17. Охарактеризуйте вимоги, що пред’являються до принципів організації виховного процесу. Розкрийте сутність принципу суспільної спрямованості виховання.

Вимогою для цілеспрямованості виховання є підпорядкованість виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявність перспектив, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Вимогою є правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовність боротися з ними.

Виховання в праці. Вимогою є спирання на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, також прагнення дитини до активної діяльності.

Комплексний підхід у вихованні. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту, форм, методів і прийомів виховання, а також єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи. єдність виховання і самовиховання; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

Виховання особистості в колективі.

Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього.

Важливою вимогою до організації виховного процесу і однією з умов підвищення його ефективності є індивідуальна корекція загальної системи виховання.

Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні вимагає, щоб залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирав зміст і методику виховної роботи з ними.

Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.

В різні епохи зміст принципу суспільної спрямованості виховання змінювався, набуваючи то більш суспільної, то державної, то особистісної спрямованості. Вихователь як особа, що перебуває на службі у держави, виконує держзамовлення у сфері виховання. Якщо державні й суспільні інтереси при цьому співпадають, а також узгоджуються з особистими інтересами громадян, то вимоги принципу природно вписуються у структуру мети та завдань виховання. Одночасно, щоб діяльність мала виховне значення, необхідно формувати у них суспільно ціннісні мотиви діяльності

19. Що таке методи і прийоми виховання? з яких вимог повинен виходити педагог при їх виборі? На які групи поділяються методи виховання у відомих вам класифікаціях?

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється завдяки реалізації різноманітних виховних методів. Методи виховання - способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки. Залежно від виховної ситуації обирають конкретні прийоми виховання, що є передумовою підвищення ефективності методів виховання. Прийом виховання - частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації. Методи виховання поділяють на загальні (застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовують переважно в одному з них - правовому, економічному, фізичному та ін.).  класифікація Ю.К.Бабанського:Методи формування свідомості учнів — словесні: розповідь, пояснення, бесіда, лекція, диспут; метод прикладу.

56. Який зміст вкладають в поняття «основи моральної культури». Охарактеризуйте роботу вчителя з формування основ моральної культури. Мораль, як форма суспільної свідомості є зводом правил, норм, вимог, які регулюють відношення і взаємодію людей, їх поведінку. Поведінку людини оцінюють за ступенем відповідності певним правилам, які дозволяють оцінити вчинок і прийти до єдиної думки. Правило, що має загальний характер, тобто поширене на багато однакових вчинків назив. моральною нормою. Залежно від сфер відносин між людьми норми об*єднають в групи і регулюються вихідним началом тієї чи іншої сфери-моральними принципами. Поняття моралі, що мають загальний характер, спонукають людину скрізь і всюди керуватись ними, мають назву моральні категорії. До них належать такі категорії: - справедливість; - доброта; - обов*язок; - гідність; - честь; -щастя. Також суспільство виробляє зразок моральної поведінки – моральний ідеал, до якого повинні прагнути всі, вважаючи його розумним, красивим, корисним. Моральна культура особистості - це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних норм особистої поведінки. В Україні здавна ставили такі високі вимоги до морального ставлення людини: - до себе – порядність, чесність, совісність, правдивість, справедливість, гідність, працелюбність, честь, вірність; - до інших людей – повага до старших, свого родоводу, тактовність, толерантність, ствердж. гуманних стосунків, гостинність; - до праці – повага, любов до вільної праці, чесна праця, шана праці, побожне ставлення до хліба, відданість отчій землі. Форми роботи вчителя щодо формування моральної культури: - спец. уроки; - етичні бесіди; - відверті розмови; - диспути; - лекції; - тематичні вечори; - зустрічі свят народного календаря; - благодійні заходи; - створ. Альманахів з істор. родоводу; - вечорниці.

6.

Видатним представником вітчизняної педагогіки, який розробив теорію колективу, був А.С.Макаренко. Він сформулював закон життя колективу: рух – форма життя колективу, зупинка – форма його смерті; визначив принципи розвитку колективу (гласності, відповідальної залежності, перспективних ліній, паралельної дії); розробив етапи розвитку колективу.

Щоб стати колективом, група повинна пройти нелегкий шлях якісних перетворень. На цьому шляху А.С.Макаренко виділяє декілька стадій (етапів).

1 стадія – становлення колективу. В цей час колектив виступає, насамперед, як мета виховних зусиль педагога, який намагається організаційно оформлену групу (клас, кружок і т.д.) перетворити в колектив. Організатор колективу – педагог, від нього ідуть усі вимоги. Важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Перша стадія вважається завершеною, коли в колективі виділяється і починає працювати актив, коли вихованці об’єднуються на основі загальної мети, загальної діяльності і загальної організації. Актив готують з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності.

На 2 стадії посилюється вплив активу. Тепер вже актив не тільки підтримує вимоги педагога, але і сам висуває їх до членів колективу, керуючись своїми поняттями про те, що приносить користь, а що – ні. Робота з активом на цьому етапі потребує уваги педагога, оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи.

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов’язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею.

На 3 стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завойовувати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.

На 4 стадії кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права та обов’язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система – низка послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення до глибокого почуття обов’язку.

