються у традиційне розуміння громадянства як правового зв'язку особи з конкретною державою. Але, безумовно, громадяни держав – члені ЄЕС користуються більшим обсягом прав на території інших держав – членів, ніж просто іноземці, тобто особи, які є громадянами країн, що не входять до ЄЕС;

5. Набуття громадянства можливе: 1. В загальному порядку: а) в результаті групового надання громадянства; б) оптації; в) реінтеграції.

Найбільш розповсюдженим способом набуття громадянства є філіація – набуття громадянства за народженням. Громадянство за народженням набувається на основі двох принципів: “права крові” та “права грунту”. Законодавство України надає перевагу “праву крові” при незначному впливі “права грунту”, а “право грунту” у чистому вигляді в українському законодавстві, взагалі, не застосовується.

Натуралізація може бути розподілена на дві основні області: 1) за індивідуальними заявами та 2) в порядку правонаступництва держав;

6. Належність до громадянства України й набуття громадянства України є різними правовими формами. Належність до громадянства – це визнання в законі категорій осіб, які є її громадянами на момент, коли набирає юридичної сили закон про громадянство. Тобто йдеться про дії, які відбулися в минулому, до прийняття нового закону про громадянство. Набуття громадянства України починає діяти з моменту набрання чинності новим законом, тобто націлене в майбутнє. Воно є однією з підстав визнання належності особи до громадянства України за умови, що таке набуття сталося до прийняття нового закону про громадянство.

7. Система законодавства про громадянство України, і регулювання процедур з питань громадянства у тому числі, не обмежується тими джерелами, які зазначені у ст. 4 Закону України «Про громадянство України».

Нині вона значно ширша і включає: 1) Конституцію України; 2) Закон України «Про громадянство України»; 3) інші закони; 4) міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 5) підзаконні нормативно-правові акти. Проте слід зауважити, що регулювання процедур з питань громадянства здійснюється підзаконними нормативно-правовими актами

Це визначається тим, що у Конституції України і Законі України «Про громадянство України» передбачено загальні норми щодо громадянства, принципи, гарантії громадянства, умови прийняття до громадянства. У той же час підзаконні нормативні акти регулюють саме процедурні аспекти набуття або припинення громадянства України. Ці акти передбачають порядок подання заяв та інших документів з питань громадянства, перелік документів, які подаються для встановлення та оформлення належності до громадянства України, набуття і припинення громадянства України, порядок провадження і прийняття рішень за заявами і поданнями з питань громадянства, строки провадження, порядок виконання прийнятих рішень.

8. Подальший розвиток країни потребує вдосконалення системи законодавства. Тому для покращення системи законодавства про громадянство варто: 1)прийняти на рівні законів підзаконні нормативно-правові акти, що видані для конкретизації і виконання Закону України «Про громадянство України»; 2) здійснити кодифікацію всіх нормативно-правових актів, що стосуються матеріальних і процесуальних норм громадянства, розмістивши їх в одному законодавчому акті.

9. У чинному Законі України «Про громадянство України» не дістали закріплення норми, які б чітко регламентувати питання громадянства депортованих осіб та їх нащадків, які повернулися в Україну на постійне проживання. Це зумовлює необхідність їх законодавчого закріплення.

Порівняльне дослідження законодавства про громадянство окремих зарубіжних держав дало підстави обґрунтувати пропозиції щодо доцільності: 1) розмежування у ст. 9 Закону України «Про громадянство України» норм, які визначають загальну і спрощену натуралізацію, та закріплення їх в окремих статтях; 2) визначення критеріїв рівня володіння державною мовою та змісту цієї умови, який мав би включати здатність читати, писати і розмовляти українською мовою.

10. Поняття «позбавлення громадянства» має два значення: перше – безпідставне позбавлення громадянства, яке несумісне із сучасним уявленням про правову демократичну державу; друге – позбавлення громадянства за чітко визначеними в законі підставами, які відповідають загальновизнаним правам і свободам людини в демократичному суспільстві, тобто втрата громадянства за законом.