У розвитку колективу особлива роль належить спільній діяльності. Це визначає, по-перше, необхідність залучення всіх учнів у різноманітну і змістовну в соціальному і моральному відношенні колективну діяльність, а по-друге, необхідність такої її організації і стимулювання, щоб вона згуртовувала і об'єднувала вихованців у працездатний самоврядний колектив. Звідси два істотних висновки: 1) у якості найважливіших засобів формування колективу виступають навчальна та інші види різноманітної діяльності школярів; 2) діяльність вихованців повинна будуватися з дотриманням ряду умов, таких як вміле пред'явлення вимог, формування здорового громадської думки, організація захоплюючих перспектив, створення і примноження позитивних традицій колективної життя.

Педагогічна вимога по праву вважається найважливішим чинником становлення колективу. Воно допомагає швидко навести порядок і дисципліну в школі, вносить дух організованості в діяльність вихованців; виступає як інструмент керівництва та управління учнями, тобто як метод педагогічної діяльності; збуджує внутрішні протиріччя в процесі виховання і стимулює розвиток учнів; допомагає зміцнювати відносини і надає їм суспільну спрямованість. Діалектика педагогічного процесу така, що педагогічна вимога, будучи спочатку методом у руках педагогів, у своєму розвитку стає методом діяльності виховного колективу і одночасно перетворюється у внутрішній стимул діяльності дітей, відбивається в їх інтересах, потребах, особистих прагненнях і бажаннях.

Пред'явлення вимог тісно пов'язано з привчанням і вправою учнів. При його реалізації необхідно враховувати настрій вихованців і громадську думку колективу, спираючись на них. Дуже важливо, щоб вимоги педагога підтримуються якщо не всіма, то більшістю. Досягти такого стану може актив, тому так важливо його виховання.

Громадська думка в колективі - це сукупність тих узагальнених оцінок, які даються в середовищі вихованців різних явищ і фактів колективної життя. Характер і зміст громадської думки, її зрілість можна виявити, лише спостерігаючи вихованців в реальних умовах життєдіяльності або за допомогою створення ситуацій вільного вибору. Прийнято виділяти два основних шляхи формування громадської думки в колективі: налагодження практичної діяльності; проведення організаційно-роз'яснювальних заходів у формі бесід, нарад, зборів і т. п. Якщо організується змістовна діяльність школярів з активною участю всіх, вони не тільки переживають радість успіху, але і привчаються критично ставитися до недоліків і прагнуть до їх подолання. При наявності принципових здорових стосунків між учнями всяке вплив на колектив впливає на його членів, і навпаки, вплив на одного учня сприймається іншими і як звернення до них.

Велике значення для розвитку колективу має організація перспективних прагнень вихованців, тобто покрита А. С. Макаренко закон руху колективу.Якщо розвиток і зміцнення колективу багато в чому залежать від змістовності і динаміки його діяльності, то він повинен постійно рухатися вперед, досягати все нових і нових успіхів. Зупинка в розвитку колективу веде до його ослаблення і розпад)'. Тому необхідною умовою розвитку колективу є постановка і поступове ускладнення перспектив: близьких, середніх і далеких. Їх доречно відповідно до вимог задачного підходу співвіднести з оперативними, тактичними і стратегічними завданнями і допомогти кожному вихованцю на тлі загальної колективної перспективи виділити і свою особисту.

Важливою умовою розвитку колективу є організація самоврядування. Вона не може створюватися "зверху", тобто починаючи з створення органів, воно природно повинно виростати "знизу", з самоорганізації тих чи інших видів діяльності. При цьому самоврядування в первинному колективі і в масштабах всієї педагогічної системи в своєму формуванні повинен підкорятися наступним досить твердим алгоритмічним кроків: розділення конкретної справи на закінчені частини і обсяги; формування мікрогруп відповідно частинами і обсягами; вибору відповідальних за кожну ділянку діяльності; об'єднання відповідальних в єдиний орган самоврядування; вибору головного відповідального особи. Таким чином, органи самоврядування та їх кількість в школі формуються залежно від конкретних справ і видів діяльності, підготовкою яких зайняті і в реалізацію яких включені школярі на даний момент. Іншими словами, багато органів самоврядування тимчасові, створюються з певною метою і ніколи не формуються заздалегідь. В цьому і укладений великий педагогічний сенс, що дозволяє варіювати відносини керівництва - підпорядкування.

Вищим органом шкільного самоврядування є збори загальношкільного колективу або його представників (у великих школах), якому підзвітний учнем. При цьому збори мають право приймати рішення тільки в межах переданих школярам повноважень. Педагогічне керівництво шкільним самоврядуванням має знайти своє вираження тільки у визначенні стратегічних напрямів діяльності дітей, надання їм допомоги у формі порад і рекомендацій.

Важливо відзначити основні педагогічні умови функціонування шкільного самоврядування. До них відносяться періодична змінюваність органів самоврядування і виборних уповноважених осіб; обов'язкова наявність системи ступеневої відповідальність органів самоврядування і їх періодична звітність; наявність ігрових елементів, привнесення в систему самоврядування відповідної атрибутики.

З перерахованими вище умовами розвитку колективу тісно пов'язана така умова, як накопичення і зміцнення традицій колективної життя. Традиції - це така форма колективного життя, яка найбільш яскраво, емоційно і виразно втілює характер колективістських відносин і суспільна думка в даній області.