11. Подвійне громадянство, принаймні в сучасних умовах, як з’ясувалось, виявилось невикорінним, держави змушені докладати зусиль аби по можливості нейтралізувати його негативні наслідки. Безумовно, подвійне громадянство породжує негативні наслідки як для держав і стосунків між ними, так і для конкретного громадянина. В Конвенції з деяких питань, що стосуються колізій законів про громадянство (1930 р.) встановлено, що особа, яка має одне чи два громадянина, може розглядатись кожною державою, громадянином якої вона є, як її громадянин. Але це не означає, що особа, яка має подвійне громадянство, в більшій мірі захищена, ніж звичайний громадянин. І тому принцип єдиного громадянства є необхідним принципом існування суверенної держави

Додаток І

ПРИКЛАД ОФОРМЛЕННЯ ПЕРЕЛІКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПЕРЕЛІК використаних джерел

│

│

1. Батанов О.В. Територіальна громада – первинний суб’єкт муніципальної влади в Україні: поняття і ознаки / О.В. Батанов // Вісник Центральної виборчої комісії України. – 2008. – № 2. – С. 51–57.

2. Богословська І. План розвитку країни. Скорочена версія для індивідуального та колективного усвідомлення / І. Богословська, І. Дідковський, О. Чалий. – К.: Воля, 2005. – 204 с.

3. Голосніченко І.П. Адміністративне право України: основні поняття: навч. посіб. / за заг. ред. доктора юридичних наук, професора І.П. Голосніченка / І.П. Голосніченко, М.Ф. Стахурський, Н.І. Золотарьова. – К.: ГАН, 2005. – 232 с.

4. Ківалов С.В. Адміністративне право України: навч.-метод. посіб. / С.В. Ківалов, Л.Р. Біла. – Одеса: Юридична література, 2001. – 304 с.

5. Коломоєць Т.О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації: монографія / за заг. ред. В.К.Шкарупи / Т.О.Коломоєць. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 404 с.

6. Конституційне право України / [Погорілко В.Ф., Фрицький О.Ф., Городецький О.В., Корнієнко М.І. та ін.]; за редакцією д.ю.н., професора В.Ф. Погорілка. – [2–е вид.]. – К.: Наукова думка, 2002. – 735 с.

7. Про громадянство України: Закон України від 18 січн. 2001 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2235-14

8. Про громадянство України: Закон України від 8 жовтн. 1991 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1991. – № 50. – Ст. 701.

9. Про затвердження форм заяви-анкети для оформлення тимчасового посвідчення громадянина України та журналу їх обліку : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25 груд. 2003 р. № 1598/260 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=z0105-04.

10. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1906-15

11. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2402-14

12. Про правонаступництво України: Закон України від 12 вересня 1991 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1543-12

13. Хоцький М. До прозорості законотворення і системності законодавства / М.Хоцький // Голос України. – 2003. – 31 січня. – С.4.

14. Borchard E. M. Diplomatic Protection of Citizen Aboard or the Law of International Claims / E. M. Borchard. – N.Y., 1916. – P. 7–12.

15. Carens J.H. Aliens and Citizens: The Case for Open Borders // The Review of Politics, 1987. – № 49 (2). – P. 252-273.

16. Cohen J. Changing Paradigms of Citizenship and the Exclusiveness of the Demos // International Sociology, 1999. – № 14 (3). – P.245-268.

17. Haas C. What Is Citizenship? – The Danish University of Education [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: www.ffd.dk/media/12748/haas % 20rep3.doc.

18. Held D., McGrew A. Globalization / Antiglobalization. – Cambridge: Polity Press, 2002.

19. Kymlicka W. Multicultural Citizenship: A Liberal Theory of Minority Rights. – Oxford University Press, USA, 1996. – 296 p.

20. The American Heritage Dictionary of the English Language, Fourth Edition, Houghton Mifflin Company, 2000 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.dictionary.com

Додаток К

ПРИКЛАД ОФОРМЛЕННЯ ДОДАТКІВ

Додаток А

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУТУ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